Сватання на Гончарівці - Квитка-Основьяненко Григорий Федорович - Страница 2
- Предыдущая
- 2/16
- Следующая
Кандзюба. Дай боже день добрий! З неділею будьте здорові.
Одарка. Спасибі, будьте і ви здорові. Як ся маєте?
Кандзюба. Та до якого часу ще б то і не теє.
Одарка. А ваші за-харківці, чи усі живі?
Кандзюба. Та вже нашим захарківцям така прийшла біда, що й сказати не можна.
Одарка. А що там за біда?
Кандзюба. Там таких салдатів найшло, що й сказати не можна! Таки що вулиця, то й салдат на кватері. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро їх, кажуть, прийшло. Така біда! А старий ваш дома?
Одарка. Та через силу дома. Оце тільки спинила мандровати.
Кандзюба. А куди ж то?
Одарка. Та ви знаєте його натуру? Йому ні праз-ника, ні неділеньки; усе б йому швандять по шинкам.
Кандзюба. Ось, знаєте, що я вам посовітую: така була в мене перша жінка, п'яниця иепросипениа. От же я її і повіз до знахура; він і дав їй якоїсь води та й побожився, що вже, каже, не буде більше пити. Що ж? мабуть би, і перестала, та не до горілки їй було; пробі кричала, що у животі пече, та до вечора і вмерла. Ось повезіте лишень і ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.
Одарка. Та я ж возила і де то вже не була! Була і у Тишках, була і у Деркачах, об правій середі аж у Водо л агу їздила; так що ж? Усі ув один голос кажуть: «Починено та й починено». Та, спасибі, вже ув Островерхівці ворожка, так та заочі відгадала; каже, що любощів давано, та, не вміючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як у воко уліпила! Чи знаєте Грициху, старого Пискавки невістку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та й верх на хаті немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не відбивала мужика. Ну, одже ж то ворожка і дала мені зілля та й каже: «Звари та й дай йому якраз на молодику, у глуху північ, як перші півні заспівають», а я, собі на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що первих півнів не почула та дала, як другі заспівали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю; а там як чкурне, так аж ляпотить, та й поченчиковав аж на Косолапівку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та від того часу ще гірш п'є. Та вже хіба крадькома вирветься, а то, як того цуцика, на верьовці держу.
Кандзюба. Де ж він тепер?
Одарка. Оттам заперла, нехай висидиться.
Прокип (за воротами поет). Била жінка мужика, за чуприну взявши…
Кандзюба. Бач, де обізвався! Здоров, приятелю; а ходи-ке сюди!
Прокип. Рада б душа в рай, так гріхи не пускають… Як жінка скаже.
Кандзюба (Одарке). Випустіть-бо його, будьте ласкаві. Маю до вас діло.
Одарка. Ану вже іди сюди, іди!
Прокип выходит.
Кандзюба.
Одарка.
Прокип.
Одарка.
(Кандзюбе.) Кажіть, а що таке?
Кандзюба. А що? Дочка в вас є?
Прокип и Одарка. Є, є!
Кандзюба. Така, що треба годовати?
Одарка. Хоч сьогодня віддавати.
Кандзюба. Сина маю.
Прокип и Одарка. Знаю.
Кандзюба. Так віддайте!
Одарка. Потурайте! Чи він нам рівня?
Прокип. От і треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?
Одарка (мужу). Відв'яжися, врагова дитина! (Кандзюбе.)
Кандзюба.
Одарка.
Кандзюба.
(С насмешкою.)
(Вместе)
Кандзюба.
Прокип.
Одарка.
Кандзюба. Гай-гай! Товкуєте не. знать об чім! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би і зовсім дурний був, так не узяв його кат, буде багатий після моєї смерті; аж розумній жінці за ним і добре буде. Слава тобі господи! Є великів пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сіллю і за рибою на Дій і усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи у Водесу. Є й коров'ят з п'ятнадцятеро та овечат там чи дві сотні, чи й більш; батраків дома з десяток та при скотині на бразі скільки є. Буде чим орудовати; перепадатиме копійка. А мій же Стецько та не зовсім і дурний: він, собі на лихо, трошки непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налічить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсім парень-друзяка. Та й яка нужда, що нічого не зна: жінка навчить і усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коца-рювати, чи по-вашому бублейничати,…
Прокип. Або й шинкарювати; і то діло дуже добре!
Кандзюба. Та що захоче, то вже не піде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я піду до других; бачите, вже нерано.
Одарка (с явным удовольствием слушала его), А що, Прокопе, як думаєш?
Прокип. Ти думай, а я вже за тобою.
Поют:
Одарка.
(Вместе)
Кандзюба.
Прокип.
Одарка.
Обнявшись приплясывают.
Одарка. Е! тривайте лишень; ще треба дівки спитати, як-то вона ще скаже?
Кандзюба. Хіба вона часом і не туди?
Одарка. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варіте з салом, а з яловичиною; то мняса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь і вигадує; така вже собі ніжна! То щоб і з женихами не стала вередовати.
Кандзюба. Та вона ж не панянка! Нехай вже ті вередують, поки довередуються до свого. Та нічого гріха таїти, тепер і усюди така мода: наші мужички – так усе б то за міщан; а міщанка вже і об купцеві не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента; то і гляди: дівують, сердешні, до того, що можна буде їми на Донці греблю загатити. А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробіть тільки бешкету.
- Предыдущая
- 2/16
- Следующая