Выбери любимый жанр

Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Сорока Юрій В. - Страница 44


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

44

Але смерть короля боляче вдарила не лише по Польщі. На роздоріжжі, як це не дивно, опинився і сам козацький гетьман, відчуваючи, як всі його плани щодо близького і переможного закінчення війни ламає непередбачувана фортуна. Як і підкреслював він сам у багатьох листах і у вищенаведеному універсалі до народу України, Богдан Хмельницький ніколи не мав мети повстати супроти королівської влади, скоріше навпаки – разом з поверненням козакам одвічних їхніх прав та вольностей, разом з поновленням втраченої ще з часів Сагайдачного православної ієрархії, Хмельницький хотів домогтися посилення королівської влади і мирне співіснування України в складі оновленої Речі Посполитої. Такої Речі Посполитої, де б король був дбайливим володарем, а магнатство не могло безкарно плюндрувати чужі землі і безсоромною експансією руйнувати українську державність. На жаль, планам гетьмана було не суджено збутися – зі смертю Володислава, якому небезпідставно закидалися звинувачення в надмірних симпатіях до українського козацтва, зникали й примарні надії на те, що Польща вибачить козакам дві програні битви, знищення коронного війська і полон верхівки військового керівництва. І хоч Хмельницький, звертаючись до народу України, не вважав за потрібне сповістити про смерть короля і власні побоювання щодо можливого затягнення війни, він добре знав про всі варшавські новини. Очевидно, гетьман мав на меті виграти бодай ще хоч трохи часу і вибрати таку стратегію у своїх майбутніх діях, яка б дозволила Україні втриматися над урвищем і не впасти під ударами численних ворогів. Так, не лише Польща загрожувала Україні. Пильним оком вдивлялась в останні події на півночі Висока Порта, а союзний Хмельницькому Іслам-Ґерай міг перетворитися на лютого ворога за одним лише наказом із Стамбула. Кипів обуренням Ватикан, котрий мав надзвичайно великий вплив на багатьох європейських монархів. Як же міг не гніватись Папа, коли його укохану Унію не визнавали бунтівні козаки, а пастирів, що їх надихнув на боротьбу зі «схизмою», вбивали люто й безжалісно? Здригався від обурення Ватикан. А з-за смоленських боліт визирав уже Москаль, до якого поляки слали послів в надії на допомогу проти козаків, і який неспішно вирішував: з тим чи іншим з гравців на театрі польської війни поєднатися, щоб забезпечити собі найбільш вагомі дивіденди. І зовсім не таким лояльним, як його показують у байці про об'єднання України з Росією, був цар Московської держави по відношенню до повсталого козацтва України. Скоріше навпаки – абсолютний самодержець, яким був цар (як то часто буває в азійських народів), схилявся надати допомогу скоріше Польщі, аніж запорізькому гетьману, який, піднявши повстання на території самої Московщини, однозначно втрапив би в розряд «воровских людей» і переслідувався б нещадно, як всяка найменша небезпека «помазанику Божия». Підтвердженням тому яскраво слугує факт затримання запорізькою чатою неподалік від Білої Церкви московського посольства до Варшави, що його очолювали думні дяки Климов і Трифонов. Серед інших паперів, вилучених у «царьових мужей», в руки Хмельницького потрапили листи чільників посольського приказу до Киселя і Вишневецького, у яких прямим текстом писалося, що московське військо готове будь-якої години виступити проти татар, союзників гетьмана. Це означало б виступ проти самого Хмельницького. Однак Московщина поки що очікувала, утримуючись від активних дій. Як і Порта, Відень, Париж, Лондон і Рим.

Тим часом Богдан Хмельницький у своєму таборі під Білою Церквою приймав послів від коронного канцлера Речі Посполитої. Не простих людей надсилала Польща до козаків, аби вимолити хоч трохи часу і оговтатися після поразок. Сам сандомирський хорунжий Адам Казановський прибув привітати свого старого знайомого і почати торги, до яких з часом приєднався й Адам Кисіль на чолі великого посольства. І не міг без посмішки думати гетьман про те, що ще напередодні Жовтих Вод, перед битвою, з часу якої минув лише місяць, Єжи Оссолінський скоріше за все скривив би шляхетні губи, почувши про пропозицію відправити послів до бунтівника і банити, котрий переховувався від влади за пустищем Дикого Поля.

Тепер польське посольство гостювало в таборі Хмельницького, але навіть не це головне – вельможна шляхта запрошувала відвідати сейм, котрий мав відбутися в липні, козацьким депутатам, обраним самим Хмельницьким, і таким чином почати мирні переговори. Переговори великої європейської держави з гетьманом, що його не визнавали досі в Польщі, позаяк обраний він був козаками, а не польською владою. Цілком природно було б думати, що Хмельницький відмовиться від переговорів і продовжить наступ на Правобережжя, яке лишилося без захисту більш-менш вагомої військової сили. Але цього не відбулося. Хмельницький вирішив поки що зупинитися на досягнутому. Він дав згоду Оссолінському встановити тимчасове перемир'я і надіслати на сейм представників козацтва. До Варшави виїхало посольство на чолі з Федором Вишняком. Так було потрібно. Як талановитий політик, Хмельницький розумів: його війна набула таких розмірів, що йдеться давно вже не про боротьбу за козацькі, селянські і навіть не шляхетні права людей з його табору. Йдеться про побудову нової Української державності, а разом з тим і про пошук майбутніх союзників, вирішення, в яких рамках залишити відносини з Річчю Посполитою, добитися визнання сильних світу цього. Тож потяглися місяці важкої кропіткої праці з напруженням всіх дипломатичних можливостей ставки гетьмана і військової канцелярії Запорізького Низового війська. Полетіли в десятках напрямків листи з висловленням щирої дружби, адресовані султану, цареві, хану, цісарю, господарям і князям, королям і герцогам. Одного разу гетьман викликав до себе Максима Кривоноса.

– Маю до тебе справу наглу, Максиме, – проголосив Хмельницький, видаливши з шатра всіх, окрім писаря Виговського. – Абись ти йшов зі своїми молодцями на Правобережжя і роздмухав те полум'я, що почало розгорятися після Жовтих Вод і Корсуня, і яке тепер душить магнатство, використовуючи те, що шляхетні панове комісари бавлять нас пустими перемовинами. Так, я погодився на мир до рішення сейму, але бачить Бог: я не давав згоди придушувати народний рух або дозволяти, щоб перед мої очі це робили крулев'ята!

У Кривоноса загорілися очі:

– Так, Богдане! Саме так маємо чинити! Віриш чи ні, а я вже кілька тижнів місця собі не знаходжу! Чи на те їх бито, абихмо[29] тепер дали часу їм рани зализати та нове військо стягти нам на згубу?!

Хмельницький важко зітхнув. Питання, що його поставив найближчий з полковників, важким каменем лежало в нього на душі вже давно. Так, успіх потрібно було розширювати, а не зупинятися після двох перемог, даючи втягти себе в переговори з ворогом, який все ще був сильним і смертельно небезпечним. Надто багато повинен був пояснити Кривоносу у відповідь на його запитання. Дещо навіть таке, у чому ще сам не розібрався і не зрозумів до кінця власних намірів.

– Не буде такого, полковнику. Але нині війна наша переходить з генеральних баталій у довгі і вимотуючі народні повстання перед носом у ляхів. Те завдання на тебе, полковнику, покладаю, як на людину досвідчену і таку, до якої мають довіру на Брацлавщині, Волині, Галичині і Поділлі. Ватую[30] на твою спроможність обернути сотні розрізнених вогнищ на одне всепоглинаюче полум'я, в якому згорять корені, що ними утримуються ляхи на Правобережжі. Дай мені цим час для впорядкування війська, і скоро в нас буде така армія, яку до нас не бачено в Україні. Армія, котра знесе лядське ярмо і дозволить козакам запанувати на землях, належних їм по праву.

– Зроблю, Богдане! – махнув затисненою в пудовий кулак шапкою Кривоніс. – Землю в них під ногами підпалю! Вогнем і мечем проріджу Україну, жеби перебрати благочестиву пшеницю від лядського куколю!

Дотримав свого слова Максим Кривоніс. Панські пахолки, що кривавими дорогами помічали свою присутність на охопленому повстанням Поділлі, раптом відчули на собі міць організованого козацького війська, аж здригнулись сердешні. Ті самі хлопи з колами та косами протистояли їм в сотнях сутичок, але щось змінилося в їхній поведінці. Невідомо звідки з'являлися вони, атакуючи не готових дати відсіч жовнірів і шляхту, вирізували без жалю залоги фортець і фортечок, котрі й не йняли віри в спроможність повсталих наважитися на штурм фортечних мурів. Організовано обкладали шляхетні надвірні війська, не даючи їм об'єднатися в єдиний кулак і дати генеральну битву. І все це під проводом того самого Максима Кривоноса, який виявив неймовірні організаторські здібності. Сам Ярема, котрий зміг все-таки скупчити біля себе вісім тисяч різнобарвного війська, що складалося зі шляхетних недобитків і ласих до золота ландскнехтів, не одразу зміг зрозуміти всієї загрози, що її несла йому повстанська армія на чолі з Кривоносом. Засліплений ненавистю, він побачив перед собою сильного і організованого ворога лише тоді, коли славетний полковник встиг закінчити організацію свого війська і протиставив шляхетному ополченню полки добре озброєних піхотинців, посилені численними підрозділами кінноти і артилерією. І не лише кривоносівці діяли у воєводствах Правобережної України. Сік на капусту шляхту Іван Гиря, готувалися виступити на Поділля новопризначені гетьманом полковники уманський Іван Ганжа і вінницький Остап Іванський. Успішно діяли десятки менших відділів під проводом козацьких і татарських ватажків, таких як Гоголь, Олександренко, Чуйко, Юра, Трифон, Немини-корчма, Кішка і Шан-Ґерай… Гаряче літо 1648 року палало вогнем пожеж, а на обрії вже поставали грандіозні події Пилявської битви.

вернуться

29

Абихмо (заст.) – щоб ми.

вернуться

30

Ватувати (заст.) – розраховувати, мати надію.

44
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело