Выбери любимый жанр

Ласкаво просимо в Щуроград - Винничук Юрій Павлович - Страница 2


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

2

— Утрьох?

— Ви, я і моя донька. Цілком можливо, що до нас приєднаються й інші городяни. Я вірю в це. Не може бути, щоб вони всі перетворилися на боягузів. Для початку ми проб'ємося до божевільні. Там якраз ті люди, що нам потрібні.

Я з несподіванки не знав, що відповісти. Отак ні сіло ні впало брати участь у державному заколоті якось не дуже приваблювало. Навіщо мені втручатися в чиїсь внутрішні справи? Воно, правда, щури не викликають у мене жодних симпатій, але й не допекли настільки, аби я йшов на злам голови їх бити. Однак перспектива потрапити до божевільні лякала ще дужче. Як ми дамо раду цій силі-силенній щурів? Звичайно, коли спалахне повстання, діло піде легше, але заки воно спалахне, нам чого доброго встигнуть і пальці повідгризати.

Відступати було нікуди — за вікном уже кишіло від щурів. Але на обличчі господаря не промайнуло і тіні страху, з очей била ненависть і тільки ненависть.

— Гаразд, я згоден, — сказав я.

— У вас все одно не було іншого виходу.

— Був. Якби ви мене не закликали до хати, я б не попав у цю халепу.

— Так, я вчинив негречно… Але зрозумійте й мене… Стільки років чекати цього дня! Боже мій!.. Чекав, доки підросте дочка… Потім чекав на чужинця… Але жоден не з'являвся біля моєї хати. Я вже втратив найменшу надію. Не міг довіритись будь-кому, через те змушений був увесь цей час прикидатися відданим громадянином… Хоча єдиний мій син загинув у божевільні… Коли народилася дочка, я замість тішитися, бився головою в стіну. Навіщо мені дочка? Мені треба сина! Але бог послав дочку. І тоді я змирився. Дружина при пологах померла… То були пізні пологи. Весь цей час я виховував дочку на лютого вбивцю. Я вчив її ненависті… Ненависть її доросла тої міри, що вона навіть гидувала своїми однокласниками, бо всі вони вірили щурам. Але я її також навчив і ховати свої почуття. Найменша підозра — і весь мій план міг згоріти на пні.

— Невже за стільки літ не знайшлося в місті нікого, хто б замислив те, що й ви?

— Досі всі такі випадки закінчувалися плачевно. Кожен, хто намагався протестувати або згуртувати довкола себе однодумців, потрапляли у божевільню. А тому спершу підемо туди. Визволимо в'язнів, їм можна довіряти… Там усе мужні люди. Яким теж нічого втрачати.

— Майте на увазі — з мене кепський стрілець.

— Я вам дам вогнемета. Це дуже проста штука. Ми з дочкою підемо попереду, а ви прикриєте наші спини. Також вам довірю візок з гранатами і пальним. Того візка не маєте права ані на секунду покинути, в ньому вся наша надія…

— Як же ви зберігали зброю, якщо щури за виграшки могли проникнути в будинок?

— Я її тримав у ящиках з дустом.

— Нічого не скажеш, дотепно, — розсміявся я.

З-під підлоги знову долинуло попискування й шамотіння.

— Ага, допік вам! — гаркнув полковник собі під ноги. — Ото щоб знали, падлюки!

У цю мить двері відчинилися і на порозі з'явилася висока худорлява дівчина в джинсах і картатій сорочці. На вигляд мала, може, шістнадцять літ. Густе попелясте волосся спадало на плечі. Вона тримала тацю з трьома розпечатаними бляшанками, нарізаним хлібом і слоїком квашених огірків.

— Пора обідати, — сказала вона.

— Це моя дочка. Її звати Віолетта, Віоля… Тому, що це схоже на „волю“.

Дівчина усміхнулася:

— Тато надає таємничого значення навіть такій дрібниці, як ім'я…

— Не така вже це й дрібниця у наш час, коли в кожну родину проникають щурячі імена й звичаї і коли годують нас винятково консервами та маринадами. Я вам не хочу зіпсувати апетиту, але погодьтеся: їсти щодня те саме — невелика приємність.

— Це рибні консерви? — спитав я, коли ми сіли за стіл.

— Так. Це, вважайте, наша національна страва. На всі свята. Огірки — це вже старі запаси. А в будень їмо консервовану картоплю, або кашу.

— До речі, тату, нам варто й харчів трохи прихопити.

— У цьому я покладаюсь на тебе. А де вино? Ми маємо дещо з давніх часів. Дві пляшки вина. Принеси, доню.

— Виходить, що й з вином у вас туго? — спитав я.

— У нас сухий закон. Алкоголь розв'язує язика, а це дуже небезпечно. Так вважають щури. Вони оберігають нас від крамольних розмов.

Дівчина принесла дві пляшки вина і розкоркувала.

Вино виявилося не лише смачним, а й міцним, це я відчув одразу язиком і піднебінням. Зате консерва перекривила мені рота.

— Не кривіться, — сказав господар. — На голодний шлунок робити державний переворот більш ніж нерозважно. Хто зна, скільки триватиме наша революція.

Я через силу впхав у себе їжу великими шматками, заковтуючи, мов гарячу картоплю. Від випитого вина настрій у мене дещо піднявся, але не настільки, щоб одразу кидатися на барикади. Який мене чорт підкусив забрести у цей Щуроград? І бачив же, що це якесь підозріле місце, а бач, таки попхався. Тепер невідомо, чи взагалі виборсаюся звідси живим.

— От, чортяки! Вже тут! — скрикнув старий.

Я глянув, куди він показував, і побачив посеред кімнати щура, який уважно до нас приглядався.

Старий блискавичним рухом вихопив з-під пахви револьвера і вистрілив. Постріл кинув щуром об стіну, вимастивши її кров'ю і розірвав створіння на шматки.

— Не цілячись! — сказав він. — Ну, що ж — випиймо за відкриття сезону полювання на щурів! Це найщасливіший день у моєму житті.

— Мені б ваш ентузіазм! — усміхнувся я невесело. — Що таке один щур, коли їх тисячі?

— Зараз буде на сотню менше, — одрізав він і з тими словами витяг із шафи автомата.

— Тату, що ти надумав? — сполошилася дівчина.

— Маленька розвага, — кинув їй батько. — Можу я собі дозволити маленьку розвагу після стількох літ принижень?

Ударом кольби висадив шибу й послав чергу в саму гущу вишкірених щурів, котрі обсіли вулицю.

Я побачив, як цвиркає кров, як злітають у повітря лапки, голови і шматки шкури. Щури, збожеволівши від несподіванки, металися в різні боки, вилазили одні на одних, даючи змогу одній кулі прошити відразу кількох. Постріли шматували їх без жалю, перетворюючи в криваву спінену масу, яка вищить і стогне.

Дивитися на це було гидко і я врешті відвів очі. Але це тільки початок. Подібне видовище супроводжуватиме мене доти, доки я або згину, або виберуся з цього триклятого міста. Тільки йдучи по трупах щурів, можна буде порятуватись. Найгірше, що я сам змушений буду стріляти у ці хижі створіння.

Автомат вмовк. Диск спорожнів і старий пошпурив його на вулицю. В очах йому світилася невимовна втіха.

— Ну, що? Тепер переконалися, що ми їх можемо бити? Головне тільки не панікувати і не розм'якати: ненависть, ненависть і ще раз ненависть! Розумієте? Наша порода надто милосердна. Нас може розчулити будь-яка дурничка. Зламана квітка чи пташеня, що випало з гнізда… Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією. Це лише юрба, об'єднана мовою, вишиванками і піснями про безсмертя. Зважте — співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті! Ми, що не створили власної держави, умремо в боротьбі зі щурами! Вже вмираємо!

— Чому ви так загострюєте проблему? — не погодився я. — Щури опанували тільки одне місто, та й то лише внаслідок ядерної катастрофи. Що таке одне місто проти десятків інших міст?

— Помиляєтесь. Щури живуть разом з людьми в кожному місті й селі. По цілій країні, по цілому світі. Ба навіть подорожують на кораблях і літаках. Вони є скрізь. І тільки чекають сигналу. Розумієте? Чекають сигналу, щоб перейняти владу! А тут буде їхня інтелектуальна база, де розробляються плани майбутньої війни, готуються диверсанти і проводирі. Мусимо це все знищити.

— Нам, якщо пощастить, вдасться убити яку тисячу-дві, — похитав я головою.

— Так, вибити їх до ноги не виб'ємо, але знищити найагресивніших, загнати сліпу масу в підвали й каналізації та опанувати становищем ми зможемо.

— Якщо вистачить зброї. Чи в місті ще можна десь розжитися хоча б гвинтівкою?

— Ні. Вся зброя була знищена. Щури не вміють нею користуватися, і вона їм непотрібна. Мені чудом вдалося дещо врятувати.

2
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело