Правда - Пратчетт Терри Дэвид Джон - Страница 73

• Предыдущая
• 73/80
• Следующая

— Обережніше, пане де Ворде.

— За мною стежив перевертень, командоре. Я вжив заходів, щоб… перешкодити йому. Ви прагнете публічного обговорення цієї справи?

Я поводжусь як самозакоханий, брехливий, егоїстичний нахаба, подумав Вільям. І в мене це виходить.

— В такому разі ви не лишаєте мені виходу, крім як заарештувати вас за приховування…

— Я вимагаю адвоката, — сказав Вільям.

— Справді? Кого б ви бажали викликати о цій нічній порі?

— Пана Підступпа.

— Підступпа?! Ви думаєте, він візьметься допомагати вам?

— Ні. Я знаю, що він візьметься. Повірте.

— Аякже!

— Запевняю вас.

— Ну, годі, — сказав Вільям, посміхаючись. — Навіщо нам ці складнощі? Обов’язок кожного громадянина — допомагати Варті, чи не так?

— Не знаю. Я знаю, що так вважає сама Варта — але я ніколи не бачив такої законодавчої норми, — сказав Вільям. — І так само ніколи не знав, що Варта має право шпигувати за невинними людьми.

Він побачив, що посмішка застигла.

— Це робилось у ваших же інтересах, — прогарчав Ваймз.

— Не знав, що у ваші функції входить визначати мої інтереси.

На цьому моменті Ваймз відіграв очко.

— Я теж не люблю, коли мною маніпулюють, — сказав він. — Але зараз я маю підстави вважати, що ви приховуєте інформацію про тяжкий злочин, а це є порушенням закону.

— Пан Підступп щось придумає. Закладаюсь, він знайде який-небудь прецедент. Він розкопає все на кілька століть назад. Патриції завжди дуже шанували прецеденти, а пан Підступп, якщо треба, копатиме роками. Якби він не вмів копати, він не став би тим, ким став.

Ваймз подався вперед.

— Тільки між нами, без нотатника, — прошепотів він. — Пан Підступп — цинічний метрвий виродок, котрий, за нашого рівня законів, може перетворити будь-який закон на справжню шараду.

— Умгу, — погодився Вільям. — І ще він — мій адвокат. Гарантую.

— Чого б це панові Підступпу виступати на ваш захист? — спитав Ваймз, дивлячись Вільямові в очі.

Вільям не відвів погляду. Все правильно, подумав він: я — таки син свого батька. Все, що мені треба зробити — це скористатися цим.

— Бо пан Підступп відомий своєю чесністю та об’єктивністю, — сказав він. — А тепер, чи не збираєтесь ви відіслати когось по нього? Бо якщо ви цього не зробите, вам доведеться мене відпустити.

Не відриваючи погляду від Вільяма, Ваймз сягнув униз і зняв з гачка обіч свого столу трубку-розмовлялку. Свиснувши туди, він притулив її до вуха. Відповідь була схожа на відчайдушний крик миші, застряглої у водозливній трубі.

— К’я к’юїтть уїк-квік к’ютть!

Ваймз приклав трубку до рота.

— Сержанте, надішліть, будь ласка, кого-небудь, щоб відвести пана де Ворда до камери.

— Свідді уїк-віквіквік?

Ваймз зітхнув і повісив трубку. Підвівшись, він відчинив двері.

— Фреде, надішліть, будь ласка, кого-небудь, щоб відвести пана де Ворда до камери, — гукнув він. — Поки що я оформлю це як захід на захист вашої особи, — додав він, обертаючись до Вільяма.

— Захист від кого?

— Ну, наприклад, особисто я відчуваю непереборне бажання заїхати вам у вухо, — сказав Ваймз. — І, підозрюю, є ще чимало осіб, котрі не мають мого самовладання.

Насправді у камері виявилось досить затишно, а нари були відносно зручними. Стіни було повкрито написами, і Вільям провів час, виправляючи помилки.

Потім двері відчинилися, і констебль із кам’яним обличчям супроводив Вільяма назад до кабінету Ваймза.

Пан Підступп був уже там. Він невиразно кивнув Вільямові. Перед командором Ваймзом лежав невеличкий, але переконливий стос паперів. На обличчі командра була написана поразка.

— Я впевнений, що пан де Ворд може бути вільним, — сказав пан Підступп.

Ваймз стенув плечима.

— Ще дивно, що ви не просите мене дати йому золоту медаль і подякову грамоту на найдорожчому папері. Але я встановлюю заставу у розмірі тис…

— Га? — спитав пан Підступп, підіймаючи сірого пальця.

Ваймз лиховісно поглянув на нього.

— Ста…

— Га?

Ваймз загарчав і поліз у кишеню. Витягнувши звідти долар, він кинув монету Вільямові.

— Ось, — сказав він із безмежним сарказмом. — І якщо ви не постанете перед Патрицієм завтра о десятій ранку, вам доведеться це повернути. Задоволені? — спитав він уже у Підступпа.

— Перед яким саме Патрицієм? — спитав Вільям.

— Дякую за дуже дотепну відповідь, — сказав Ваймз. — Просто прийдіть.

Вийшовши в ніч зі своїм новим клієнтом, пан Підступп мовчав. Але незабаром заговорив:

— Я вдався до «exeo cargo cum nihil pretii» на основі «olfacere violarum» та «sini plenis piscis». Завтра я заявлю, що ви підпадаєте під дію «ab hamo», а якщо це не спрацює, я…^{32}

— «Запах фіалок»? — перепитав Вільям, що перекладав про себе. — «Повні кишені риби»?

— Прецедент приблизно шестисотрічної давності, коли звинувачуваний успішно довів, що хоча він дійсно штовхнув постраждалого в озеро, той виринув з повними кишенями риби, тобто лишився в прибутку, — сухо сказав пан Підступп. — В будь-якому разі, я доводитиму, що якщо приховування інформації від Варти є злочином, то всі в місті — злочинці.

— Пане Підступп, я б не хотів, щоб мені довелось пояснювати, де і як я здобув свою інформацію, — сказав Вільям. — Якщо ж мені доведеться, я муситиму розкрити все.

На обличчя адвоката впав відблиск лампи за синім склом у дверях будинку Варти. Це обличчя виглядало геть нещасним.

— Ви справді вважаєте, що ті двоє мали… спільників? — спитав Підступп.

— Впевнений, — відповів Вільям. — Я б сказав, що це… чутно.

В цю мить він майже жалів адвоката. Але лише «майже».

— Можливо, це не зовсім те, в чому зацікавлене суспільство, — повільно промовив пан Підступп. — Можливо, зараз саме час… взяти курс на покращення стосунків.

— Безумовно. І тому, впевнений, ви подбаєте про те, щоб мені не довелося вкласти всі ті слова у вуха командра Ваймза.

— Як не дивно, існує прецедент: 1497 року один кіт успішно…

— Чудово. І ще ви тихенько заспокоїте Гільдію граверів. Ви так добре вмієте заспокоювати.

— Звичайно, я докладу всіх зусиль. Одначе рахунок за мої послуги…

— …не складе ані цента.

Лише тепер пергаментні риси пана Підступпа скривив справжній біль.

— «Pro bono publico»?^{33} — проквакав він.

— Саме так. Ви діятимете винятково для суспільного блага, — сказав Вільям. — А що добре для суспільства, звичайно ж, добре і для вас. Хіба це не чудово?

— Разом із тим, — вимовив пан Підступп, — можливо, кожен із нас зацікавлений залишити прикре минуле позаду. Тож я, ох, радий запропонувати вам мої послуги.

— Дякую. Пан Нікчемський тепер Пра… Патрицій?

— Так.

— За рішенням Гільдій?

— Так. Звісно.

— Таємним рішенням?

— Я не повинен…

Вільям здійняв пальця.

— Га? — сказав він.

Пана Підступпа пересмикнуло.

— Жебраки та білошвейки голосували за те, щоб відкласти розгляд питання, — сказав він. — Так само, як і пралі та Гільдія екзотичних танців.

— Гм… Це виходять Моллі-Королева, пані Ручко, пані Коритко та Діксі Вау, — сказав Вільям. — Схоже, Правитель Ветерані провадив цікаве життя.

— Без коментарів.

— А чи можна сказати, що пан Нікчемський ще не цілком ознайомлений з характером тих численних проблем, що постають перед ним у справі управління містом?

Підступп подумав.

— Гадаю, це відповідало б істині, — визнав він.

— І що не останньою з цих проблем є цілковита невинуватість Правителя Ветерані? Що, в свою чергу, ставить під великий знак питання законність виборів? А тому чи не варто би панові Нікчемському, беручись до виконання нових обов’язків, мати кілька запасних пар підштаників? На останнє питання можете не відповідати.

— Це не моя справа — переконувати збори Гільдій переглянути легітимне рішення, навіть якщо воно грунтується на… помилковій інформації. Так само, як і давати панові Нікчемському поради щодо його білизни.

• Предыдущая
• 73/80
• Следующая