Приречені на щастя. - Чемерис Валентин Лукич - Страница 3

• Предыдущая
• 3/68
• Следующая

- Боротися за життя на необжитій планеті? - Вона скептично глянула на нього. - Та хто ти такий, новоявлений богатир?

- Адам, - сказав він коротко. - А ти - Єва.

“Адам Весна-Другий, 32 роки, зріст 192 см, колір волосся темно-русий, правильної будови тіло, фізичних чи психічних вад не має. За фахом геолог, кандидат наук, автор ряду праць, у тім числі й науково-популярної книги “Геологія третього тисячоліття”. Працював геологом на Памірі, завідував сектором НДІ на Місяці та відділом Інституту геології на Марсі, в трансгалактичному рейсі на “Геліосі” вперше.

Фізично сильний, спортсмен (з марафонського бігу неодноразово займав призові місця), характер - спокійний, врівноважений, має схильність до гумору і вдається до нього особливо у важкі хвилини. В досягненні своєї мети наполегливий, стійкий, надзвичайно працездатний, цілеспрямований.

Ерудит, один з кращих геологів.

У колективі - комунікабельний, відвертий, товариський, має потяг (у години дозвілля) до веселих містифікацій, розігрувань.

У побуті та в особистому житті емоційно стриманий, практичний, до сентиментальності не схильний.

Сім’ї не має, всього себе віддає роботі.

В критичних ситуаціях діє з холодною розсудливістю і неодмінно згідно з Інструкцією.

Рекомендований в експедицію “Геліоса” Вищою Радою з питань геології. Затверджений одноголосно з найвищим балом оцінки”.

“Єва Булат-Бек (дівоче прізвище Ней) - 27 років, ріст 187 см, колір волосся світлий, тіло правильної будови, фізичних чи психічних вад не має, приємної зовнішності.

За фахом лікар (терапевт-невропатолог, психолог), кандидат наук. Має ряд наукових праць з питань космічної психології.

Працювала терапевтом у гірській обсерваторії (Памір), психологом науково-дослідної станції на Місяці, головним психологом Космічного Центру на Марсі.

Фізично сильна, спортсменка (теніс), спокійна, поміркована, у поводженні з товаришами привітна, витримана - професійний психолог. Одначе емоційно (як жінка) не завжди буває рівна, настрій може мінятися швидко (в залежності від обставин та ситуацій), але за межі норми не виходить.

Має схильність до сентиментальності і деякої кокетливості. Чоловікам подобається.

Розуміє, що вона не тільки науковець, а й вродлива жінка. В колективі комунікабельна, весела, завжди в центрі уваги, тому своїй зовнішності й туалетові надає дещо підвищеного значення. Любить поклонників, не байдужа до компліментів, але до флірту з чоловіками не схильна.

У досягненні своєї мети наполеглива і цілеспрямована.

Ерудит, працездатність у нормі.

В критичних ситуаціях не губиться і при наявності товаришів чи колег по роботі - ефектно-ділова.

Самотності уникає, самотність (особливо довготривала) впливає на неї дещо негативно. Тому завжди на людях, завжди в колективі.

Ініціативна, якщо перед нею поставлена мета і поруч надійні товариші. Всю себе віддає роботі і роботу любить.

Одружена. Чоловік Руслан Булат-Бек - радіоастроном “Геліоса”.

Заміжжям своїм задоволена. Дітей не має.

Рекомендована в експедицію “Геліоса” Інститутом Космічної Психології. Затверджена одноголосно, з найвищим балом оцінки”.

Єва плакала.

Світле, хвилясте волосся її - один із багатьох предметів гордощів Єви як жінки - було розпатлане, і вперше у своєму житті вона не звертала на те уваги, та ще в присутності стороннього чоловіка. Схлипуючи, розмазувала кулаками сльози по обличчю.

- Чого ти дивишся на мене так... вражено? - вигукувала крізь сльози. - Думаєш, що психологи ніколи не плачуть?

- Ти була головним психологом.

- І головні плачуть. До всього ж я представниця, як колись казали, слабшої статі.

- За даними демографів, представниці прекрасної статі в середньому на кілька років живуть довше од чоловіків.

- Ти й тут смієшся?

- Я серйозно. Крім того, у твоїй характеристиці, що знаходиться у відділі кадрів Другого Космофлоту Землі, написано: “Спокійна, поміркована... у критичних ситуаціях не губиться”. А ще там написано, що ти “своїй зовнішності і туалетові надаєш дещо підвищеного значення”.

Адам стояв перед нею похмурий (жіночих сліз він не терпів, бо не знав, як себе поводити, коли плачуть). Єва вражено дивилась на нього.

- У такій ситуації, коли наш кінець уже за плечима, ти ще пам’ятаєш, що написано в моїй характеристиці?

Він кивнув.

- Пам’ятаю, бо до останього дня знав тебе іншою, витриманішою. - Обличчя її, мокре від сліз, з червоними плямами, було запухлим, неприємним з вигляду, і він намагався на неї не дивитися. - Сподіваюсь, що твоя чудова характеристика, викарбувана на пластиковому Листі Атестації, буде хоч трохи відповідати натурі, тій симпатичній натурі, з якої вона списана.

- Ти хто такий: біоробот чи людина? Чи гомункулюс із скляної колби? - Єва примружила очі, що враз стали злими і гострими. - Може, й записано, що я - спокійна та поміркована, але... Але ж ситуація зараз не просто критична. Вона - остання у нашому житті. Кінцева. Як у метро оголошує автомат: “Кінцева зупинка. Громадяни пасажири, звільніть, будь ласка, вагони. Поїзд далі не йде!” От і ми приїхали на свою кінцеву зупинку життя, і нам уже пора звільняти вагони.

- Твоя паралель з метрополітеном...

- Досить! Наїздилась! - Голос її почав тремтіти, з очей знову потекли сльози. - “Геліос” вибухнув. Наші товариші загинули. З ними загинув і мій чоловік. Загинув на орбіті планети, яку він і відкрив. Чи думав Руслан, що відкрита ним планета стане планетою його смерті?

- Я все розумію, Єво, але... криком товаришів не воскресиш і трагічної ситуації не переграєш.

- Нічо-ого ти не розумієш!

Вона обхопила голову руками, тяжко застогнала, хитаючись усім тілом, й іноді тоскно завивала якимось тваринним виттям. Ковтаючи сльози, вигукувала - хрипло і злякано:

- Доведеться помирати у двадцять сім років. І це при середньому віці життя, що сягає аж півтораста років!

- Передчасно себе ховаєш, Єво. Ти поки що жива і до смерті, як співалося колись ув одній пісні, залишається все життя.

- Я - жива-а??! - протягла вона з подивом і злістю водночас. - Ти - сліпець! Я - мертва. Придивися краще, я - ходячий труп на ймення Єва Булат-Бек. Чого ти на мене так дивишся?.. Все ще дивуєшся, що в моїй характеристиці написано: “спокійна і поміркована”? А планета, на якій ми з тобою опинилися, безлюдна. Ні душі, ні душечки! Ні надії на порятунок. Звідси до Землі така відстань, що нормальна людина і збагнути не може.

- Всього лише 4,28 світлового року. Або сорок одна тисяча з гаком мільярдів кілометрів. Альфа Центавра - найближче сузір’я до Землі.

- А від нашого надпотужного корабля і сліду не лишилося. Зник на орбіті - і все. Ми навіть не знаємо і знати ніколи не будемо, що з ним трапилось. То чим же ти будеш на Землю повертатися? Хіба верхом на паличці пострибаєш?

Хоч на душі в Адама було тяжко, невимовно тяжко й гнітюче, але при останніх її словах він посміхнувся.

- Я радий, що ти нарешті вдалася до гумору, який, як відомо, завжди рятує у критичних ситуаціях.

- Не чіпляйся до слів! - Новий приступ плачу струсонув Єву. - У мене немає... - вигукувала вона крізь плач, - сили волі, щоб покінчити із собою.

Він чудово розумів увесь трагізм безвихідної ситуації, у якій вони опинилися, але, щоб не видати свого відчаю, що терзав його душу, вдався до велемовних повчань. І прорік дерев’яним голосом:

- Людина, якщо тільки вона справжня людина, до останньої миті свого життя, незважаючи ні на що, мусить попри все залишатися...

- ...людиною! - роздратовано перебила Єва. - І, будь ласка, не читай мені прописних істин, які стали аксіомою ще тисячу літ тому. І взагалі, не читай мені своїх дрімучих повчань, вони тобі не пасують. Їх я знаю і без тебе. Я, до твого відома, - лікар-психолог!

• Предыдущая
• 3/68
• Следующая