Знаки карпатської магії - Бердник Громовиця - Страница 22
- Предыдущая
- 22/49
- Следующая
-І ви боїтесь? - запитую я в Мольфара.
- Аякже, - відповідає мій наставник. - Адже я, попри всю свою магічну силу, всього-на-всього чоловік. Але я ще й намагаюся пізнати жіночу натуру. Бо жінка і магія мають основну спільну рису: і жіноча краса, і сила магії - це найбільша Таємниця природи, яку й розгадує мольфар...
Колись давно, коли магія ще не була екзотикою, а частиною самого життя, у кожному поселенні були чоловіки й жінки, що володіли магічними здібностями. Суспільні магічні обрядодії, свята та колективні моління проводив маг-чоловік, а жінки керували внутрішнім життям племені чи роду, лікували хвороби й пророкували майбутнє, передбачали долю та здійснювали обряди для забезпечення доброго врожаю. Звідси й походить слово відьма, яким здавна називали жінок-магів, тобто «та, хто відає, знає». Без втручання чарівниць-відьом нічого не відбувалося. Пробудження землі навесні, закликання теплих літніх дощів та живлющих гроз, збереження врожаю, щасливе родинне життя - за всім цим стояли жінки-чародійки.
І сьогодні в Карпатах існує приказка: Коли місяць у серп, то чарівниці ідуть на границі.
На перший погляд, ця фраза позбавлена сенсу, але насправді це дуже глибока приказка. Кожна магічна дія виконувалася на межі поля, лісу, села тощо. Символічно це означало межу між світами: «поцейбіч-ним» буденним світом і «потойбічним» світом духів та богів. Місяць «у серп» вважався найкращою порою для магічних обрядів: коли місяць наростав - для ритуалів, спрямованих на урожайність та щасливе завершення справи, на ріст та успіх. Час, коли місяць був щербатий, годився для ритуалів, спрямованих на завершення справи, а також для всіх темних ритуалів.
Мольфар каже, що в карпатській магічній традиції жінка має велике значення сама по собі як особистість, як носій певної енергії - завдяки своїй силі правічній та вродженій принаді. Чоловік не встоїть перед її красою, її словом, поглядом і перед нею самою.
Якщо звернутися до світової історії та міфології, ми знайдемо там багато переказів на цю тему. У гуцулів вони теж є. Зокрема, в горах розповідають про карпатського народного легендарно-реального героя - ватажка опришків Олексу Довбуша, який втратив силу й життя через палке кохання до жінки... Втім, історія про Довбуша ще попереду.
-Чи є відмінності між чоловіками-мольфарами та жінками-мольфарками у способах отримання знань, у ініціації?
- Знання всі отримують однаково. Ініціація також однакова для всіх. Тільки різні дні обираються та різні речі використовуються. Наприклад, чоловіків-неофітів годиться посвячувати в «чоловічі» дні:у вівторок або в четвер. А жінок -у «жіночі»: в середу чи п'ятницю. Найкращим днем для посвяти жінки-мольфарки, як і для будь-яких жіночих обрядів та дійств, є п'ятниця - п'ятий день тижня, що споконвіку був священним для жінок.
А в самій мольфарській роботі відмінності є. Жінка має більше природних сил і здібностей, бо черпає силу від самої Ма-тері-Природи. Чоловік не може зробити багато з того, що може жінка. Звісно, є й речі, яких не може зробити жінка, а тільки чоловік. Скажімо, до воїнської магії, до заклинання зброї, до захисних ритуалів більше вдатні маги-чоловіки. А чари привороту чи любовна магія - це робота традиційно жіноча. Серед чоловіків практично не було повитух...
І це аж ніяк не пов’язано з соромливістю чи якимись моральними нюансами. Просто жінки ближче стоять до Матері-Природи, вони отримують сили для того, щоб приводити в наш світ нове життя. Повитухи - це не просто сільські «акушерки», це були хра-нительки знань про людину, про її розвиток та психіку, цілительки й ворожки. Повитухи часто виконували обряди, пов’язані з погодою, родючістю, розвитком (тому що жінка дарує життя). І хоча вважалося, що жінка-відьма з народженням дітей втрачає силу34, і більшість справжніх відьом були незаміжні чи бездітні, особливість повитух полягала в тому, що «бабою-пупорізкою» могла стати тільки жінка, котра вже не може мати дітей, але не бездітна.
Віконце ворожки. Худ. Ю. Камишний.
Мольфари знають ознаки, за якими можна було розпізнати майбутню відьму-моль-фарку.
Особливими здібностями наділялася дочка третьої дівчини. Тобто, незаміжня дівчина народить дочку, а та теж народить дівчиною, то дочка третьої, яку вона теж народить не в шлюбі, - стане сильною чаклункою. Можливо, це повір’я - відгомін тих прадавніх, матріархальних часів, коли жінки-відьми зналися з чоловіками лише задля продовження роду, не допускаючи їх у життя своїх жіночих общин...
Старих відьом у деяких регіонах називали «вирицями» (від слова вирій) - тобто мудрими жінками, котрим відомі всі таємниці трьох світів, що їх охоплює Світове Древо.
Згадаймо казковий образ Баби Яги. Могутня чарівниця, за зовнішньою потворністю якої приховується сила та влада. Вона живе на кордоні двох світів, у хатинці, до якої треба «сказати примівку», тобто, віднайти магічний ключ розуміння природи цієї оселі. І тоді вона повернеться «до лісу задом, до героя передом», і там, на кордоні двох світів, шукач знайде Велику Богиню у її «тіньовій» іпостасі - в образі Баби. І якщо герой поведеться правильно, скаже вірні слова та здійснить правильні вчинки, тоді йому дозволять отримати чарівний ключ до
магічної сили Матері-Землі, яку уособлює Баба Яга. Велика Богиня допоможе герою всією своєю могутністю. А вона в неї - безмежна, бо це сила самої Природи.
У кельтів (нащадками яких, імовірно, є гуцули - див. список літератури) була Велика Богиня, що мала три обличчя: юна Діва, зріла Жінка та стара Баба. Ця остання іпостась своїми функціями і своїм значенням дуже нагадує нашу казкову Бабу Ягу.
А хранителькою Джерела Життя у Вирії була з правіку богиня Громовиця - одне з прихованих втілень Великої Богині, яка з часом у народних колядках та примівках перетворилася на Богородицю.
Коли ж настав той час, із якого між чоловіками та жінками почалася боротьба за владу над душами й умами людей? Напевно, вона була завжди, хоча від самого початку простежити цей процес неможливо. Мабуть, це частина того самого закону великої рівноваги, про яку говорять мольфари. Але поступово чоловічі божества витіснили Велику Богиню. Потім, коли на землю Старої Європи прийшло християнство, священ-нослужителі-чоловіки цілком захопили духовну владу. З часом жінки-відьми втратили своє значення, і хоча дочок Матері-Землі, які відали, знали, вміли працювати з силами природи, й далі називали відьмами, але
слово це набуло негативного відтінку, їх почали переслідувати.
Мольфар вважає: це була помста чоловіків за те, що жінці більше дано Природою.
Жінка-чародійниця, яка літає на мітлі та повеліває небесними стихіями — традиційний образ народних переказів. Худ. Ю. Козак.
Із приходом християнства прізвисько «відьма» закріпилося за лиходійкою, котра жити не може, якщо не коїть зла людям і Природі: вона забирає молоко в корів і силу в людей, ночами їздить на молодих чоловіках, літає на мітлі та краде зорі з неба, займається вроками та злими чарами.
До речі, всі обряди, що їх має здійснити відьма перед початком чародійництва, дуже символічні. Жінка має роздягтися наголо, звернутися з певними «заповітними словами» до хатнього порогу, далі перекидається назад через спину або перекочується через стіл. У цих діях прочитуються символи підготовки до переродження: спершу чародійка повинна «скинути одяг», залишитись «у чому мати народила», тобто вона мусить стати іншою, полишити звичний стан, відкинути повсякденне життя. Далі жінка прощається з родом і предками, бо коли стане відьмою, вже не буде такою, як досі (поріг -символ коренів і кордонів; згадаймо давні перекази: найдорожчих небіжчиків навіть ховали під порогом, щоб вони охороняли рід). Далі відбувається власне переродження, відмова від попереднього існування й отримання нової сутності: перекочування через стіл, перекидання через спину назад -це все засоби перевтілення в іншу істоту, оборотництво. І нарешті одним із важливих жіночих відьомських обрядів був «двобій на межі» - випробування для жінки, що стала відьмою, перевірка її сили, можливо, навіть змагання із своїм власним вищим «Я».
- Предыдущая
- 22/49
- Следующая
