Выбери любимый жанр

Сватання на Гончарівці - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович - Страница 14


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

14

Скорик. Ага! Так ета уж не просто. Харашо; ми умеем, как і з єтім справітца-та. А поставте сюда ослончик. (Исполняют.) Так. Тепер азьми миску, єтима четирмя пальцами, і принеси сюда. Та сматри, іменно єтима пальцами.

Одарка. Ох, мені лихо! Чи не будете ворожити?

Скорик. Нічаво, не пугайся; єто не ворожка, а снять з тєбя нада-тє насилку. Ми недаром по усєм местам хадили. Зніму, штоб ти ад неї не зачахла.

Одарка (низко кланяясь). Ох, батечку, голубчику! робіть швидше, що знаєте; так і чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?

Скорик. Миску, та вот єфтими пальцами.

Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушник, отдает Тымишу.

На, таваришу; падерж пачотной знак. У єфтаком делі не следует прапускать нікакой еволюції. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваєнному: пад курок. Да зделай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелі не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою і держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Вынимает нз кармана бумажку и достает вещи.) Вот из французскава каравая весільная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усе атайдіть на аванпости, у куток, і ніхто ні пари з уст. А ти з рушником стань тут. (Ставит Тымиша подле себя.) Тепер, Одаріє, лий у миску воду та приговорюй французское слово голосно: плюх, плюх, плюх!

Одарка сделала, приговаривая.

Тепер на з турецкой церкви свєчичка; засвіти єйо і неси сюди, та не погаси, а то только тебе і на свєті жить.

Засучивает рукава; Одарка, вся трепещущая, приносит зажженный восковой огарок.

Дай сюда. (Прилепливает его к миске.) Теперича усе зажмуртесь, і не маги ніхто шевельнуться. Ну… начинаеться нашее дело… Гу!… а самаво так лихорадка і бйот. Сто уміючи наслано; та нічаво, не пасилуєш. Одаріє, рожденная, молитвенная, крещенная, вінчанная, покритая!., скажи… как тебя: чи із плечей берьот али у очах рябієт?

Одарка (дрожа). Та… із-за… плечей… і у очах…

Скорик. Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та. (Поет.)

Тара, бара, мара, деларжан!
Пуру, буру, туру, акерман!
Бендер, кардаш,
Дюпень, мар'яж,
Йок пшик, йок пшик.

(Топит свечку в воде.)

Банжур, мадам Одаріє, снято! Ат каво прийшло, на таво пайшло. Паздравляю, мадам Одаріє! не рябєй! Вота, смат-рітє усе у воду смєлаво: хоч би тебе адна скатинка, али каровка, али што-небудь із Кандзюбиной худоби. Нічаво нєт; усьо пашло геть. Сматріт, сматріт!

Прокип (подходит и с боязнью заглядывает в миску). Але і справді! Хоч би тобі воловий хвіст, нема нічого.

Стецько (внимательно глядя в миску). Хоч би тобі одна скотина; тільки сама моя пика зосталася.

Тымиш (также смотрит). Так-таки, так.

Одарка (приходя в себя). Чому ж там і зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!

Скорик. От так же, Одаріє, повиплигуєт і уся худоба Кандзюбина з тваєй пам'яті, как ти єфтую воду вип'єш, п'ючи єйо каждоденно по напьорстку, натощака. Как воду кончині, так і жалковать перестанеш. А наші молодиї, как будут любитца, та дружно жить, та не лінуючись работать, так і зберут іщо паболш, чим у Стецька. Да пот і Я; хадил па Туреччинє, па Франції, па Рассеї да і сабрал п'ятьдесят целкових: так па смерті маей усьо запавєдаю Алексею; он меня і пахаваєт…

Стецько. Якби мені гроші віддав, я б тебе, урагового москаля, сьогодня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно іде.

Одарка (наконец, отдохнув). О, спасибі ж тобі, папе старосто! Таки як руками зняв. Тепер мені не тільки що Стецька, та і усії його худоби нічогісінько не жалко. А Олексія вже полюбила, мов ріднесенького сина. Ходіте ж, діточки, сюди. (Обнимает Алексия и Уляну.) Будьте ж здорові, як вода, а багаті, як земля, а красиві, як весна!

