Выбери любимый жанр

Весняні ігри в осінніх садах - Винничук Юрій Павлович - Страница 10


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

10

— Але я так не можу. Щоб зовсім без…

— Якщо ти маєш на увазі секс, то в принципі… — Вона випила, — в принципі я можу піти заради тебе на певні жертви. Так би мовити на перехідний період. Я уже себе щодо цього перевірила — жодного прив’язування. Розумієш, про що я? Це для мене як почистити зуби. Інколи я собі це дозволяю. Винятково задля гормонального обміну, щоб прищики не висипали і таке інше. Легкий секс перед сном і жодних почуттів.

Марта була симпатичною дівчиною, хоч і не в моєму смаку. Вона була маленька і тендітна, проте в ліжку могла виявитися справжньою наїзницею. Але що значить дивитися кілька років на панну винятково як на колєжанку, з якою можна видудлити море вина: в один прекрасний момент, коли ти захочеш її вграти, в тебе не встане. Я не мав сумніву, що мене чекав би саме такий конфуз і не став розвивати тему сексуально-оздоровчих стосунків.

Марта, вділивши мені годину свого дорогоцінного часу, пішла додому, а я зостався сам на сам зі своїм шампанським і своїми думками, які щодалі ставали розхлябанішими і не трималися купи, аж поки я взагалі не вимкнувся.

— Можна біля вас? — пролунав чарівний голос десь у небесах, у неозорій блакиті, в магнітній печалі зір і планет, а далі покотився, покотився і завмер у мене над головою.

Я механічно кивнув. Навпроти мене за столик сіла золотоволоса юнка. Вона була симпатична. Та що там — вона була класна. Ці повні жагучі вуста! А перса радісно випиналися з-під блюзки і дражнили мої руки. Все це я оцінив за лічені секунди, аби за мить відвести вдавано байдужий погляд і знову перетворитися на китайського мудреця. Але той стан нічогонедумання мені вже не вдалося повернути: поява панни вибила мене з колії, притягала очі й увагу.

Напевно, вона домовилася тут із кимсь про зустріч, і хоча я зовсім не мав настрою на розмову з невідомою особою, збираючись чесно доцмулити другу пляшку і рушити додому, проте сидіти отак без слів, пестячи очима сіднички або медитувати на пляму, що нагадувала сову, було якось незручно, могла виникнути небезпека самому перетворитися на сову.

Підплив офіціант. Вона замовила каву, а я попросив келих. Офіціант із розумінням підморгнув мені. Панна не звернула жодної уваги на мої слова, мовби їх і не чула. Може, вона думала, що я вирішив пити шампанське з двох келихів по черзі?

Я дочекався, коли офіціант принесе келих і каву, і запитав, чи можу її пригостити шампанським. Вона тріпнула довгими віями, наче метелик крильцями, і погляд її злетів просто на рівень мого носа. Ніс мій не претендував на шедевр архітектури, відколи його перебили, і що вона там роздивлялася, зосталося для мене загадкою. Її вуста-півонії розкрилися рівно настільки, щоб у них змогла поміститися горошинка, і я почув відповідь: «Можете». Після цього вони розхилилися якраз настільки, що у них могла б поміститися вишня. І то був значний поступ. Вона дивилася, як я наливаю шампанське, а в кутиках її вуст світилася усмішка. Я підняв келих і сказав звичний банал:

— Вип’ємо за знайомство?

— А ми знайомі, пане Юрію. Щоправда, в однобічному порядку, — всміхнулася вона. — Мене звати Уляна.

Вона зробила акуратний ковточок і поставила келих на стіл. Авжеж, цього слід було сподіватися, бо до «Вавілону» приходила специфічна публіка, тут переважно всі всіх знали.

— Ага, — кивнув я, — то ви читаєте «Поступ»?

— Звичайно. Це моя улюблена газета. Але я також читала «Діви ночі». Ви справді усе те пережили, що там описано?

Після пляшки шампанського я завше готовий розповідати про все, що пережив. Я підняв усі вітрила і поплив звичним фарватером. Уляна виявилася на диво говіркою, і спілкування з нею виглядало збоку так, мовби ми були знайомі бозна-скільки часу. Вона дізналася від мене все, що її цікавило про редакцію «Поступу», про кожного з журналістів зокрема і про мої творчі плани років на сорок уперед. Про долю України ми не розмовляли. Коли ми допили пляшку, в голосі її забриніла саме та легкість, якої ми завше добиваємося, споюючи панну. Але мене й далі гнітила підозра, що вона когось чекає. Хіба така гарна дівчина може бути сама?

