Выбери любимый жанр

Дніпрові пороги - Яворницький Дмитро Іванович - Страница 19


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

19

За часи запорожців на правому березі Дніпра, проти Вільного порога, була слобідка Мичурина, показана на «Плане части реки Днепра» 1780 року. Після скасування Січи 5000 дес. землі на тому ж таки правому березі Дніпра, між балками Гадючою та Тарановою з островом. Лантухівським, дано на ранг бригадирові Павлові Болтіну. Болтін на дарованій землі заклав одразу дві слободи — Вільну на Тарановій балці, де потім того був хутір землевласника Тимченка, та Вільнопавлівку, коло балки Вільної, де тепер слобідка Чернявського. Од Болтіна земля швидко перейшла до майора Коховського, який на попелищі слобідки Мичуриної заснував слобідку Виноградівку, між Гадючою та Вільною балками, проти острова Похилого.

Використовуючи турків-полоняників, Коховський розвів тут пречудові сади, через що й слобідка його почала зватись Виноградівка. Од Коховського земля 1800 року перейшла до «дворянина Малороссийской губернии», Полтавського повіту, Петра Степановича Сідельського з островом Лантухівським, теж Дубовим. За межуванням 1806 р. «при сельце Виноградовке показано 4000 дес.» придатної землі й 1000 дес. непридатної. Сусідами Сідельського були меноніти колонії Кронсвайда, дідичі Лукашевич, Бердін та Іваненко.

Як Сідельський помер, землю його поділили між собою дві мужні дочки його: жінка штабс-капітана Олександра Янківська та Чернявська. Тоді Виноградівку перейменовано на Марієнталь, а в народі вона звалась Ляхи або Ляхівка, і в ній було вже тільки 1869 дес. землі.

Року 1822 землевласниця Янківська продала всю свою маєтність жінці катеринославського купця Пчелкіна, а з 1830 року земля з усім майном була в руках сина Пчелкіної, теж купця Пчелкіна. Через два роки після того всю ту землю купив з усім майном штабс-капітан Василь Михайлович Шляхтін за 30.000 крб. асигнаціями.

Сам Шляхтін продав усю землю колезькому реєстраторові Павлові Омеляновичеві та його жінці Юлії Йванівні за 20.000 «серебряних» з 37 душами мужського полу, з жінками й дітьми, з повним устаткуванням, з хлібом, худобою та засівами.

Нарешті Юлія Йванівна Лачінова продала свою слобідку Марієнталь 1856 року німцеві Корнієві Корнійовичеві Генріхсу «с 30 душами крестьян», не лічучи жінок та дітей, з землею 1869 /2 дес., з худобою та готовим хлібом за 40.000 крб. асигнаціями. Після того слобідку Марієнталь перейменовано в хутір Генріхсталь, який, одначе, в народі звався хутір Лачинівський.

Нижче Вільного порога, коло правого берега Дніпра, виступає забора Явлена, яку дехто з дослідувачів та мемуаристів вважає за поріг. «Колись-то якийсь лоцман, а може, й простий запорожець, пройшовши всі пороги, заліг спати, коли ось його судно несподівано штовх об каміння. Він прокинувсь та, здивований, питає: відкіля це явився поріг?».

Проти забори Явленої стоять серед Дніпра Пурисові острови. Пурисових островів звичайно чотири, малої води — вісім і більш: «їх-тут багато: один поверх одного». На «Плане части реки Днепра» 1780 року найбільший з цих островів зветься Куряків, а найменші — Мадишевськими островами. Віце-адмірал Пущін на «Атласе Днепра» 1784 року, академик Лерберг та дослідувач Бухтієв найбільший з островів називають Малим Дубовим. На «Топографической Карте Генерального Штаба» цей острів поставлений не на своєму місці й зазначений дуже малим. Прибережні люди звуть цей острів Прусовим, Явленим (од забори Явленої), Німецьким; меноніти колонії Кронсвайд називають його Дубовим або просто «островом»; у лоцманів він зветься Пурисів, як і всі менші теж Пурисові.

На першому од порога з цих островів є печера в скелі — «притулище змія».

Найбільший Пурисів острів має 1/4 верст, завдовжки, 1/4 верст, завширшки за планом Арапова 1780 року; на «Карте Генерального Штаба» та у Бухтієва — 3/4; за виміром 1903 року — 1 верст. 93 саж. завдовжки, 45–80 саж. завширшки і 40–50 ф. заввишки, а всієї площі — 18 дес.

Грунт острова на північній частині — сипучий пісок, в середині й на півдні — супісок та глей; зверх острова багато розкидано каміння. На ньому ростуть осокори, верба, дуб, зрідка груша, шелюг понад 10 ф. заввишки.

На велике диво, на цьому ж острові є таке, чого немає на інших: островах: велика сила мишей; увесь острів порито мишачими нора ми та ходами, особливо це помітно в осінні місяці, коли під ногами людини провалюється земля й глибоко грузнуть у землю ноги.

До скасування Запорізької Січи тут були запорізькі рибальські коші. Після скасування Січи, 1789 року, він опинився в руках німців колонії Кронсвайд. В 1832–1833 роках, з дозволу Новоросійського генерал-губернатора кн. Воронцова, з колонії Кронсвайд більша частина хазяїв виселилась за три верстви далі од Дніпра в степову балку, і таким порядком на одній дачі стало дві німецькі колонії — Старий і Новий Кронсвайд.

Старі діди-оповідачі, які живуть поблизу Пурисова острова і часто на ньому бувають, от що розповідають про цей острів.

Острів, що нижче порога Вовчка, тобто Вільного порога, здавна звали Явленим, а потім стали звати Пурисовим і Прусовим. Біля острівка з правого боку є і поріжок Явлений. Ще за цариці Катерини на цьому острові стояли кошем запорізькі рибалки Пурис і Прус; Прус рибальчив після смерти Пуриса. Тихон Прус з товариством багато років мав стоянку кошем на острові Пурисовім і дав привід населенню перейменувати цей острів Прусовим. На цьому острові багато людських кісток. Сидні казали, що там колись бились два царі, і одного царя вилягло все військо. Це було дуже давно. На березі, супроти острівка, покопані городки. Ті городки (редути) там, де саме скеля, були високі, а 1845 року, коли була висока вода, їх позмивала вода. На острові вимило водою глибоку яму, повнісіньку людських кісток. Як глянеш, було, на ті голови, так аж мороз поза шкурою дере — самі голови та ребра.

Колись на тому острові рибальчив старий дід Орел, який казав, що на острові Пурисовому побито армію якогось чужоземця. Орел був запорізького коліна; в нього і звичай був козацький, і мова козацька: пустих слів не знав, а що скаже, було, то все до діла й до ладу. Молиться, було, не так, як оце ми, грішні, харамаркаємо, а як стане на схід, то далеко чуть, що молиться. І не такі молитви, як у нас, а старинні, козацькі і все про Миколу та Покрову.

Городків, тобто земляних редут, було два, а-стояли вони один од одного на 30 ступенів. Між людськими кістками находили стріли, заіржавлені рушниці, залізні, менші курячого яйця, кулі, шаблі якісь покривлені. Одна шабля з руків'ям, яке було обтягнуто золотою ниткою. Рушниці та шаблі трохи більші тих, які вживають наші часи; рури особливо довгі. В річищі, яке одділяє острів од правого берега Дніпра, після 1845 року знайдено дві бомби, близьке» двох пудів кожна; кожна з відтулиною та з вушком, і у вушка кожної протягнуті кінці ланцюга. Бомби були нижче Явленої забори, між камінням. На північному кінці Пурисова острова коло скелі один чоловік знайшов декілька старовинних срібних ложок, ножів та вилок і все те збув жидові-шинкареві за мизерну плату.

Року 1905 про цей же Пурисів острів писав Я. П. Новицький ось що:

«Вступивши на найближчу до порога частину острова, ми зразу натрапили на розмитий весняною повіддю яр, на саженній глибині якого між камінням розкидані людські кості та зрідка черепки товстого глиняного посуду. Яр той тягнувся приблизно на 40–50 саж. Далі, оглядаючи піскові кручі яру, ми побачили цілу силу кісток: тут з-під піску обголились ребра, хребтові кістки, черепи й таке інше. Далі в однім місці, над кручею, натрапили на кущ шелюга, між корінням якого ховався цілий ворох кісток. Ми зробили розкопи в деяких місцях і знайшли в однім місці самі кістяки без голів, в другому — самі черепи з нижніми щелепами без шийних кісток, в третьому — окремі частини кістяків. Все це наводить на думку про колишнє страшне в цьому місці побоїще. Через те острів Пурисів дуже інтересний для наукових дослідів історика, археолога, антрополога. Про цю страшну людську могилу народ багато говорить, отже, і наука повинна сказати своє слово. Що це? Чи бій Святослава Ігоревича з печенігами 972 року? Чи бій з половцями або ж з татарами?

Старі кам'янські та кодацькі лоцмани доводять, що найбільш людських кісток на другому та на третьому Пурисових островах.

Дід Грицько Усатий, 80 років, із Павло-Кичкасу про острів Пурисів та про острівець Пурисів казав: «Покійний мій батько та старі рибалки все, було, говорять про гроші на Пурисовому острові. Там, кажуть, на стрілиці, де велика скеля, закопано дванадцять гармат, набитих червінцями. Примітки нема, а треба, кажуть, одступити од скелі дванадцять ступенів і копати. Гармати червоної міди, запорізькі. Другий скарб — на малому Пурисівському острівку, що біля стрілиці великого острова. Там сховано сорок тисяч. Той острівок ми так і звемо Сорокатисячний».

19
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело