Лариса Денисенко - Забавки з плоті та крові - Денисенко Лариса - Страница 20

• Предыдущая
• 20/26
• Следующая

Ось вона:

Я вплету, вплету в вінок червоний мак,

То є сором мій, зашарілась я,

А для парубка це буде знак:

Закохалася, я влюбилася.

Я вплету в вінок барвінкову блакить —

Мої сльози це, настраждалася,

Хай коханому він говорить:

Я влюбилася, закохалася.

Ой, вплету я соняховий квіт,

То розлука є... Схаменулася.

Хоч єдиним є він на весь світ,

Не кохає він, не милується.

Я вплету, вплету в вінок червоний мак,

Як те марево, коли віддалася,

Не кохає мене, матінко, юнак,

Я ж влюбилася, закохалася.

«Гарна пісня, дуже гарна пісня, слова мелодійні, — каже Еріка. — А ти талановита, як на мене, ти дуже

талановита». Еріка проспівує перші рядки пісні. «Чудово». — «А ти коли-небудь писала пісні?» — «Ні, —

відповідає Еріка. — Майже ніколи не писала, втім, я їх завжди запам'ятовую, будь-які пісні. Мені достатньо

почути один раз пісню, і вона засідає в моїй голові». — «До цього також треба мати хист, — кажу я. — А

невже ти ніколи не писала пісень? Мені здається, у тебе мало б вийти». Еріка замислилася. «Ні, по-перше, я

не знаю нотної грамоти, тому писати музику не змогла б, а по-друге, вірші у мене також виходять дуже

специфічні. Останнього вірша я написала ще в школі, підготувала його на шкільний вечір, то мене мало з

піонерів не турнули». Еріка поринула в спогади. Я люблю, коли вона поринає в спогади.

Еріка розповіла, що то був вечір, присвячений творчості Агнії Барто. «Наша класна керівниця сказала, що

ми мусимо вибрати такі вірші, які б розтлумачували велич піонерії та комсомолу й оспівували їхню

важливість для кожної молодої людини, народженої в СРСР. Вірші мали бути ідейні». Еріка зовсім забула

про поетичний вечір, але їй про це нагадали, до того ж попередили, що вона мусить на вечорі виступити.

Саме тоді вона зрозуміла, що книжки Агнії Барто в неї немає, у сусідів так само немає, а вечір невблаганно

насувається. Треба було щось робити, Еріка не любила зазнавати поразок. Безвиході не буває. Тому Еріка

вирішила власноруч написати вірша і видати його за вірш видатної дитячої письменниці Агнії Барто. «Та

хто ж знає усі вірші поетів? Ніхто цього не знає, тому ніхто й не помітить. Головне, щоб вірш був ідейний».

Приблизно так розмірковувала Еріка. Ще вона думала, що скласти вірш — невелика праця, багато хто їх

пише, то й вона зможе. Вірш вийшов приблизно таким (Еріка не пам'ятає дослівно, багато збігло часу, тож

тут наводиться лише той фрагмент, який запам'ятала Еріка):

В одной московской школе

Училась Егорова Оля,

Оля была комсомолкой,

Умной была и бойкой.

Белый воротник, манжеты

Всегда накрахмалены и надеты.

Выучен Пушкин, Некрасов,

Ученица лучшая в классе.

Только директор не знал,

И даже отец не подозревал,

Что только наступит ночь —

Как сразу меняется дочь.

Она надевает короткую юбку,

Ярко красит пухлую губку,

Идет под Интурист

Зарабатывать на жизнь.

Давали в валюте Оле,

Но узнали про это в школе.

Позор ей и экзекуция!

Комсомолка — и вдруг проституция!!!

Нужно комсомолкой быть утром,

днем й ночью!

Нужно партию любить, Оля,

это точно!

Після врочистого декламування цього вірша Еріці було скрутно, її цькували усі: мати, яку терміново

викликали до школи, вчителі (особливо обурювалася вчителька російської мови та літератури), директор, одна особа з таємничого «райвно», а також піонерські лідери та комсомольське керівництво школи. «Як ти

взагалі додумалася таке написати?» — крізь сміх спитала я в Еріки. «Не знаю, — відверто відповіла вона. —

Коли я його написала, мені здалося, що в мене вийшло щось близьке до шедевру. Дуже близьке. Щось таке, як писав Володимир Маяковський, соціальне гостре. І я пишалася цим віршем. Але після скандалу

припинила свої творчі муки». — «Жаль. Щось у тому віршику було. Тобі варто продовжувати писати, вдосконалюватись», — сказала я. Еріка пообіцяла подумати над цим. Я їй нагадала, що обіцянки-цяцянки.

«Але ми трохи відволіклися. То що ти розставила на підвіконні?»

«Розумієш, Міро, у мене змалечку хворі нирки, тому я мушу вживати деяких профілактичних заходів». —

«Ти принесла до хати профілактичні заходи?» Мене чомусь злякали слова «профілактичні заходи», п'ять

профілактичних заходів на моєму підвіконні — це наче жахливий сон. «Певною мірою», — сказала Еріка. І

почала співати: «И Родина щедро поила меня березовым соком, березовым соком». — «Щось не розумію»,

— сказала я. Еріка зробила ще одну спробу, наче змінила платівку. «Я в весеннем лесу пил березовый сок, с

ненаглядной певуньей в стогу ночевал. Ну??? — вимогливо звернулася вона до мене. — Хвилина пішла!»

Втім, не буду вдаватися до тортур. Це — березовий сік, я мушу його пити, до речі, він корисний для всіх, ти

також можеш його пити. — Еріка трохи замислилася. — Навіть Рудий може його пити, хоч я не впевнена, що це йому допоможе». — «То тепер у нас наставлено банок з березовим соком?» — я вимагала уточнень.

«Еге ж. П'ять банок, я купила його у селян ще навесні, він зберігався в одному місці, а зараз я вирішила, що

він тут нікому не завадить». «Авжеж, не завадить», — сказала я, розмірковуючи над тим, як відреагує Рудий

на п'ять банок з березовим соком, що примостилися на його улюбленому кухонному підвіконні. Думаю, він

розлютиться. Думаю, що він ще й як розлютиться!

Увечері нам зателефонувала мама. «Привіт, повітруля! Ну, скажи мені, ти вже з кимось зустрічаєшся? А

Рудий? Він з кимось почав зустрічатися?» Мама була в своєму репертуарі. Завжди розпитує про таке.

Традиційне перше запитання. Мама цим розігрівається. Цікаво, як би мама відреагувала на те, що з нами

живе Еріка. Кому б вона її приписала: мені чи Рудому? Що б їй здалося природнішим: те, що я лесбіянка, чи

те, що Рудий зустрічається із шльондрою. Щось мені підказує, що мама може повірити геть усьому, краще її

не перевіряти, а то накличеш на свою дупу пригод. Я відповіла, що Рудий сумує за Едні, тому ні з ким не

зустрічається, а зараз він на роботі, знімає якийсь серіал про правоохоронні органи. А якби був удома, то із

задоволенням відповів би мамі на всі запитання. Щодо себе я обмежилася словами: «У мене нічого нового».

Мама сказала, що, на її думку, вона заслуговує на більшу відвертість. «Я ж ваша мати, я маю знати про вас

усе». Якраз сьогодні я думала про межі саме цього «усе». Втім, мама продовжувала говорити. «Ти стаєш

замкнутою, доню. Ти як замкнута система для мене. До речі, ви не купили цуцика?» Мама вміє загнати

людину в глухий кут. «Кого-кого?» — перепитала я. «Буцімто зв'язок нормальний. — Мама стала дмухати в

слухавку. — Ти мене що, погано чуєш? У тебе псується слух?» Мама любить трагедії. «Ні, я почула про

цуцика, ти питала щось про цуцика?» — «Так, — поважно сказала мама. — Я справді питала про цуцика.

Добре, що ти нормально чуєш». — «Я не зрозуміла, якого дідька ти питала про цуцика, тому не відразу

відреагувала», — виправдовувалася я. «Що за простонародні вислови? Слідкуй за мовою, дитино, в тебе

інтелігентні батьки. В неї інтелігентні батьки, а вона використовує такі слова, як «дідько». Сором який!» —

«Я більше не буду», — сказала я. Ненавиджу сперечатися з мамою.

«Про цуцика я бачила сон. Наче ви підібрали десь цуцика, чи купили, не пам'ятаю. Так от. Ви думали, що

цей цуцик — дівчинка, а воно насправді — хлопчик. І ви були дуже здивовані, ти начебто зраділа, а от

Рудий зніяковів чомусь». — «Нісенітниця якась», — промайнуло в моїй голові. «А я уві сні вам кажу: «Діти, навіщо ви купили цуцика, він же зжере нашу морську свинку, ви про неї подумали?» Я забухикала, щоб не

розреготатися: мама так серйозно ставиться до своїх слів та снів, що мені краще бути трохи стриманішою, бо сміху вона не вибачить нізащо.

• Предыдущая
• 20/26
• Следующая