Мисливськi усмiшки (збiрка) - Вишня Остап - Страница 20

• Предыдущая
• 20/31
• Следующая

Найкраще вiд намуляння нiг - частiше мити ноги.

Для цього ви берете з собою емальовану велику миску, мило й рушника. Помили ноги - намастiть їх вазелiном, або ланолiном, або кремом "Снiжинка". Потiм припудрiть тальком: всi цi "антинамульники" повиннi бути у вас пiд рукою.

Взимку, щоб ноги не мерзли, поверх шкарпеток та онуч обгортайте ноги газетами чи журналами.

Ї ж а м и с л и в с ь к а. Полювання - процес не легкий, - весь час напруження, багато ходити, чимало на собi носити, - все це до певної мiри людину виснажуі, отже, треба добре пiд час полювання їсти й пити.

Не будемо рекомендувати, що саме з їжi маі брати кожний мисливець: у всякого, - як то кажуть, - своя доля i свiй шлях широкий, - свої, тобто, уподобання.

Любите сало - берiть сало, любите ковбасу - берiть ковбасу, любите охотницькi сосиски - берiть сосиски, яйця, консерви, шинку, овочi, фрукти, - берiть, словом, все, що вам бiльше до вподоби, але обов'язково берiть багато.

Нi, не багато берiть, а берiть ще бiльше, бо обов'язково буде мало.

Це перевiрено вiковим досвiдом, - хоч скiльки б ви взяли на полювання харчiв, все'дно - мало!

Вони, харчi, очевидно, пiд час ходьби втрушуються.

Для харчiв - рюкзак, торба, сiтка.

Для чаю чи кави - термос. Погано в нас те, що термоси виробляють малi, найбiльший - на лiтр.

Є чутки, що незабаром вироблятимуть спецiальний мисливський термос на цеберку чаю чи кави... Тодi буде самий раз!

Двi фляги. Одна - для води, друга для того, хто що любить.

- А що у вас у другiй флязi? - запитуіте ви свого товариша.

- Боржом!

- Збiльшена кислотнiсть?

- Збiльшена! А у вас?

- Єсентуки N 17!

- Зменшена кислотнiсть?

- Зменшена!

- Кiльки взяли?

- Взяв! А ви?

- Я - шпроти!

- Ну, як питимемо боржом, ви менi шпрота дасте, а я до ваших ксентукiв N 17 - кiльку. Гаразд?

- Гаразд!

З флягами в нас теж не дуже добре. Для води фляга нiчого, пiдходяща; для боржому чи ісентукiв - замала: треба збiльшити.

Розумiіться, що ви на полювання берете з собою казанок, кухоль, ложку, нiж, виделку, сiль, перець, лавровий лист, сиру картоплю, пшоно, моркву, петрушку, топiрець (дрова рубати) i брусок (топiрця гострити).

Ви вже, ясна рiч, догадались, що все це береться для того, щоб iзварити чудесну польову кашу, - i то кашу не з куркою, чи з iндиком, чи з бараниною, а кашу з чирям, або з крижнем, або з широконоскою.

Ох, i каша! Ох, i каша!

Тiльки одне в тiй кашi недобре: казанки замалi!

Для швидшого розпалювання вогню (багаття) берiть iз собою сухий спирт. Пiдкреслюімо - сухий спирт, а не мокрий. Вiд мокрого - слiпнуть.

Н а в с я к в и п а д о к. Поводитися на полюваннi треба обережно. Стрiляти тiльки туди, де ви напевно знаіте, що не стоїть ваш товариш, iнакше можете замiсть крижня влiпити заряд шроту в спину або й нижче, в симпатичного Iвана Iвановича.

От для таких випадкiв кожний мисливець повинен мати бинт, вату, йод, стрептоцид, пенiцилiн, шприц, голку для шприца, спирт (медицинський, а не якийсь iнший) i камфору в ампулах...

Найкраще напарником по полюванню мати досвiдченого лiкаря, не гiнеколога, а хiрурга.

Запасливий мисливець бере з собою iз лiкiв: аспiрин, пiрамiдон з кофеїном, сульфатiазол, складану кружку або, краще, гумову грiлку з довгою гумовою трубкою з наконечником, яка (грiлка) замiняі собою кружку.

Непогано (хоч це й дуже складно!) мати з собою невеличку карету "швидкої допомоги", а ще краще - санiтарний самольот.

Полюіте, розумiіться, ви з с о б а к о ю, - лягавим улiтку, i з собаками - гончаками восени i взимку.

Для собак берiть харчi, миску, свисток, сурму (для гончакiв), поводок i нагая...

Здаіться, все!

Екiпiруйтеся, дорогi товаришi мисливцi!