Коли він з’явився, я саме сплітав чергову павучу сіть і вже бачив, ясно бачив, як Уляна, розправивши янгольські крильця, летить мені назустріч. І раптом такий облом. Він плюхнувся на крісло біля неї, розвернувшись до мене боком, і сказав: «Привіт!» Він сказав «привіт» не мені, а лише їй і водночас цьомкнув її у розпашілу щічку. То був молодик студентського віку, можливо, її однокурсник, високий, вайлуватий, з прищиками-хотюньчиками на мордяці й нахабним виразом там же. Якщо ви бачили коли-небудь карту Полінезії, всіяну малюсінькими кораловими острівцями червоної барви, то будете мати повне уявлення про те, як виглядала його пика. Зайве казати, що вигляд її мені не сподобався. Манери теж. Таке враження, ніби він і не помітив, що його панна щойно розмовляла зі мною, мене він ігнорував. Ну й хрін із ним.

— Що ти п’єш? — поцікавився Прищик, ніби на столі, крім порожньої пляшки шампанського, стояла ще ціла батарея напоїв, і без жодних церегелів узяв та надпив з її келиха. — Класно, — сказав він, облизуючись.

Він усе ще продовжував сидіти боком до мене, пожираючи очима свою дівчину і не звертаючи уваги на того, хто сидів навпроти.

— Я п’ю шампанське, яким пригостив мене пан Юрко, — промовила Уляна, і тільки тоді увесь той архіпелаг прищиків-хотюньчиків розвернувся по екватору на сорок п’ять градусів. Обличчя його розхмарилося, коли він почув, хто я, після чого він навіть скорчив щось на зразок усмішки і простягнув лапу. Моя долоня втонула в ній, як нога Попелюшки в солдатському кирзаку.

— Бодьо, — сказав Бодьо.

— Ми разом вчимося, — додала Уляна, мовби натякаючи на те, що сіті свої я можу плести й надалі, бо що таке однокурсник? Усі свого часу починають романи з однокурсниками. — Пан Юрко мені розповів стільки цікавого! Він теж ваш фан, — кивнула на Бодя, — читає все, що виходить з-під вашого пера. У них в кімнаті навіть влаштовуються змагання за ваші сторінки: хто перший буде читати, а потім дискутують. Одного разу навіть до бійки дійшло.

Бодьо мотав головою і ласо позирав на шампанське. Я подумав: нехай попросить. Він мене стільки часу не помічав, то чому я маю помічати, куди зиркають його очі? І він попросив. Але не мене, а її.

— Можна я ще надіп’ю? — спитав. — Щось мені в горлі пересохло.

Я на миґах пояснив барменові, чого потребую, і за хвилю офіціант приніс ще одну пляшку шампана та келих.

— О-о! — зраділа Уляна. — Ви хочете нас споїти?

— Боронь Боже, просто в мене такий настрій.

— Який?

— Такий.

— Не може бути. У вас якесь горе?

— Ні, але є бажання випити.

Я наповнив келихи.

— За що вип’ємо? — поцікавився Бодьо.

— За знайомство, — сказав я.

— Правильно, за знайомство, — підтвердила Уляна, і ми цокнулися.

Бодьо на очах розквітав, після першого келиха пика його порожевіла, а коралові острівці вже не так упадали в очі, проте вони свідчили про одне: вона йому не дає. І не тільки вона. Ніхто йому не дає. В душі я розсміявся. Я й сам півроку постив. Півроку? Який жах! Шість місяців без оргазму!

— А все ж таки, яка у вас причина, щоб випити? — доскіпувалася Уляна.

— Причина поважна: сьогодні я отримав свідоцтво про розлучення.

— О-о, — здивувалася вона, — це справді знаменна подія. Але не знаю, чи поздоровити вас, чи поспівчувати.

— Скоріше перше.

— То ви недовго жили разом?

— Як на мене, то довго — сім років.

— Вона була стерва? — спитав Бодьо з розумінням.

— Ні, — відказав я. — Вона була зразкова. Але не для мене.

— І що ж вона робить у цю хвилину? — спитала Уляна. — Теж п’є шампанське?

— Ні. Шампанське вона серед дня не п’є ніколи. Вона в Америці. А там зараз обідня пора.

— І давно вона в Америці?

— Півроку.

— А чому ви не поїхали до неї?

— Мені й тут добре.

— Здорова думка, — кивнув Бодьо, — нікому ми там на фіґ не потрібні.

10
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело