Выбери любимый жанр

Останній рейс - Росин Вениамин Ефимович - Страница 7


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

7

Балашов стиснув губи і заперечно похитав головою.

— Зможете описати його зовнішній вигляд?

Старий на хвилину задумався.

— Років йому, значить, під тридцять, — пригадував він. — Русявий, здоровий, чортисько, на руках ці, як їх… Ну, забув… От крутиться на язиці… Матроси ще…

— Татуїровка? — підказав Шилов.

— Еге ж, еге ж, вона самісінька, татуїровка. А що він саме понавиколював, вже, пробачте старому, не запримітив. Коли б знаття, то роздивився б, напам'ять вивчив би ці кляті татуїровки… Ну що в ньому ще такого?.. Ага! Сорочка строката, як хвіст у півня. Штанці вузенькі, зелені, оксамитні… Словом, стиляга… Увесь час спльовує крізь зуби… Вже пробачте мені, більше нічого не можу пригадати…

— А номер машини? — з надією запитав Андрій Остапович.

— Номер?.. Не помітив… — розгублено мовив Балашов.

— У мене запитань більше немає, — підвівся Луговий. — Наші працівники затримали одну людину. Можливо, той, який зняв номери. Ми його покажемо вам. А зараз, Кузьмо Яковичу, товариш Шилов оформить протоколом все те, про що ми говорили.

— Як треба, то треба… Я розумію, слова до справи не підшиєш, — згодився Балашов.

Швидко зайшов змарнілий після безсонної ночі лейтенант Олійник і відрапортував:

— Товаришу підполковник, затриманого доставлено.

Є ТУТ ОДИН ХЛОПЧИСЬКО

Чистяков спустився вниз. Прочинивши двері, обережно висунув голову, оглянув двір. Переконавшись, що нікого немає, він заклав руки в кишені і з незалежним виглядом підійшов до автомашини. Скісне проміння сонця, що підбилося над парканом, пестило блакитну «Победу».

Сторожко оглянув вікна будинку, дістав ключ і подався до багажника.

«Як пити дати могли влипнути… — бурмотів собі під носа, орудуючи ключем. — Цілу добу повторював собі: замінити, замінити номери… Так на ж тобі, вискочило з головешки! Спасибі Чернушкіну — підказав… Головатий негідник, нічого не скажеш… А загайся я годину-другу, вилізуть із своїх щілин жильці… Ху! Слава аллахові, упорався… Тепер, хе-хе-хе, хай пошукають машину ПВ 54–21… Жора не дурний, не на такого напали»… — З насолодою сплюнувши крізь зуби, він стиха зареготав.

Та сміх ураз наче застряг у нього в горлі. Він рвучко відчинив кришку багажника і схопив загорнуті в ганчірку номери. «Сам себе у в'язницю штовхаю… Не зметикував, що нас з чужими бляшками злапати можуть… Зупинився не там, зробив не той поворот або поїхав на червоне світло — дурниці, дрібне порушення, а нарвешся на причепливого міліціонера і почне присікуватись. Права вимагатиме, документи на машину. В багажник полізе… А там крадені номери. І влип! Була людина й немає».

Знайшовши вузьку щілину між цегляним муром і приземкуватим дерев'яним сараєм, Жора сунув туди номери і, попихкуючи сигаретою, вийшов на вулицю.

За рогом, поряд з аптекою, як і говорив Півень, стояла будка телефону-автомата. Чистяков попросив до телефону Бабченка.

— Слухаю, — почувся схвильований жіночий голос.

— Хто це? — незадоволено сказав Чистяков, — мені потрібен Яків Архипович.

— Це його дружина… Його самого вдома немає… Як учора зранку пішов, то більше і не з'являвся… — почулося схлипування. — Хочу заявити в міліцію… Передчуває моя душа… щось недобре…

«В міліцію рветься! — розлютився Чистяков. — Гармидер зчинить, дурепа!»

Насилу стримуючи обурення і силкуючись надати своєму голосові солідності, Чистяков почав переконувати, що нема чого передчасно турбуватися. Він, мовляв, працює разом з її чоловіком і негайно сам сходить туди…

— Триматиму вас у курсі… Через годину заскочу… Тільки сидіть удома. Не бійтесь, не рюмсайте, я про все довідаюсь… Бувайте.

За давно виробленою звичкою Чистяков озирнувся і отетерів: біля будки стояв старший сержант в блакитній сорочці.

«Видав Яшка… мерзотник! — промайнуло у голові. — Вистежили… Мені б зараз пушку Тетері… або фінку… Нащо її під сидінням залишив…»

Міліціонер нетерпляче затарабанив об скло кабіни і виразно показав на свій годинник.