Не забувайте нiчого, бо в лiсi, чи на озерi, чи на лузi - нiде нiчого не дiстанете: все треба мати з собою!

Нi пера вам нi пуху!

1947

Ох, i очеретяна ж рiчка Оскiл! Ох, i рибна ж вона, ох же ж i вутяна!

I вутяна, i дупеляча, i бекасинна!

А яка вода в Осколi!

Лагiдна, ласкава, м'яко-шовкова!

Як попливти з мiста, з Куп'янки, Осколом за течiію, кiлометрiв за 20, на узгiр'ї розляглося село Сенькiв...

Пiд Сеньковом Оскiл-рiчка дiлиться на три рукави-рiчища; а помiж тими, помiж рукавами-рiчищами, - острови, буйним очеретом закучерявленi; очеретом, кугою, осокою, дикою м'ятою...

"Ой, шумить очерет та й лепехуватий", щось своі шарудить-говорить ясно-зелена куга i пахне, - аж пашить - так пахне, - дика м'ята-рута!

Серед очеретiв тих густо-буйних озера-свiчада, а на озерах латаття, а на озерах бiлi лiлеї i килими-килими-килими з темно-зеленої ряски...

А серед озера - плеса, де скидаються щуки, як ночви, де пускають бульбашки золотавi карасi - "Ну, їй-богу, як лопата", i лини - "Ох, i лини, ви зроду не повiрите!"...

I падають на тi озера чирята, падають крижнi й широконоски...

I скрiзь, скрiзь, помiж очеретами рiчок наших, - невеличких i величких, - і обов'язково "бiле" озеро i обов'язково "комишувате". А потiм уже назви озер-свiчад пiшли чи вiд прiзвища колишьного хазяїна, чи вiд якоїсь подiї, що її свiдком були тi свiчада-озера...

Може, сiча там була з турками чи з татарами, може, якась буйна чи сумирна голiвонька смерть у тому озерi прийняла, то й буде тодi "татарське" альбо "турецьке" озеро, "Марусине", "Iванове" озеро...

А чи, може, князь якийсь древнiй над озером шатро своі розкидав, як на печенiгiв походом iшов - тодi його аж iз прадавнiх-давен прозивають "князь-озеро"...

А правнуки нашi прозиватимуть озера на рiчках на наших, де страшнi сiчi з гiтлерiвцями вiдбувалися, - "Ковпак-озеро", "Молодчий-озеро", i взагалi "Герой-озеро"...

...А бiля села Сенькова, пiд горою, де закучерявився "Рiжок"-лiс, і озеро Сердюкове i і озеро Кирмасове...

I на Сердюковому озерi, i на Кирмасовому - ряска i латаття, i лiлеї, i м'ятний пах, i очеретяний шум, i карасi, i щуки, i соми...

- Ви на Кирмасовому були?

- Нi!

- Ой! Та там же качви тої, як гною!

Ви коли-небудь полювали з крякухою?

I взагалi ви знаіте, що таке ість крякуха?

Не знаіте?

Ай-ай-ай-ай! Як же це так, що ви не знаіте, що таке кр-якуха?!

Крякуха, або як її ще звуть - "пiдсадна" качка, така нiби собi звичайнiсiнька зовнi вуточка, менша вiд свiйської, менша вiд крижня, але бiльша за чиря.

Дехто запевняі, що крякуха - це і помiсь дикої й свiйської качки, що для того, мовляв, щоб добути качок-крякух, треба навеснi пустити свiйську качку на озеро, щоб її там "потоптав" дикий селезень, i тодi, з таким от способом заплiднених яіць свiйської качки, вилупляться крякушенята...

А виходить, що зовсiм воно не так.

Крякухи, особлива порода качки, виведенi, як нам розповiдали, давненько вже в Тульськiй нiби губернiї, звiдки вони й розповсюдилися по всiй країнi.

Крякуха сiренька, забарвленням пiр'я скидаіться на крижня, але менша, як говорено вже, вiд крижня.

Характерна її особливiсть та, що коли вона бачить чи чуі навiть у повiтрi льот чи то поодинокої качки, чи качиної зграї, вона "кричить", "крякаі", закликаючи лiтаючих своїх родичiв присiсти до неї познайомитися.

- Ках! Ках! Ках! Пожалуйте до мене! Ках! Ках! Ках! Дуже вас прошу! Ках! Ках!

Ото, значить, i править крякуха за принаду для диких качок.

Хочете знати "технiку", тобто, як крякуху пускати на озеро, чи на рiчку, щоб вона вам качок пiдманювала?

Дуже просто.

На одну лапку в крякухи нашиваіться панчiшка така шкiряна, а до тої панчiшки кiльце невеличке прикрiплене.

• Предыдущая
• 20/31
• Следующая