Скорик (вскрикивает). Ура! наша взяла!

Стецько (задумавшийся, испугался от его крика). Тю! на твою голову! Ще й весілля не було, а він вже і гука. Оттака-то московська віра!

Скорик. Тепер, таваришу, падавай знак сюда. (Навязывает рушник.) Спасіба ж вам, панове-сватове, за ваше наслушапіє і любов. Тепер нада-тє сполнить закон і канчать дело. Сідайте ж ви тут. (Усаживает стариков на их места.) А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.

Стецько (садясь подле старост). А князь осьдечки сяде.

Скорик (сводит его). І нєг, брат; уж не здивуй. Минулось твайо княжество! Али сядь себе, али вон найди. Нуте ж, скажем законнойо слово: нанове-сватове!

Прокип и Одарка (вместе). А ми раді слухати.

Скорик. Што ви жалали, то ми зделали. А за сії речі дайте нам горілки гречи.

Одарка. Просимо на хліб, на сіль і на сватання!

Скорик. Вот тепер нада-тє садавитца по закону. Мо-лодиї! Просимо на посад. (Усаживает Алексия и Уляну на большом месте; отца и мать – подле Уляны.) Тут батюшка, а матушка здєся, штоб близько поратись. А ми, таваришу, здесь. (Садится с Тымишем подле Алексия.)

Прокип. Та мерщій давайте страву; пора по чарці.

Стецько. Бач, як попаровались! Я вже бачу, до чого воно дійдеться.

Одарка. Та сідай, Стецю, з нами, та й повечеряєш. А от скоро і дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.

Стецько (поет).

Бодай не дождали,
Щоб я з вами їв!
А ось що скажу
Оттут вам усім:
Мати, ісказися,
Батько, подавись,
Жених, провалися,
Москаль, утопись.
Тепер же ти, Уляно,
Аж ось мене послухай:
Ой, плач тепер, небого,
Потилицю чухай.
Жених твій крепак
(Нехай йому болячка!),
Через нього і ти стала
Не хто, як крепачка.
Крепачка, крепачка,
Крепачка, крепачка,
Крепачка…

(Собирает шапку и тыкву, прянет ее и выходит, все продолжая петь: «Крепачка!» Затворив дверь, опять выглядывает и кричит: «Крепачка!» и опять по временам выглядывает и то же кричит.)

Между тем Одарка выносит тарелки и другие принадлежности; расставив все по порядку, подает на стол миску и проч

Скорик (между тем нарезал хлеба). Вот теперь па трудах можно і порцію подавать.

Прокип. Насилу за увесь вечір розумне слово сказали. (Наливает водку и подносит к Скорику.) Пожалуйте, пане старосто!

Скорик (тихо отводит его руку). Пожалуйте, плие свате, ви вперьод викушайте. Может, намішали французскої бурди, што і на стену падерьомся. Да і у Туреччині завсігда приговорюють: у каво у руках, у таво і в устах.

Прокип. Будьте ж здорові! (Выпивает поспешно.) А!… кабацька!., розведена! Що б то на вольній узяти! (Погнивает Скорика.)

Скорик (взяв рюмку, говорит скоро). Єщо п'ю за здравье, вам скажу какое: чарочка моя кругленька, налита з краями ровненька; тим, тим ти мне мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебе свої уста, так вам скажу: многая лета! Не бойсь, чарка, я тебя не струшу, лейся в горло, возвесели салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чарке вот што стану гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселітеся своєю дитяткой; радость вашу величайте і нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою господинею! Любітесь, пийте, гуляйте і человечество розпложайте. А наконец, вот мой пароль: здаров'я всей канпаниї часной! (Выпивает и брыжжет вверх.) Штоб так наші маладиї иибрикивали!

Одарка. Кушайте ж страву, просимо. От же і дружечки ідуть.

Прокип потчует водкою пришедших девок; они не пьют, он все выпивает.

Хор девок (начинает петь за кулисами).

Та ти, душечко, наша Улянко!
Обмітайте двори,
Обмітайте двори,
Застилайте столи,
Кладіте ложечки,
Срібні блюдечки,
Золотії мисочки,
От ідуть дружечки!
14
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело