Собор Паризької Богоматері - Гюго Виктор - Страница 72

• Предыдущая
• 72/122
• Следующая

Стара замовкла. Гомін жаху пробіг по натовпу.

— Привид… цап… від усього цього таки тхне чаклунством, — промовив один із сусідів Гренгуара.

— А сухий листок? — додав другий.

— Ніякого сумніву, — промовив третій, — це чаклунка, яка разом з понурим монахом грабує офіцерів.

Гренгуар і сам був схильний розглядати всю цю жахливу історію вірогідною.

— Жінко на ймення Фалурдель, — поважно промовив голова суду, — ви більше нічого не можете сказати правосуддю?

— Ні, монсеньйоре, — відповіла стара, — хіба тільки те, що в протоколі мій дім названо смердючою й перехнябленою халупою; це вже занадто образливо. Будинки на мосту на вигляд не дуже чепурні, бо в них живе сила-силенна народу, а проте м'ясники там мешкають, а вони ж люди багаті, і їхні жінки вродливі й чепурні.

Один із суддів, що здався Гренгуарові схожим на крокодила, підвівся,

— Досить! Я прошу шановних членів трибуналу мати на увазі, що в обвинуваченої знайдено кинджал. Жінко на ймення Фалурдель, ви принесли той сухий листок, що в нього перетворилося екю, дане вам дияволом?

— Так, монсеньйоре, — відповіла вона, — я його розшукала. Ось він. Судовий виконавець подав сухий листок крокодилові, який зловісно похитав головою і передав його судді, а той — прокуророві духовного суду. Таким чином листок обійшов увесь зал.

— Це березовий листок, — сказав метр Жак Шармолю. — Новий доказ чаклунства.

Один з радників узяв слово.

— Свідок, двоє чоловіків зайшли до вас одночасно, один у чорному, який на ваших очах спочатку щез, а потім в одязі священика плив Сеною, та офіцер. Хто з них дав вам екю?

Стара на мить замислилась, потім сказала:

— Офіцер.

Гомін пробіг по натовпу.

«Он як? — подумав Гренгуар. — Це примушує мене сумніватися в усій цій історії».

Тим часом знову втрутився метр Філіпп Лельє, надзвичайний королівський прокурор.

— Я нагадую шановним суддям, що в своєму свідченні замордований офіцер заявив про те, що в ту хвилину, коли підійшов чоловік у чорному, у нього промайнула невиразна думка, що це понурий монах. Він розповів також, що той упир наполегливо умовляв його увійти в зносини з обвинуваченою, а на його, ротмістра, зауваження, що він не має грошей, дав йому екю, яким вищезгаданий офіцер і заплатив Фалурдель. Отже, це екю — пекельна монета

Це переконливе зауваження прокурора, здавалося, розвіяло всі сумніви, що були виникли в Гренгуара та в інших скептиків у залі.

— Панове, ви маєте всі документи, — додав королівський прокурор, сідаючи. — Ви можете обміркувати свідчення Феба де Шатопер.

Почувши це ім'я, підсудна підвелась. її голова показалася над натовпом. Жахнувшись, Гренгуар упізнав у ній Есмеральду.

Вона була бліда, її волосся, колись так дбайливо зачесане й прикрашене цехінами, тепер безладно спадало на плечі, її уста посиніли, запалі очі лякали. О горе!

— Феб! — напівпритомно вимовила вона. — Де він? О ласкаві панове, перш ніж убити мене, змилуйтеся, скажіть, живий він чи ні?

— Замовкни, жінко, — відповів голова, — це до справи не стосується.

— О, зробіть ласку, скажіть мені, чи живий він! — знову спитала вона, склавши наче для молитви свої чудові схудлі руки, і було чути, як від цього руху вздовж її плаття задзвеніли кайдани.

— Ну, добре, — сухо промовив королівський прокурор, — він умирає. Ти задоволена?

Нещасна упала на свою лаву, мовчки, без сліз, бліда, неначе воскова статуя.

Голова нахилився до чоловіка, що сидів біля його ніг, одягнений у чорну мантію та гаптований золотом капелюх, із золотим ланцюгом на шиї і жезлом у руці.

— Судовий виконавцю, введіть другу підсудну.

Очі всіх присутніх звернулися до маленьких дверей, що відчинились

і пропустили гарненьку кізку із золоченими ріжками та копитцями. Тільки-но Гренгуар побачив її, серце його закалатало. Тендітне створіння затрималось якусь мить на порозі, витягнувши шию, наче воно стояло на краю скелі й бачило перед собою неосяжний обрій. Раптом, помітивши циганку, кізка перескочила через стіл і голову одного з протоколістів і двома стрибками опинилася біля колін своєї господині. Потім кізка граціозно згорнулася коло її ніг, наче випрошуючи слова або пестощів; але підсудна залишилась нерухомою і навіть не кинула оком на бідну Джалі.

— О, та це ж та сама огидна тварина, — промовила стара Фалурдель. — Я добре впізнаю їх обох.

Узяв слово Жак Шармолю.

— Якщо панове судді не заперечують, ми розпочнемо допит кози.

Це й була друга підсудна. На той час не було нічого простішого за судову справу про чаклунство, порушену проти якоїсь тварини. У судових звітах за 1466 рік серед інших подробиць можна побачити цікавий перелік судових витрат по процесу Жільє-Сулара та його свині, «страчених за їхні лиходійства» в Карбейлі. Тут ви знайдете все: і вартість ями, куди закопали свиню, і п'ятсот в'язанок хмизу, що їх було взято в Морсанському порту, три пінти вина та хліба — остання трапеза засудженого, яку кат по-братньому з ним поділив, навіть вартість догляду та годівлі свині за одинадцять днів по вісім паризьких деньє на добу. Іноді правосуддя заходило ще й далі. Так, у капітуляріях Карла Великого й Людовіка Благочестивого передбачено найтяжчі покарання для вогняних привидів, які дозволяють собі з'являтися на небі.

Тим часом прокурор духовного суду вигукнув:

— Ми попереджаємо: якщо демон, який вселився в цю козу і не піддається ніяким молитвам проти злих духів, і надалі упиратиметься в своїх злочинних діях та лякатиме ними суд, ми будемо змушені вимагати для нього шибениці або вогнища.

Гренгуар вкрився холодним потом. Шармолю взяв із стола тамбурин і, наблизивши його до кізки, спитав її:

— Котра година?

Кізка подивилася на нього своїми розумними очима, підняла позолочену ратичку і вдарила сім разів. Справді, була сьома година. Натовп здригнувся від жаху.

Гренгуар не міг стриматись.

— Вона занапащає себе! — вигукнув він голосно. — Невже ви не бачите, що вона сама не розуміє, що робить?

— Тихше, ви там, мужва! — різко крикнув судовий виконавець.

Жак Шармолю за допомогою того ж тамбурина примусив кізку проробити ряд різних дивовижних фокусів з числом, місяцем року та інші, свідками яких читач уже був. І внаслідок якогось оптичного обману, властивого судовим розглядам, ті ж самі глядачі, які, можливо, не раз аплодували невинним витівкам Джалі на перехрестях, тепер, під склепінням Палацу правосуддя, були ними вкрай налякані. Коза в їх очах була, безумовно, дияволом.

Становище ще більше погіршилось після того, як королівський прокурор зняв з шиї Джалі шкіряну торбинку з розрізаними буквами, висипав їх на підлогу, і присутні побачили, як кізка своєю ніжкою склала з алфавіту фатальне ім'я «Феб».

Чаклунство, жертвою якого був ротмістр, здавалося незаперечно доведеним. І в очах усіх циганка, ця чарівна танцівниця, яка стільки разів захоплювала перехожих своєю грацією, тепер була страшною відьмою.

А втім, сама вона не подавала ніяких ознак життя: ніщо — ні граціозні рухи Джалі, ні погрози суддів, ні глухі прокльони присутніх не доходили до неї. Щоб привести Есмеральду до пам'яті, сержант грубо струсонув її, а голові трибуналу довелось урочисто підвищити голос:

— Дівчино, ти належиш до циганського племені, що вдається до чаклунства. Ти разом з козою-чарівницею, притягнутою у цій справі, в ніч проти двадцять дев'ятого числа минулого березня місяця за допомогою пекельних сил чаклунства й нечестивих обрядів убила, заколовши кинджалом, ротмістра королівських стрільців Феба де Шатопера. Чи й далі ти заперечуєш це?

— Це жахливо, — вигукнула дівчина, затуляючи обличчя руками. — Феб, мій Феб! О, це пекло!

— Ти все ще заперечуєш? — удруге холодно запитав голова.

— Ви ще питаєте! — несамовито вигукнула вона й підвелася, очі її палали.

Голова вів допит далі:

— У такому разі, чим ви пояснюєте факти, що свідчать проти вас? Вона відповіла уриваним голосом:

— Я вже сказала… Я не знаю… Це священик, невідомий мені священик; якийсь пекельний монах, що мене переслідує…

• Предыдущая
• 72/122
• Следующая