Доводи розсудку - Остин Джейн - Страница 20

• Предыдущая
• 20/50
• Следующая

«І все ж таки, — казала до себе Енн, коли вони йшли їм назустріч, — його серце так само розбито, як і моє. І не думаю, що щастя назавжди його покинуло. Він молодший за мене, якщо не віком, то душею; він чоловік. Він ще оживе серцем і буде щасливим з іншою».

Вони зустрілись і були представлені одне одному. Капітан Гарвіл був високого зросту, з темним волоссям, розумним і добрим обличчям; він трошки накульгував; через грубуваті риси обличчя та слабке здоров'я він здавався старшим від капітана Вентворта. Капітан Бенвік видавався, як і був, молодшим за обох своїх товаришів і меншим на зріст. Його обличчя було милим і зажуреним, точнісінько яким воно й мало бути, і він майже не брав участі в загальній розмові.

Капітан Гарвіл, хоча його манери були не такими бездоганними, як у капітана Вентворта, був людиною доброю, щирою та люб'язною. Місіс Гарвіл була набагато простішою за свого чоловіка, однак, здавалося, зовсім не поступалася йому добродушністю, і ніщо не могло бути щирішим за її готовність вважати всіх друзів капітана Вентворта своїми друзями і люб'язнішим за її наполегливі запрошення пообідати. Вона ледве відпустила їх до готелю, бо вони вже замовили там обід, здається, майже ображаючись на капітана Вентворта за те, що, прибувши до Лайма з такою юрбою, він не вважав природним разом з усіма в них пообідати.

У цьому прозирала така відданість капітанові Вентворту, такою щирою була гостинність, така несхожа на звичайну манірність званих обідів і візитів ввічливості, що Енн навіть лякало подальше знайомство з братами-офіцерами. «Адже всі вони могли б бути й моїми друзями», — думала вона, і їй було важко опанувати себе, щоб не виявити своїх почуттів.

Покинувши Кобб, вони пішли до своїх нових друзів і опинились у кімнатах таких тісних, що лише від щирого серця можна було запрошувати туди на обід так багато гостей. Спочатку це на хвилинку здивувало Енн, але дуже скоро її здивування розчинилося в більш приємних почуттях, викликаних винахідливістю капітана Гарвіла, який умів якнайкраще використовувати невеликий простір, удосконаливши позичені меблі та захистивши вікна й двері від неминучих зимових бур. Незвичайне облаштування кімнат, де хазяйським меблям, які складалися з безликих і байдужих предметів, жваво суперечили вироби з рідкісного дерева та цінні й цікаві речі, що їх капітан Гарвіл привіз із далеких країн, де йому довелося плавати, збуджувала в Енн не тільки цікавість. Це було наслідком його праці, пов'язаним із його заняттям, яке відбивало його схильності та звички й свідчило про сімейне щастя та спокій, тож усе це не могло не зачепити в ній і глибших почуттів.

Капітан Гарвіл не дуже полюбляв читати, але він виготував й навісив гарні та зручні полиці для безлічі вишукано переплетених томиків, що належали капітанові Бенвіку. Кульгавість не дозволяла йому багато ходити пішки, але завдяки доброму серцю й багатій уяві він, сидячи вдома, завжди був чимось зайнятий: креслив, фарбував, різав, клеїв; майстрував дитячі іграшки, вигадував якісь поліпшені спиці та шпильки. А коли вже всі справи було перероблено, сідав у кутку до своєї великої рибальської сітки.

Коли вони покинули дім, Енн нібито попрощалася з живою картиною великого сімейного щастя, а Луїза, яка тоді опинилася поруч неї, заходилась із захопленням хвалити моряків, їхню вірність у дружбі, готовність до братерської допомоги, відвертість, чесність, заявляючи, що в Англії не знайти людей, які могли б із ними зрівнятися, що вони єдині володіють мистецтвом доброчесного життя та заслуговують на пошану й любов.

Вони повернулися до готелю перевдягнутися та пообідати; і таким чудовим усе було з самого початку, що й інше подобалося попри численні запевнення й перепрошення господарів: «Зараз не сезон», «Лайм зараз не той», «Якби знати, що будуть гості» тощо.

На цей час Енн помітила: всупереч своїм чеканням, вона настільки звикла до товариства капітана Вентворта, що, сидячи з ним тепер за одним столом і обмінюючись незначущими фразами (далі них, звичайно, не йшло), зовсім не відчувала незручності.

Через ранню осінню темряву дами до ранку не могли більше побачитись, але капітан Гарвіл пообіцяв завітати; і він прийшов разом із другом, якого не чекали, вважаючи, що капітан Бенвік гнітиться чужим і галасливим товариством. Проте, незважаючи на всю свою тугу, він вирішив знову-таки до них прийти.

Доки капітани Вентворт і Гарвіл розважали товариство, згадуючи минулі дні та розповідаючи незліченні анекдоти, Енн опинилася осторонь з капітаном Бенвіком і, поступаючись доброму спонуканню, вирішила його розворушити. Він був сором'язливим і схильним до задумливості, але м'якість рис її обличчя та манер невдовзі перемогли, і перші зусилля Енн мали зовсім непоганий наслідок. Очевидно, він мав уподобання до книжок, особливо до поезії і, радіючи, що принаймні на один вечір дала йому змогу заглибитись у теми, не дуже цікаві для його звичайного оточення, вона, однак, сподівалася, що допомогла йому, висловивши думки щодо того, як важливо боротися зі зневірою, на які, що цілком природно, й наштовхувала їх ця бесіда. Бо, хоч і сором'язливий, капітан Бенвік не був потайною людиною: він, здавалося, радів нагоді висловити свої почуття; і, поміркувавши над поезією, її нинішнім розквітом, стисло порівнявши чесноти славетних поетів, спробувавши встановити, що більше заслуговує на увагу — «Марміон» чи «Діва озера», як розцінити «Гяура» й «Абідоську наречену» та як вимовляти саме слово «Гяур», він виявив таке близьке знайомство з усіма ніжними піснями одного поета й натхненними описами безнадійних мук у іншого; прочитав їй напам'ять рядки про розбите серце, про дух, який загинув під дією горя, з таким натхненням і так ясно здаючись на її цілковите розуміння й співчуття, що нарешті вона вирішила висловити сподівання, що він читав не одну лише поезію, і додала, що, на її погляд, усе лихо поезії полягає в тому, що мало хто втішається нею безкарно, і що вона найбільше вражає нас саме в тому стані душі, коли не слід упиватися нею. Помітивши, що він не тільки не ображений, але потішений її натяком на події його минулого, вона вирішила продовжувати; і, керуючись своїм правом старшинства, сміливо порадила йому заглибитись у читання прози; коли ж він запитав, яку саме прозу вона має на увазі, вона назвала ті праці високоморальних авторів, ті прекрасні збірки листів, ті спогади достойних людей, які багато страждали, які були єдиними, хто, на її думку, могли зміцнити дух шляхетністю помислів і високим прикладом душевного терпіння.

Капітан Бенвік уважно слухав, здавалося, вдячний за співчуття; і хоч він хитав головою та зітхав, даючи зрозуміти, як мало він вірить, що книги можуть допомогти в такому безмірному горі, як його власне, їхні назви він, однак, занотував і обіцяв прочитати при нагоді.

Коли вечір закінчився, Енн не могла не всміхнутись, згадавши про те, що приїхала до Лайма, виявляється, для того, щоб проповідувати терпіння й смиренність чоловікові, якого ніколи раніше не бачила; але після більше серйозних роздумів їй довелося визнати, що, як і багато хто з великих моралістів і проповідників, вона конче мало могла підтвердити дивне красномовство своїм прикладом.

Енн і Генрієтта, помітивши вранці, що прокинулися раніше за всіх, вирішили до сніданку прогулятися до моря. Стоячи на піску, вони дивилися на хвилі, які бігли до їхніх ніг під ніжним південно-східним вітерцем з усією чарівністю, яка тільки можлива на такому низькому березі. Вони віддали належне чудовому ранку, похвалили море, зійшлися на тому, що цей свіжий вітерець надзвичайно приємний, — і замовкли, доки Генрієтта раптом знову не заговорила:

— О, так! Я цілком упевнена в тому, що морське повітря є цілющим для майже всіх без винятку. Без сумніву, воно було дуже корисним для доктора Шерлі після хвороби минулою весною, рівно рік тому. Він сам стверджує, що місяць, який він провів у Лаймі, допоміг йому більше за ліки і що на морі він завжди знову почувається молодим. Ось мене й не покидає думка: як шкода, що він не живе постійно на морі. Як на мене, краще б йому зовсім залишити Апперкросс і переїхати до Лайма. Чи не так, Енн? Ти згодна, що це найкраще і для нього, і для місіс Шерлі? Ти ж знаєш, у неї тут рідня, багато знайомих, їй було б веселіше, і, я впевнена, вона б охоче оселилася там, де є допомога поблизу, на випадок, коли він знову занедужає. Як усе ж таки сумно, що такі чудові люди, як доктор Шерлі та його дружина, які за все своє життя зробили стільки добра, змушені доживати віку в Апперкроссі, де, окрім нашої родини, їм нема з ким і словом перемовитись. Хоч би друзі йому натякнули. На мою думку, вони мають це зробити. Його легко сюди відпустять у його роки та з таким добрим іменем. Єдине, у чому я сумніваюсь, — чи можна його переконати залишити свою парафію. Він людина надзвичайно суворих переконань. Навіть занадто суворих. Справді, Енн, це вже занадто! Чи ти згодна, що священик зовсім не мусить жертвувати своїм здоров'ям заради обов'язків, які не менш прекрасно може виконувати інший? Тим більше що Лайм усього-на-всього за якихось сімнадцять миль від Апперкросса, так що, коли хтось буде чимось незадоволений, він одразу дізнається.

• Предыдущая
• 20/50
• Следующая