Доводи розсудку - Остин Джейн - Страница 34

• Предыдущая
• 34/50
• Следующая

Коли вони пройшли ще трохи, Енн наважилася знову нагадати йому, що він збирався щось їй розповісти. Коли вони звернули з Мільсом-стрит, вона сподівалася вдовольнити свою цікавість, але їй довелося почекати, тому що адмірал мав намір почати свою розповідь лише тоді, коли вони досягнуть неозорих просторів тихого Бельмонта; і, позаяк була не місіс Крофт, вона мала підкоритися. Зате, коли вони дійшли до Бельмонта, він почав так:

— Отже, те, що ви зараз почуєте, вас здивує. Але спершу нагадайте мені, як звуть ту юну даму, про яку я збираюся вам розповісти. Тобто ту юну даму, про яку ми всі так непокоїлися. Ту міс Мазгроув, з якою все це сталося. Як же її звуть? Завжди я забуваю.

Енн давно вже встигла засоромитися, що так швидко здогадалася, кого адмірал має на увазі, і тепер вона могла безтрепетно назвати ім'я Луїзи.

— Так, так, міс Луїза Мазгроув, саме так. Як багато різних імен у цих юних дам. Якби вони всі звалися, ну, наприклад, Софі, я б менше плутався. Отже, ця міс Луїза, ми всі думали, та ви й самі знаєте, збиралася за Фредеріка. Він не один тиждень до неї залицявся. Було тільки незрозуміло, чого вони чекають. І так до тієї пригоди в Лаймі; а потім уже стало ясно, що чекають, доки в неї мозок не прочиститься. Але й тоді все було якось дивно. Він не залишився в Лаймі, а вирушив до Плімута, а звідти ще поїхав відвідати Едварда. Коли ми повернулися з Майнхеда, він поїхав до Едварда, і тепер він усе ще там. Ми з листопада його не бачили. Навіть Софі нічого не могла зрозуміти. А справа повернула на зовсім дивне: ця юна дама, та сама міс Мазгроув, замість того, щоб вийти за Фредеріка, збирається за Джеймса Бенвіка. Ви знаєте Джеймса Бенвіка?

— Трохи. Я трохи знайома з капітаном Бенвіком.

— Так от, вона виходить за нього заміж. Ні, мабуть, вони вже одружилися, чого ж їм ще чекати?

— На мій погляд, капітан Бенвік — дуже мила людина, — сказала Енн, — і, гадаю, він людина бездоганно чесна.

— О, так, звичайно, хто ж скаже хоч слово проти капітана Бенвіка? Щоправда, він усього лише капітан третього рангу, йому надали це звання минулого літа, а зараз уже не той час — не просунешся, а більше я в нього не бачу ніяких вад. Чудовий, добродушний хлопець, запевняю вас, і прекрасний бойовий офіцер. Цей тишко набагато хоробріший, ніж можна було б подумати, подивившись на нього.

— Ви помиляєтесь, сер, задумливість капітана Бенвіка не є для мене підставою вважати, що йому бракує хоробрості. У нього, я гадаю, дуже приємні манери, і, можу ручитися, він сподобається кому завгодно.

— Ну гаразд, гаразд, дамам видніше, та, як на мене, Джеймс Бенвік надто вже смирний. Хоч, певно, ми з Софі небезсторонні, але Фредерік нам більше подобається. Фредерік нам якось більше до смаку.

Енн піймалася. Вона всього лише мала намір заперечити поширену думку про те, що хоробрість і ніжність є речами несумісними, зовсім не бажаючи виставляти капітана Бенвіка взірцем усяких чеснот; і після хвилинного вагання вона почала:

— Я не хотіла порівнювати двох друзів між собою… — але адмірал її перебив:

— І справа стоїть саме так. Це не які-небудь плітки. Ми про все знаємо від самого Фредеріка. Учора Софі одержала від нього листа, в якому він розповідає про цю подію, а він дізнався про неї з листа Гарвіла, надісланого звідти, де все й сталося, — з Апперкросса. Гадаю, усі вони зараз у Апперкроссі.

З'явилася нагода, якою Енн не могла не скористатись, і тому вона сказала:

— Сподіваюсь, адмірале, сподіваюся, у листі капітана Вентворта не було нічого такого, що могло б засмутити вас і місіс Крофт. Минулої осені, щоправда, здавалось, що він і Луїза Мазгроув відчувають прихильність одне до одного, але, напевне, обоє зрозуміли, що ця прихильність уже охолола, і, сподіваюсь, обійшлося без кривд. Сподіваюсь, у листі немає нічого, що викривало б почуття ображеної людини.

— Ні, ні, зовсім ні; від початку до кінця ані скарги, ані прокльону.

Енн опустила очі, щоб приховати посмішку.

— Ні, ні, Фредерік не така людина, щоб скиглити й скаржитися; він занадто мужній для цього. Якщо дівчині більше до душі інший, нехай за нього й виходить.

— Безперечно. Але я маю на увазі, що в листі капітана Вентворта, сподіваюся, не наштовхує на думку, що він вважає себе ображеним. Я б дуже засмутилась, якби така дружба припинилась або охолола через подібну обставину.

— Так, так, я вас розумію. Ні, в листі нічого такого немає. Він не робить Бенвікові жодного докору; навіть не пише: «Дивна річ. Хто-хто, а я маю всі причини, щоб дивуватись». Ні, прочитавши його листа, навіть не здогадаєшся, що він хотів оженитися з цією міс (як же її звуть?). Він дуже люб'язно висловлює сподівання, що вони будуть щасливі, і, судячи з його листа, я б не сказав, що він затаїв злобу.

Енн ніяк не переймалася твердою впевненістю, яку адмірал намагався їй передати, проте подальші розпитування були зайвими. Їй залишалося тільки кивати, відповідати незначущими зауваженнями, й адмірал заявив про своє рішення.

— Бідний Фредерік, — сказав він на завершення. — Тепер йому доведеться шукати іншу дівчину й починати все спочатку. Гадаю, нам слід запросити його до Бата. Софі слід написати йому й попросити приїхати до Бата. Тут, я впевнений, не бракує гарненьких дівчат. Немає сенсу знову їхати до Апперкросса через цю другу міс Мазгроув: вона вже, боюся, заручена зі своїм кузеном, цим молодим священиком. Як ви гадаєте, міс Елліот, мабуть, нам спробувати покликати його до Бата?

Поки адмірал Крофт прогулювався разом із Енн і розповідав їй про своє бажання побачити в Баті капітана Вентворта, той уже був у дорозі. Він приїхав ще до того, як місіс Крофт йому написала, і, вирушивши наступного разу на прогулянку, Енн його побачила.

Містер Елліот розважав бесідою двох своїх кузин і місіс Клей. Вони йшли по Мільсом-стрит. Раптом почався дощ, не сильний, проте достатній для того, щоб дамам захотілося від нього сховатись, а також для того, щоб міс Елліот зажадалося повернутися додому в кареті леді Делрімпл, яка стояла неподалік; і тому вона сама, Енн і місіс Клей зайшли до Молландса, а містер Елліот вирушив домовлятися до леді Делрімпл. Незабаром він знову до них повернувся, звичайно, досягши успіху; леді Делрімпл буде дуже щаслива доправити їх додому й за кілька хвилин за ними заїде.

За екіпаж її ясновельможності правило ландо, і в ньому могли розміститися більш-менш зручно лише четверо. Міс Картерет супроводжувала свою матір, тому леді Делрімпл ніяк не могла надати ласку всім трьом дамам з Кемден-плейс. Щодо міс Елліот ніхто не мав жодного сумніву. Адже вона більшою мірою, ніж хтось інший, не вправі миритися з незручностями. Але двом іншим дамам був потрібний деякий час, щоб домовитись між собою. Дощ тільки ледь накрапав, і Енн з усією щирістю віддавала перевагу прогулянці з містером Елліотом. Але місіс Клей також вважала, що дощ тільки ледь накрапав; вона навіть запевняла, що він зовсім не накрапав, і до того ж у неї такі міцні черевики! Набагато міцніші, ніж у міс Енн. Словом, поштивість вимагала, щоб вона не менше за Енн прагнула прогулятися пішки з містером Елліотом, і обидві висловлювали свою великодушність із такою ввічливістю й наполегливістю, що в рішення цього питання довелося втрутитися іншим: міс Елліот заявила, що місіс Клей і без того трохи застуджена, а містер Елліот підтвердив, що в кузини Енн черевики куди міцніші.

Згідно з усіма цими обставинами, було вирішено, що місіс Клей поїде в кареті; і якраз коли всі на цьому погодились, Енн, яка сиділа біля вікна, побачила, що по вулиці йде капітан Вентворт власною персоною.

Ніхто не помітив, як вона затремтіла, але сама вона тієї миті відчула себе останньою дуркою, найдурнішим і найчуднішим створінням у світі! Усе попливло в неї перед очима. Вона цілковито розгубилась, а коли знову опанувала себе, побачила, що всі, як і досі, чекають карети, а містер Елліот (як завжди, послужливий) вирушав до Юніон-стрит із якимось дорученням від місіс Клей.

• Предыдущая
• 34/50
• Следующая