Шлях Срібного Яструба - Білий Дмитро - Страница 38

• Предыдущая
• 38/52
• Следующая

Промовивши це, Анахарсій заплющив очі й знову почав грати на сопілці.

Атей стояв перед Анахарсієм, відчуваючи, як чарівна мелодія поглинає його. Йому ще хотілося багато про що розпитати Анахарсія, але перервати його гру він не наважувався. Але в душі Атея зростало дивне відчуття, що він щойно осягнув якусь дуже важливу таємницю, яка назавжди залишиться незмінним Оберегом у його серці.

— А зараз, Атею, на тебе чекає ще одна зустріч, — сказав Анахарсій.

Атей, немов зачарований, зробив ще декілька кроків, обережно ступаючи по райдужній стежці. Десь попереду у мінливому сяйві він побачив постать високого чоловіка. І чим ближче підходив Атей до цієї постаті, тим більше вона нагадувала риси такої знайомої і рідної йому людини. Не даючи віри своїм очам, Атей покрутив головою і несміливо запитав:

— Батько?

— Так, Атею, це я, — почув він у відповідь.

Коваль Аріант був у простому вбранні, хіба що на широкому шкіряному чересі висів меч-акінак. Обличчя його було спокійне.

Атей відчув нестримне бажання кинутися до батька, але той, відчувши почуття хлопця, підняв застережливо свою широку долоню:

— Зачекай, Атею, ще не прийшов час.

— Ти живий? — ледь стримуючи голос, запитав Атей.

Аріант посміхнувся і знизав плечима:

— Багато про що тобі ще належить дізнатися. Але це буде згодом. Так вже сталося, що ти і так пережив і пізнав набагато більше, ніж будь-хто у твоєму віці. Але якщо така доля тобі судилася, то готуйся пережити ще одне випробування. Слухай мене уважно — я не встиг завершити свою частку праці над Щитом Таргітая, і тому її повинен зробити саме ти.

— Але як?

Аріант замовк, немовби розмірковуючи, як простіше пояснити сину деякі речі, знання яких назавжди змінить його життя.

— Щит Таргітая містить в собі надзвичайно багато таємниць. В ньому не тільки закладено Знання про минуле й майбутнє нашого народу. За допомогою Щита можна перенестися в Простір Срібного Яструба.

— А що це за Простір Срібного Яструба? — здивовано запитав Атей.

— Які б не були швидкі коні чи великі човни, але є такі землі, куди й вони не можуть перенести. Ці землі називаються Простором Срібного Яструба. Тільки втаємничені можуть перебувати там. Я не встиг зробити головне, щоб завершити свою працю над Щитом Таргітая — відвідати Нартію. Нартія — це одна з великих країн, що знаходяться у Просторі Срібного Яструба. Там живуть великі і могутні воїни нарти, і там живе бог ковальського мистецтва — Золотий Дебет і його сини. Я збирався відвідати Нартію, але…

За цими словами Аріант замовк і замислився. Атей теж мовчав, не наважуючись порушити роздуми батька.

— Щит увібрав в себе багато магічної сили — продовжив Аріант, — але Золотий Дебет повинен був поставити на Щиті Таргітая свій таємний знак. Отже прийдеться тобі відправитися у далеку Нартію, знайти Золотого Дебета і попрохати, щоб він залишив свій таємний знак на Щиті Таргітая. Тоді Щит вповні отримає свою магічну силу.

— Але ж я маю встигнути передати Щит Сагіру перед двобоєм! — майже у розпачі промовив Атей.

— Там все по-іншому і там зовсім інший час, — посміхнувся Аріант, — якщо ти зробиш все правильно, то встигнеш. Зараз зброя у Гарма набагато сильніша. Вона сповнена закляттями потойбічного світу, де її виготовили потворні гноми. Гарма вивів з царства Мертвих чаклун Гістас. І якщо переможе Гарм, то переможеними будуть і скіфи, і дани, і алани. Ось, подивись…

За цими словами Аріант витягнув свій акінак і протягнув його Атею. Хлопець здивовано побачив, як на широкому лезі спалахнула зловісна картина…

…Глибока темна печера, стіни якої були вкриті тяжкими крижаними брилами, вирувала густими білими випарами, серед яких сновигали маленькі, покручені постаті чорних потвор, які лише приблизно нагадували людські фігури. Потвори, тяжко дихаючи, тягнули на собі різноманітну зброю. Час від часу зброя зблискувала якимось холодним темним полум’ям. Посередині печери стояв Гістас. Обличчя його було блідим і нагадувало потворну маску. Рот шепотів якісь зловісні закляття. Гноми склали зброю біля ніг Гістаса. Чаклун здійняв свої руки і нахилив голову назад. Раптом перед ним виник чорний вихор. Вихор закрутився, немов смерч, і поступово прийняв обриси високої кремезної людини…

— Це Гарм Чорний Пес, — голос Аріанта повернув закляклого Атея до тями, — а тепер тобі треба повертатись. Попереду на тебе чекає занадто довга подорож…

Постать Аріанта почала віддалятися.

— Як, як мені потрапити туди? — закричав Атей навздогін батькові.

— Щит, курган, сонце… — донеслося до нього здалеку.

Раптом все знов закружляло у голові Атея, і він поринув у глибоке забуття.

Коли Атей отямився, сонце підіймалося над обрієм. Ніч скінчилася. Хлопець сидів, як і ввечері, схрестивши ноги і тримаючи Щит Таргітая на колінах. Атей здивовано озирнувся навколо — двоє скіфських воїнів вели напувати коней до пологого берегу Борисфену, інші возилися біля вогнища, готуючи в казані вариво з баранини.

Навколо блищала мокра трава — здавалося, всю ніч йшов дощ. На небі поступово розсіювалися нічні хмари. Все дихало безтурботністю та спокоєм. Атей все ніяк не міг отямитися від свого видіння. Він здивовано дивився на Щит Таргітая. Але його блискуча поверхня продовжувала надійно зберігати свої таємниці.

Хіба що сила, яку він випромінював і яка ледь відчувалася ввечері, зараз била з нього потужним струменем.

І Атей розумів, що він виконав наказ вождя Отана. Тепер необхідно було відвезти Щит Таргітая до річки Сірої Вовчиці, де мав відбутися двобій між Сагіром і таємничим воїном Гармом.

Атей спробував підвестися, але відразу впав на землю — ноги від довгого сидіння зовсім затерпали. Лише через деякий час Атей зміг підвестися і гукнув скіфам:

— Нам вже час вирушати — ми повинні встигнути дістатися до річки Сірої Вовчиці!

Кремезний скіфський воїн Тімн, який був старший серед скіфських воїнів, яких Отан залишив охороняти Атея, кивнув головою і промовив:

— Агов, Атею, іди їсти, зараз хлопці напоять коней і ми відразу вирушимо!

Атей спустився до вогнища і мовчки почав їсти запашне вариво, яке простягнув йому у глиняному полумиску Марк.

Коли вони закінчили їсти, Тімн підвівся і стурбовано озирнувся на берег Борисфену.

— Чого ж це воїни не повертаються з кіньми? —

промовив він. Тімн поправив горит, поклав руку на руків’я акінаку і пішов до берегу. Атей, який вже встиг заховати Щит Таргітая у шкіряний чохол, пішов за ним.

Тімн дійшов до уривчастого берегу і раптом вихопив свій акінак.

— Стій! — закричав він Атею, який збирався вже спускатися униз.

Але Атей і сам вже зрозумів, що сталося.

Коней ніде не було видно. Два скіфа, які щойно вели напувати коней, лежали на березі, пронизані довгими стрілами із чорним оперенням.

— Тімне, Атею! — почув Атей крик, що доносився від вогнища, біля якого залишилися скіфи. — Зрада!

Атей і Тімн побігли до кургану — вони вже бачили, як з трьох боків до кургану наближаються чорні вершники.

— Вершники — мерці Гістаса! — блискавкою майнула в голові Атея моторошна думка.

З трьох боків до Кургана Анахарсія, швидко підганяючи своїх коней, неслися три загони вершників. Опинившись без коней, скіфи розуміли, що намагатися пішки втекти від кінних загонів — справа безнадійна. Втім, вершників було більше сотні, тобто тепер на кожного скіфського воїна приходилося більше десяти ворогів. Намагатися спуститися до Борисфену й відходити вздовж берега ріки теж було вкрай небезпечно — скоріше за все, там була засідка, і до того ж ворожі вершники, виїхавши на високий схил берегу, змогли б без особливих перешкод розстріляти відступаючих воїнів зі своїх луків.

Тому залишалося тільки спробувати бій, піднявшись на курган.

Атей, Марк, Тімн і ще восьмеро воїнів Срібного Яструба кинулися на курган. Вже вдруге Атею приходилося приймати бій із чорними вершниками-мерцями. Але тепер у нього не було чарівного акінаку, здатного викликати Вовків Папая.

• Предыдущая
• 38/52
• Следующая