Приречені на щастя. - Чемерис Валентин Лукич - Страница 36
- Предыдущая
- 36/68
- Следующая
- Виходить, що ми з тобою почали літочислення на цій планеті?
- А ти гадала, що ми просто так тут живемо? Ха! Я думаю, що майбутні колоністи, які з’являться на цій планеті, будуть вести літочислення від нас із тобою. Від Адама і Єви. Від того дня, коли ми залишилися удвох на Леонії і почали боротьбу за виживання. Отже, підсумовую: сьогодні має початися Епоха Бронзи. Або бронзовий вік Лебнії - глава перша майбутньої “Історії Леонії”.
Єва тільки руками сплеснула.
- Ах, який знаменний, історичний день! Шкода тільки, що, крім мене і^тебе, більш ніхто не дізнається, що на цій планеті сьогодні почнеться бронзовий вік!
- Тут будуть колись жити люди.
- Невже ти віриш у цю, даруй, казку?
- Якби не вірив, дорогий мій товаришу по нещастю, не жив би тут і дня. А я живу і сьогодні поклав на приступку дев’яносто дев’ятий камінець. І цей день стане поворотним днем в історії Леонії!
Сказано було трохи велемовно, але й справді (і це автор підтверджує з усією відповідальністю) 99-й день від Адама і Єви стане поворотним днем, коли почалася на планеті зірки А в сузір’ї Центавра епоха бронзи.
Але день цей, історичний і визначний, почався вельми прозаїчно. Вранці на традиційне запитання Адама “Що чувати?” Єва відповіла, що їй цієї ночі снилася Пріся - її домашній робот, механічна квартирна прислуга, у технічному паспорті якої було записано: “Робот біомеханічний, антропоморфний (себто людиноподібний, навіть покритий штучною шкірою, яка з вигляду нічим не відрізнялася од людської), для виконання побутових робіт у квартирі, серія МЛТ-148/25”. Хоча робот і був антропоморфний, все ж статі у нього не було, та й не потрібна вона йому була. Просто робот біомеханічний, серійний. Але Єва назвала його Прісею, таким чином самовільно зарахувавши робота до прекрасної половини роду людського, й одягала новоявлену Прісю у жіноче вбрання - рясне бабусине плаття, кофточку, а на голову натягла бабусин очіпок. І вийшла Пріся копією бабусі. Добродушної, неквапливої, але невтомної і працьовитої, як невтомними та працьовитими бувають бабусі.
Пріся робила в квартирі все, що належало було робити зразковій, майже ідеальній прислузі: прибирала, мила підлогу, прала, варила, натирала пастою меблі, мила посуд, відчиняла двері гостям і господарям, одне слово, була прачкою, кухаркою, швейцаром і т. д. і т. п. І всюди вона встигала, все робила бездоганно, тому в квартирі сяяла ідеальна чистота. Оскільки Пріся була біомеханічною, то втоми не знала і могла вертітися у квартирі хоч і двадцять чотири години на добу. Досить тільки погукати: “Прісю!” - як вона в будь-який час дня і ночі - вже тут, покірно блимає лампочками, чекаючи наказу. А яка вона була педантична, точна, акуратна і як любила у всьому порядок! Органічно не переносила, коли речі лежали не на своїх, відведених їм місцях.
- У квартирі мусить бути ідеальний порядок! - запевняла вона своїх господарів механічним голосом і так же механічно бурчала, коли Єва, збираючись уранці на роботу і, як завжди спізнюючись, розкидала речі по квартирі.
Коли у них були гості, то Єва розважала їх тим, що запитувала у Прісі:
- Прісю, а скажи-но нам, що таке людина?
Пріся складала руки поперед себе і добродушно одказувала:
- З позицій біомеханіки тіло людини являє собою шарнірно-стержневу систему величезної, безприкладної складності. Кожна із десятків кісток - самостійна кінематична ланка, стержень. Сустави в людини - це шарніри, які об’єднують усі ланки в єдиний ланцюг. Загальна кількість ступенів свободи рухомості величезна, близько двохсот!..
Єва сплескувала руками й вигукувала:
- Чули? Це я, наприклад, - вона демонструвала свою струнку постать, - по Прісі всього лише... шарнірно-стержнева система.
І Єва, і гості весело сміялися, а Пріся, подаючи їм до столу то те, то інше, добродушно блимала лампочками й зітхала:
- Коли б мені таку шарнірно-стержневу систему, як у вас, людей! - І додавала: - Кінематично людина влаштована в десятки і сотні разів складніше найскладнішої машини!..
- Прийду з роботи, а в квартирі ідеальний порядок, - розповідала Єва. - На кухні готова вечеря, ванна повна гарячої води, постіль заслана, всюди прибрано, все, що мені потрібно, лежить на своїх місцях, - мрійливо говорила Єва, потягуючись на морській траві. - Тільки що подумаю, а Прісенька вже тут як тут: лампочками блимає і чекає моєї нової забаганки. А коли в мене немає настрою і захочеться на кому-небудь зігнати злість чи роздратування - будь ласка, Пріся і тут готова до послуг. Скільки не каверзуй, вона все одно залишається спокійною. Правда, Пріся була дещо застарілого випуску і зовні не така елегантна, як біомеханічні роботи найновіших випусків, але я любила її і звикла до неї, як до живої істоти. О-ох!.. - потяглася Єва солодко. - Як мені зараз бракує Прісі. Бідолаха, її давно вже, напевне, здали на переплавку або ж викинули на звалище зіпсованих та застарілих механізмів.
- Розбалувало вас третє тисячоліття механічною прислугою так, що ви без неї і кроку не могли ступити. Навіть умиватися вранці розучилися. Усе вам роботи, все вам Прісі робили, - буркнув Адам, котрий скептично ставився до механічної прислуги, вважаючи, що людина на те й людина, аби вміла все сама робити і себе обслуговувала сама.
Та Єва сприйняла ту репліку не в історичному аспекті, а винятково, як шпильку проти себе особисто. Тому й спалахнула:
- Ах, це натяк, що я!..
- Ніякий це не натяк, - позадкував Адам, та було вже пізно.
- Я знаю... знаю!.. - не на жарт образилася Єва. - Знаю, що я тобі вже набридла! Ти... знайшов собі іншу! - вигукнула вона в запалі, не вдумуючись у зміст своїх слів.
- Де це я на Леонії можу знайти собі іншу? - зауважив Адам. - Чи, може, замовити собі іншу із Землі? Щоб прислали рекомендованою бандероллю?
- Ах, не чіпляйся до слів! - Єва аж зблідла. - Ти... просто знущаєшся з мене. - І так розійшлися, що Адам миттю вилетів із печери, як ото вистрибує з клітки приборкувач, коли у нього зіпсуються стосунки із дресированим левом.
Отож, вилетівши з печери, Адам подався далі від бухти, аби вберегти свою нервову систему від повного розладнання чи принаймні від короткого замикання...
Так почалася епоха бронзи на Леонії.
Очевидно згодом, десь через століття, майбутні історики опишуть цей день зовсім по-іншому... Наприклад, як Єва проводжала Адама до плавильної печі, як благословляла його на подвиг, як надихала його, створюючи таку творчу обстановку, у якій хотілося негайно творити, відкривати нові закони, винаходити ще не винайдене чи писати геніальні шедеври літератури і взагалі - покоряти світ.
Можливо, повторюємо, так згодом і писатимуть про ранній ранок 99-го дня Нульового року на планеті Леонія, але автор написав у себе так, як воно було насправді.
Хоча спав Адам тієї ночі мало, неспокійно, однак прийшов до річки як ніколи бадьорим, сповненим рішучості будь-що виплавити бронзу.
Присівши на камені біля печі, яка вже добре висохла, почав розмірковувати, з чого починати. Після деяких роздумів дійшов думки, що майбутній успіх залежатиме від того, як він завантажить плавильну піч та яка буде подача кисню.
День був ранній, із-за Східних Мідних гір тільки-но виткнулось краєчком кармінове Сонце. Невгамовно галасувало птаство на Великих Рівнинах, та у річці, на плесі, час од часу якась риба била хвостом по воді.
“Мабуть, жерех мальків глушить”, - відзначив Адам, думаючи про своє.
Повагавшись востаннє, Адам рішуче заходився завантажувати піч, тобто кабичку, трохи більшу за ту, у якій колись по всіх українських селах бабусі варили борщі. На розпал наклав на дно паліччя, хмизу та березової кори, а тоді заходився насипати шар деревного вугілля. Згори посипав подрібнену мідь та олово. Після того знову - шар деревного вугілля, а далі мідь з оловом та з домішками флюсів. І так шар за шаром.
- Предыдущая
- 36/68
- Следующая
