Марево - Загребельный Павел Архипович - Страница 37

• Предыдущая
• 37/38
• Следующая

— Уряд моєї країни ніколи не залишає в біді своїх громадян. Рано чи пізно мене звільнять.

— У вашій країні живуть щасливі люди, — пробурмотів наглядач і вийшов із камери.

Після сходу сонця прийшли молоді міцноногі пасбани й повели його на келатський базарний майдан, де мав відбутися суд.

Мабуть, люди, які спровокували цей процес, були зацікавлені в тому, щоб на ньому було якомога більше присутніх. Через те судове засідання було винесене на базарний майдан і мало відбутися на підвищенні — накара-хане, на якому міські музиканти щодня супроводжували захід сонця грою на флейтах, барабанах і велетенських мідних карнаях. Цього звичаю, заведеного ще Тамерланом, в Келаті неухильно дотримувалися й до цього часу.

В звичайні дні над майданом стояв гамір, в повітрі клубилпея хмари пилу й диму з печей і ковальських гори, сьогодні ж тут панувала тиша, вся площа заздалегідь була ретельно полита водою. Скрізь, біля закритих крамниць і рундуків, між кочовиками, що не злазили з своїх ослів і верблюдів, біля перукарень і галерей, де сиділи ювеліри й торгівці коштовностями, мелькали зелені мундири пасбанів.

Суд засідав на накара-хане, застеленою товстим килимом, трохи збоку стояла кафедра для прокурора і лава для підсудного, огороджена кам'яним парапетом.

Перш ніж приступити до справи, судді випили по чашечці чаю, запропонувавши промочити горло й обвинуваченому. Потім прокурор, якому, мабуть, хотілося якомога швидше покінчити з цим зухвалим юнаком, щось шепнув голові суду, і той, ставши навколішки, похапцем помолився, присяжні й члени суду зробили те ж саме, і процес почався.

Прокурор підійшов до кафедри, розгорнув сувій паперів, відкашлявся і почав:

— Бо ім'я бога милосердного й милостивого! Ми, Агасі-бек Ібн-Джарі, мусимо заявити судові про те, що…

І він почав довгий перелік злочинів, яких Трубачов ніколи не робив, і ворожих намірів по відношенню до Ірану, яких радянський юнак ніколи не мав.

— Цей невірний, — вигукував дадбан, — не хоче визнати своєї тяжкої провини. Він хоче заплутані правосуддя, вигадуючи байки про якесь марево, що нібито лютує над великим оазисом поблизу чорних пісків. Але мудрість і благословення аллаха завжди з нами, і ми легко розпізнали під поверхнею неправди дійсні вчинки й наміри цього злісного комуністичного агента. Я вимагаю від суду з усією суворістю поставитися до цього небезпечного шпигуна і тим самим захистити наш народ від жахливої небезпеки…

Прокурор говорив і говорив. Віті пересипав свою промову висловами з корана й з персидських поетів, він здобрював свій обвинувальний висновок доброю порцією східного красномовства, і поки вій читав це безконечне еддеа-наме[38], на протилежному кіпці майдану з'явився якийсь караван. То був дуже великий караван з верблюдів, коней і ослів, і на спинах у тварин копичилися не звичайні в'юки, а незграбні предмети, що нагадували чи то металеві конструкції, чи то дерев'яні деталі збірних будинків. Майже ніхто з присутніх не звернув уваги на караван, бо всі дивилися вперед, туди, де засідав суд, і не бачили, що робиться в них за спинами. Судді й присяжні засідателі, що, куняючи, слухали верескливий голос дадбана, теж не помітили прибуття каравану.

Один тільки Олег весь якось внутрішньо стрепенувся при погляді на цих сіруватих верблюдів, на їх незвичайний вантаж і на людей, які метушилися на другому кінці майдану, спускаючи на землю в'юки. Він спершу догадався, а через кілька хвилин, впізнавши серед караванщиків синій комбінезон Кайнарова, вже не мав ніякого сумніву, що то прибули його друзі. Але що вони привезли? І чому Кайнаров не йде сюди, щоб заявити протест, звільнити його, Олега, від цього ганебного суду? Чи тут професор і Елла, чи вдалося Кайнарову їх розшукати.

Та ось невеличка групка людей одділилася від каравану й потонула в натовпі, що заповнював майдан. Через кілька хвилин перед накара-хане стояли професор, Елла, Кайнаров, Зрбі з перев'язаним плечем і ще кілька незнайомих Олегові чоловіків. Пасбани загородили професорові вхід на накара-хане, тоді наперед вийшов Зрбі і щось сказав їм, як видно, різке, тому що поліцаї загрозливо схопилися за гвинтівки.

— Що там таке? — нахилився вперед голова суду. — Що треба цим людям? Хто вони?

— Ми вимагаємо пропустити нас, — закричав Зрбі. — Ми хочемо, щоб суд негайно вислухав нас!

— Арештуйте його, — наказав прокурор, якого перебили в найбільш патетичному місці його промови. — Цьому гольтіпаці, мабуть, дуже хочеться сидіти на одній лаві з підсудним.

Тоді знову наперед виступив професор і, владним порухом руки відсторонивши двох пасбанів, зійшов на підвищення, де засідав суд. Перш за все він підійшов до Олега, обняв його й міцно поцілував, потім зробив знак, щоб інші також піднялися до нього, і, звертаючись до прокурора, сказав:

— Я вимагаю зараз же припинити цю комедію.

Трубачов переклав слова Григорія Микитовича.

— Хто ти такий? — закричав дадбан. — Я зараз же накажу тебе арештувати!

— Я начальник експедиції радянських лікарів, яка приїхала у вашу країну боротися з епідемією тифу, — відповів професор. — Ми прибули сюди на запрошення іранського уряду, але знайшлися люди, яким ми стали на заваді своєю присутністю у Великому оазисі, і тому вони вирішили перешкодити нам займатися своєю справою. Мені прикро, що ви, державний прокурор і громадяни судді, теж стали жертвами обману і, замість того, щоб боротися з дійсними злочинцями, почали переслідувати зовсім невинного юнака, нашого перекладача.

— Ви топчете квіти[39], — перервав його дадбан. — У вас немає ніяких доказів. Це просто пропаганда, але, слава аллаху, ми не боїмося її і будемо продовжувати почате.

— Значить, ви не вірите, що у Великому оазисі діє банда злочинців? — запитав професор.

— І що там є якесь марево? — засміявся прокурор. — Я вже чув це від вашого молодого друга, і мені це набридло.

— Вам, очевидно, потрібні докази, якщо я не помиляюся? — знову запитав Григорій Микитович.

— У вас їх немає й ніколи не буде, — вигукнув дадбан. — Ей, ви, візьміть усіх цих людей і охороняйте їх так же пильно, як і підсудного.

Але не встигли пасбани оточити професора і його супутників, як Кайнаров, заклавши два пальці в рот, пронизливо свиснув, і тієї ж миті повітря над келатським майданом здригнулося від надзвичайно сильного струсу, над головами в присутніх щось загриміло, заревло, застугоніло, і просто на суд помчали тисячі страхітливих потвор. То було видовище, від якого здригнулися навіть ті, хто вже не раз бачив марево над чорними пісками. Елла зблідла, Кайнаров схопив Зрбі за здорову руку, Олег теж ступнув уперед, немов хотів ближче роздивитися на примари, що принесли стільки горя йому і його друзям, вже не кажучи про нещасних мешканців Великого оазису. А тим часом всі, хто був на майдані, включаючи й пиховитих пасбанів, попадали на землю і лежали, боячись поворухнутися. Прокурор як стояв, так і впав біля своєї кафедри, і звідти витикався тепер лише його обтягнутий смугастим шовком товстий зад. Присяжні засідателі ховалися один під одного, а старенький суддя зовсім збожеволів і намагався натягнути собі на голову здоровенний килим, на якому перед тим сидів.

Кайнаров дав знак рукою — і марево зникло.

Люди, що заповнили майдан, поволі підіймалися, лякливо озираючись, деякі зразу ж намагалися втікати з цього жахливого місця, інші стояли мов укопані. Суддя, якому все ж пощастило сховатися під килим, все ще сидів там, а прокурор одним оком визирав з-за кафедри, не наважуючись вилізти звідти.

Та ось знову захвилювався натовп, розступився, утворюючи довжелезну живу алею, по якій в напрямку до накара-хане закрокували червономорді, вгодовані чоловіки в коштовних халатах, в тонких муслінових мендилях — чалмах, так нібито поверталися з далекої Мекки правовірні прочани, що ходили поклонитися чорному каменю Кааби[40]. Попереду йшов, мабуть, найтовстіший з усіх чолов'яга, з великим рубіном на чалмі, підперезаний одразу трьома шовковими хустками, що свідчило про його неабияке багатство. То був Алаяр-хан. За ним тяглася майже вся його банда. Їхня зброя була тепер у руках тих самих кочовиків, яких привів тієї ночі до Кайнара Зрбі, і сини пустині вели бандитів просто до суду.

• Предыдущая
• 37/38
• Следующая