Іван Мазепа: Життя й пориви великого гетьмана - Борщак Ілько - Страница 11

• Предыдущая
• 11/32
• Следующая

— Який глум! Яка образа та пониження для мене! Бачу щодня князя Меншикова, і він щодня радиться зі мною. А тут, не кажучи мені нічого, без моєї згоди, він видає накази старшинам моєї держави! Отже, мій полковник міг би від'їхати без мого дозволу! Ех, якби він його послухав, я казав би його розстріляти як собаку!

Після цього Мазепа оповів про нараду з попереднього вечора під проводом царя. Петро повідомив його, що хоче перемінити козацьке військо на таку ж звичайну армію, як його власна. Дні України були почислені.

Козацька старшина зрозуміла повагу становища. Вона почала раду радити і полковник Апостол найшов у Печерській бібліотеці в Києві текст гадяцького договору з 1659 р., згідно з яким Україна зірвала з Москвою і ввійшла у союз із Польщею як рівна. Мазарен в імені Франції обороняв енергійно цієї умови.

Одначе всі ці наради не довели до позитивного висліду. Мазепа тримав себе осторонь, щоб не дати цареві приводу до надто швидкої інтервенції, що могло би напевно знівечити його віддавна обдуманий план. Накінець Мазепу повідомили, що приїхав посередник, на якого він так нетерпеливо ждав: Заленський, ігумен єзуїтської Колегії у Вінниці. Гетьман уже був рішений. Після довгої розмови з гетьманом єзуїт вибрався до Саксонії відшукати Карла XII. А проте добрий дипломат не хотів довіряти своїх справ тільки одному амбасадорові. Він виїхав із Жовкви у товаристві царевича Олексія, щез на кілька годин і за той час розмовляв в одному замку княжної Дольської з одним черцем так, що ніхто про це не знав. Третій післанець, якийсь болгарський єпископ, якого ім'я не дійшло до нас, теж виконував службу посередника між Мазепою і Карпом XII. Тих духовників ніхто не підозрівав, вони вміли виконувати свої обов'язки так дискретно, що тайн своїх нікому не видали і тому не можемо стежити за дальшими подробицями переговорів…

Хоча не можемо відтворити листів Мазепи до шведського короля, сповідник і історик Карла XII, Нордберг передав нам їх зміст.

У вересні 1707 р. гетьман закликав на поміч шведів, обіцяючи вирізати 7000 москалів, що стояли залогою на Україні.

Французькі історики докоряли за Вольтером Карлові XII, що він загнався на схід Європи, замість напасти на цісаря, як це зробив Густав Адольф у добі Рішельє. З погляду французьких інтересів вони мають рацію, але Карло XII думав перш усього про будуччину Швеції. Навіщо було йому йти на Відень? Чи не тримав він цупко у своїх руках Помор'я, єдину провінцію з усього цісарства, справді корисну для нього та необхідну? Зате дозволити Росії закріпити свою владу над Балтійським морем, це було для Швеції однозначне із актом справжньої абдикації, значило змаліти перед Росією і зректись ролі великої північної держави. Попередники Карла XII Густав Адольф і Карло Х заборонили Москві доступ до «шведського озера», але досвід доказав, що царі відновляли невпинно свої спроби, хіба що якась рішуча програна вибила би їм із руки на довгий час зброю. Карло XII зрозумів, що він мусить вести з Москвою безпощадну війну, щоб не допустити до її поширення, зміцнення та до нових завойовницьких здобутків, одним словом, до повної гегемонії, що нарушувала рівновагу північної Європи.

Та, щоб знищити Москву, треба було ударити на неї на її власній території, не віддаляючись занадто далеко від операційних баз, а найближчим шляхом до цієї мети було зібрати проти Росії найближчих її сусідів — висунути питання Курляндії, Литви, Польщі та України. Чи два століття пізніше, за останньої світової війни та сама ситуація не виринула наново?

Коли Карло XII звертався так рішуче проти Росії, то цим проявив дуже живе зрозуміння реальної політики і основних інтересів свого народу. Він міг рахувати на Польщу, якій дав короля, Франція шукала його дружби, Англія і Нідерланди стояли за ним, Туреччина ждала тільки сприятливої нагоди, щоб помститись на Росії. Україна своїм виїмковим географічним положенням була наче створена на міст між Туреччиною і Швецією. Москві загрожував ланцюг, що оперізував її від Риги до Бахчисарая.

Шведи мали ще у свіжій пам'яті союз Карпа Х із Хмельницьким і не треба було їм довго роз'яснювати значення України. Перервану нитку традиції нанизали наново.

У вересні 1707 р. воєнні сили напоготівлі менш-біьше рівноважились. Карло XII, залишивши 8000 війська у Польщі, мав для себе 35000. Його генерали Лєвенгавпт і Лібекер розпоряджали у Лівонії та Фінляндії приблизно від 11000 до 15000 вояками. Таким робом шведи мали 69 тисяч війська, не рахуючи польської помочі; Петро міг протиставити цій силі тільки своїх 60000. Отже, українська армія, трохи менша від цього числа, могла рішати про перевагу.

А проте, не можна було й думати про похід на Москву у напрямку на Смоленськ, бо Петро нищив усе перед шведами.

Вдарити на Москву можна було тільки від України, найближчої до неї. Карло XII обдумав розумніший і реальніший план, і він повинен би був удатись, якби його були перевели у відповідний мент.

А втім, його розвинули занадто пізно.

Коли восени 1707 р. Мазепа прохав Карпа XII злучитись із ним, він мав усю свою армію, москалі були далеко, з розсіяними силами від Полісся до Вильни. Що ж, коли Карло XII замість спрямувати на Україну, пішов у бік на Литву і змінив виконання великого проекту. Один німецький історик з кінця XVIII ст. Енгель добачує у цій помилці головну причину Полтавської програної: ‹Мазепа, — писав він, — у 1709 р. не міг дати Карпові XII обіцяної допомоги. Якби шведи були прийшли на Україну у 1707 р., хтозна? може, й досі існувала би на півночі велика шведська держава, і Україна мала б національного володаря з Мазепиного роду».

Коли шведський король рішився, обставини битви сильно змінились. Хоч який був зручний Мазепа, він не міг відмовитись від усякої помочі цареві і його власна армія ослабла на 15000 доброго козацького війська, що віддалилося від рідного краю. А на його місці москалі зосередили своє військо на Україні. Ще раз мусимо сказати, що Карло XII зробив погано, не прийнявши запросин Мазепи.

Два великі стратеги XVIII в., що уважно прослідили хід цих воєнних операцій, Маврикій Саський і Фридерик Великий дійшли до однакового висновку. Цей другий каже: «Докоряли Карлові XII, що він повірив обіцянкам Мазепи. Але ж козак не зрадив його і навпаки — це Мазепу зрадив несподіваний хід подій, яких він не міг передбачити своїм розумом». Мазепа завсіди тримав військо на польській Україні. Цим військом проводив син його улюбленої сестри Андрій Войнаровський. Старий гетьман дивився на свого сестрінка наче на свою дитину; він вислав його на студії до Саксонії, у дрезденський університет. Це був чільний вояка, вихований на європейця, добрий промовець і талановитий, на якого, як казали, повинно перейти величезне майно гетьмана, а може, і політичний провід.

Не було вже потреби прикидатись. Коли вся Польща заявилась за Станіславом Лєщинським, Мазепа дав наказ свому сестрінкові, щоб покінчив із магнатами на Волині. Почалась різня та руїна, і козаки шукали помсти за віковий кривавий гніт на своїх ворогах. Не треба кращої характеристики цього стану, як промова одного козацького полковника до польського шляхтича, ватажка, що попав у його руки: «Колись ви були нашими панами, а ми вашими підданими. Тоді ви були сміливі; а тепер маєте стільки сили, скільки у старої баби, і ви гідні того, щоб ваші давні піддані плюгавили вас, бо ви не вмієте вже навіть боронитись. Якщо не поправитесь, то повісимо вас усіх за вуха і здеремо із вас шкуру!»

Так Польща почала конати, і це мало тривати майже ціле століття. Північна війна завдала їй лиховісний удар.

Тим часом у Києві Мазепа переводив свій великий план. 16 жовтня прийшов до нього посланець із листом, зашитим у шапці, від княжни Дольської. Як звичайно, заки дав його прочитати Орликові, кляв жіночу глупоту та злобу. У листі княжни був іще другий лист від Станіслава Лещинського.

Княжна повідомляла, що чернець дібрався щасливо до Карпа XII, що шведи наближаються до кордонів України, що приготовлений уже проект договору з Мазепою, і тому прохає гетьмана вислати довірену собі особу, щоб його відобрати.

• Предыдущая
• 11/32
• Следующая