«Ху, осел! — потихцем вилаяв себе Жора. — Йому до мене ніякого діла немає…»

Проте, вискочивши з будки і вибачившись, він про всяк випадок пройшов два квартали зайвих. Зупинившись біля кіоску, жадібно випив два кухлі холодного квасу і, переконавшись, що сержант за ним не стежить, подався до спільників.

Його розповідь про розмову з дружиною Бабченка остаточно доконала Тетерю. Зануривши пальці у вогненно-руду копицю волосся, він хитався на рипучому ослоні, повторюючи одне і те ж:

— Боже мій, боже мій, що буде? Що зі мною буде?..

Півень машинально качав тремтячими пальцями хлібну кульку. Чернушкін нічим не виказував занепокоєння. Заклавши ногу за ногу, він маленькою пилочкою неквапно полірував нігті. На його обличчі застигла бридлива гримаса. «Нікчемні пігмеї, — обурювався він, — вже розкисли. Ладні розбігтися, як пацюки з тонучого корабля… Щоб врятувати свої шкури, не вагаючись, утоплять мене… Ех, до чого я докотився… З ким довелося зв'язати долю?»

— Тетеря, перестань скиглити! — врешті не витримав Чернушкін. — Завчасно себе ховаєш. І, будь ласка, встань з того клятого ослона!..

Сердитий окрик вплинув. Тетеря замовк на півслові і пересів до Чистякова на тахту.

— Друзі-голубчики, досить рюмсати… Наші козирі ще не биті, — бадьоро почав Чернушкін. — Слухайте уважно. Я бачив — Яшко побіг у напрямі до будинку Макогона. Треба сподіватись, що в його старій довбешці збереглися рештки розуму і він догадався сховатись у Макогона, а не встановлювати світові рекорди з бігу…

Чистяков захихикав, та ватажок так глянув на нього, що він втягнув голову в плечі.

— Так от, якщо в Яшка вистачило здорового глузду не влаштовувати з міліціонером крос нічними вулицями, тоді все гаразд.

— Ми голови собі сушимо, а він, певно, спокійнісінько задає хропака в Макогона, — докинув Жора.

— Отже, не будемо гаяти часу. В нього Яків — добре, немає — тоді справа гірша, але як там не є, треба негайно попередити Макогона, щоб він повідомив усіх наших. Хай сидять нишком-тишком і чекають команди. Доведеться тобі, Жорко, піти.

— Знову я?! Все я та я! Наче нікого більше немає! А це що за цяця! — стусонув під бік Тетерю. — Чим він кращий за мене? На дивані відсиджуватиметься, а інші нехай життям ризикують? А якщо Макогона злапали і там засідка? Та я взагалі не знаю цього вашого Макогона.

— Я… я не можу, — схопився Тетеря, притискуючи руки до грудей. — У мене серце… Я хворий…

— Сядь! Про тебе й мови немає, — гидливо відмахнувся Чернушкін. — А ти, Жоро, маєш рацію. У тому районі, напевне, до біса міліції.

— Тихше, тихше! Та не зчиняйте галасу, — хрипко заблагав хазяїн. — Навіщо йти до цього… як його? Макогоном ти його, Серього, назвав, чи як? Підіть до нього на роботу.

— Та в тому ж і справа, Матвійовичу, що він у відпустці. Тільки завтра вийде на роботу.

— Тоді можу дати ще одну пораду. Але перш за все вам треба машину сховати. До нас у двір ніколи машини не заїжджають. От і почнуть людці думати й гадати: звідки машина, та хто на ній приїхав, та чия вона, та чого, та до кого… Та й вам самим сидіти в мене небезпечно…

— Ти, діду, видно, не дуже-то хоробрий… — в'їдливо кинув Чистяков, забувши про попередження ватажка.

— Не боягуз я, бараняча твоя голова, а обережний, — повчально підніс Півень скарлючений палець. — Недарма говорять: береженого бог береже.

— Маєш рацію, Матвійовичу, — згодився Чернушкін. — Нам треба від тебе забиратись…

— А третя моя порада отака: живе в нашому будинку один хлопчина. Завжди чіпляється: «Дідусю, дідусю, хочете, я вам підлогу замету, хочете, в магазин збігаю»… Ні, кажу, не треба, а сам думаю: «Чого це ти, голубе, до мене в помічники напрошуєшся? Пусти тебе в квартиру, а хто ручиться? Поцупиш що-небудь, тільки тебе й бачили…»

— Зараз у школах так заведено, — хрипким від довгої мовчанки голосом мовив Тетеря. — Піонери допомагають старим людям, хворим навіть…

7
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело