»Грант» викликає Москву - Ардаматский Василий Иванович - Страница 67

• Предыдущая
• 67/90
• Следующая

— А ви не перебільшуєте? Намічений прорив до Волги, щоб відсікти Москву від півдня і Сибіру…

— От, от! — перебив його Штромм зловтішним шепотом. — Вони всіх втягнули в цю гру: на стіні — карта, радіо передає зведення головного командування, а ви встромляєте прапорці. Ви ж не знаєте, що, вколюючи булавки в карту, ви стоїте по коліно в крові, в німецькій крові, Релінк! — генерал нервовим рухом руки розстебнув кишеню кітеля, витягнув звідти папірець і, обережно розгорнувши його, поклав перед Релінком. — Читайте.

Це було стандартне повідомлення про героїчну загибель в ім’я перемоги на російському фронті Віллі Штромма.

— Для цього я пестив сина, так? — пошепки спитав генерал.

Вони довго мовчали. Релінку було моторошно. Все, що він почув од генерала, він уже чув і раніше, і взагалі в їхньому середовищі недовіра до високопоставлених генералів була традиційною. Але зараз уперше він відчув, що за цією недовірою стоїть щось визначене — можливо, вже непоправне нещастя.

— От, дорогий мій Релінк, куди завели нас «мерседеси» і білі рукавички, — сказав Штромм. Він уже опанував себе і був зовсім тверезий. — Я ж бачив, ви там, у своїй норі, стараєтесь, як справжній солдат нашої гвардії. Я це щиро кажу, але я бачив також, що всі ваші зусилля марні. Ви завдаєте удару спереду, а в цей час вас б’ють у спину. І знаєте, чому нема кінця вашій бійці? Та тому, що і росіяни вже розуміють, що ми загрузли в болоті. Згадаєте, що я вам казав, далі буде ще гірше…

В цей час джаз раптово припинив музику, і офіцер голосно повідомив з естради:

— Увага! Увага! В місті об’явлена повітряна тривога, просимо пройти в бункер.

У відповідь пролунали насмішкуваті вигуки, регіт, свист. Офіціанти забігали по залу з білими аркушиками рахунків. Кілька чоловік уже йшли до виходу. Підвівся і Штромм.

— Проведіть мене…

Перед від’їздом Релінка прийняв Отто Олендорф. Олендорф прочитав його доповідь і цілком схвалив її.

— Ви дуже правильно пишете про видозмінення опору, — сказав він. — Мені здалося тільки, що ви не визначили до кінця природу цього нового в тактиці нашого ворога. Вона відбиває загальний стан нашої боротьби у всьому її, я б сказав, світовому масштабі. Ми вступили в фазу затяжної і дуже важкої боротьби; це змагання на витривалість усіх сил і нервів в тому числі. Зараз не час з’ясовувати, що привело нас до цього…

— Я бачу своє завдання в одному, — сказав Релінк, відчувши, що Олендорф чекає від нього відповіді. — Знищувати ворога нещадно, вміло, щодня.

— Саме так, Релінк! — відповів Олендорф. — Однак я особливо наголосив би на вашому слові «уміло»! А головне, всеосяжне завдання ви прекрасно сформулювали самі — знищення. — Олендорф підняв палець. — Але — вміло, Релінк. І останнє: я представив вас до підвищення в званні, згодом порушуватиму клопотання про затвердження вас начальником СД міста.

— Спасибі, — скромно, з гідністю промовив Релінк.

— Відданість і вміння Берлін бачить і цінує. — Олендорф встав і своїм знаменитим красивим рухом підняв руку. — Хайль Гітлер!

Релінк схопився і теж викинув руку.

— Хайль Гітлер!

В цю хвилину все наче стало на свої місця, але — наче і тільки в цю хвилину…

Ніколи не було так погано, як цього другого літа війни. Нема зв’язку з Москвою. Нічого невідомо про Харченка. Товариші, що пішли до партизанів, другий тиждень нічого не повідомляють. Федорчук і Величко, що лишилися в місті, по черзі щодня перевіряли «поштові» скриньки, через які могла прийти звістка, — вони були порожні. Гестапівці ще дужче лютували. Останнім часом навіть Шрагін з його документами почував себе на вулиці непевно: шпигуни СД хапали будь-кого. Днями арештували навіть німецького інженера, — їм, бачите, здалося, підозрілим, що той увечері надто повільно йшов вулицею. Адмірал Бодеккер їздив до Релінка виручати свого інженера.

Зазнавши великих втрат, підпілля діяло розрізнено, з багатьма підпільниками було втрачено зв’язок. І все-таки боротьба патріотів тривала. Але інколи не можна було встановити, хто діє. З недавнього часу в місті стали регулярно появлятися рукописні листівки. За змістом вони були зворушливо-наївні, але написані з явно юнацьким запалом. Хто це робив — невідомо. «Загалом це робота наша», — говорив собі Шрагін і мав рацію. Звичайно ж, усіх цих невідомих патріотів покликали за собою бойові справи підпілля і чекістської групи.

…Біля заводських воріт стояла легкова машина. Шофер у гестапівській формі. На заводі явно щось трапилось, якщо «чорні» приїхали так рано. Шрагін, не заходячи в заводоуправління, попрямував до стапеля, де ремонтували мінний тральщик. Те, що діялося на цьому об’єкті, дуже його непокоїло. За графіком ремонт тральщика мали закінчити ще минулої суботи, але графік давно зірвали. Кілька днів тому Павло Ілліч Сніжко, що працював у ремонтній бригаді, вибравши зручний момент, підійшов до Шрагіна.

— Негаразд тут, Ігоре Миколайовичу, бригада навмисно завалює ремонт, — сказав він пошепки.

А позавчора сам адмірал Бодеккер, переглядаючи, як звичайно, в кінці дня зведення про хід ремонтних робіт, раптом запитав Шрагіна, чи не здається йому підозрілим зволікання ремонту тральщика. Загалом уся ця історія могла закінчитись погано, тим більше, що останні два дні біля тральщика крутився майор Капп. Шрагін нічого вжити не міг — ні він, ні керівники підпілля не знали, хто організовує цей саботаж. Останнім часом Шрагін буквально не відходив од ремонтників, припиняючи кожну незграбну спробу саботажу. Він розраховував, що організатори саботажу зрозуміють, нарешті, що лізуть на рожен, і почнуть діяти розумніше і обережніше. Кінець кінцем цей об’єкт не вартий того, що через нього могло статися.

Зараз Шрагін ще здалека побачив на причалі натовп людей. Коли він підійшов, робітники розступились. На землі лежав Сніжко. У спині в нього стирчав саморобний фінський ніж. Один гестапівець, сидячи навпочіпки, оглядав труп. Другий — це був Релінк — розмовляв з ад’ютантом адмірала Піцом. Шрагін підійшов до них і не вітаючись запитав:

— Що тут трапилось?

Релінк різко обернувся на його голос.

— А! Доброго ранку, пане Шрагін. — На обличчі Релінка спалахнула й зараз же погасла холодна посмішка. — Все ясніше ясного — вбито людину. Питання в тому, хто і чому її вбив.

Шрагін гукнув керівника ремонтної бригади. З натовпу вийшов низькорослий, сухенький, немов запечений на сонці, чоловік років під п’ятдесят.

— Розкажіть, як це сталося, — суворо наказав Шрагін.

На обличчі бригадира виникло здивування.

— Як сталося, нам невідомо. Вчора після зміни, коли ми всі йшли, я покликав його… — бригадир кивнув на труп. — А він промовчав і залишився на об’єкті. Це всі бачили… Я знав, що під кінець зміни у нього з перебоями працював пневматичний молоток, і подумав, що він хоче його налагодити. А сьогодні приходимо на шосту, а він отак лежить… І всі його кишені вивернуті навиворіт…

Релінк, видно, зрозумів, що сказав бригадир, і обернувся до Шрагіна:

— Загалом все ясно — пограбування. Накажіть їм працювати.

В заводоуправлінні з кабінету адмірала Релінк подзвонив до СД і наказав прислати на завод медичного експерта. Поклавши трубку, він відкинувся на спинку адміральського крісла і безцеремонно розглядав Шрагіна, який сидів перед ним.

— Ну, що ви скажете про це?

— Можу тільки припустити. Цього Сніжка дуже не любили робітники.

— За що? — спитав Релінк.

— Він їм добре допік. Минулої осені став побічним винуватцем у потопленні підйомного крана.

— Я пам’ятаю цю історію, — зауважив Релінк.

— Тижнів зо два він був тоді під загрозою серйозного покарання, але потім з’ясувалося, що головний винуватець — німецький інженер, я вже не пам’ятаю його прізвище, його тоді ж відправили з заводу.

— Його прізвище Штуцер, — продемонстрував Релінк свою безвідмовну пам’ять.

— Так, так, Штуцер. Отож, коли загроза для Сніжка минула, він почав всіляко виявляти свою відданість німецькій адміністрації. Але в росіян є добре прислів’я: «Застав дурня богу молитись, то він і лоба розіб’є». Так і цей Сніжко. Три дні тому на тральщик прийшов ад’ютант адмірала Піц. Сніжко йому нашептав — усі це бачили, що палубні будівлі пофарбували без попередньої грунтовки. Піц сказав про це мені, і я примусив робітників у кількох місцях зняти фарбу. Але грунтовку було зроблено. Тоді я, розумієте, подумав, чи не затіяно все це, щоб затягнути ремонт, і буквально взяв цього Сніжка за горло. За пофарбування зіскоблених місць робітники, природно, нічого не одержали… Трохи раніше Сніжко повідомив майора Каппа, ніби крановщик і троє робітників хотіли звалити кран з рейок. Майор Капп припинив роботи і цілий день провадив слідство. За цей день робітники теж не одержали ні копійки, а підозра не підтвердилась. Були й інші випадки.

• Предыдущая
• 67/90
• Следующая