Выбери любимый жанр

Пригода в кукурудзі (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 6


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

6

В лікарні мамі сказали: «Гострий приступ апендициту. Слід негайно зробити операцію!»

Шурка поклали на якийсь дивовижний стіл на колесиках і повезли довгим коридором.

Від яскравого світла Шурко заплющив очі. А коли розплющив — просто перед ним стояла висока жінка в окулярах і в білому халаті. Всміхаючись, вона говорила:

— Ну що, хлопче? Болить. Що ж, зробимо так, щоб ніколи більше не боліло.

І от Шурко на операційному столі.

— А як тебе звати?.. Шурко?! Ось як! У мене теж Шурка. Тільки дівчинка. А в якому ж ти класі?.. От збіг! І моя Шурка в третьому. А вчишся ти як? Відмінник, мабуть. — Ай! — не крикнув, а просто сказав Шурко.

— Боляче?! Неправда. Адже я нічого ще не роблю. Готую лише інструменти.

Жінка говорила неголосно і так спокійно, що Шуркові стало легко і зовсім не страшно.

— Ну от і все. Тепер можна йти спати. Все гаразд.

Шурка знову поклали на стіл з колесиками і повезли. А жінка в окулярах йшла поряд, поклавши руку йому на плече. Коли Шурка перенесли в постіль, вона старанно поправила подушку й обережно підгорнула йому ковдру з обох боків. У неї були ласкаві, ніжні руки, як у мами. І Шуркові одразу стало дуже тепло і затишно.

— Докторе, скажіть. А як вас звати? — несподівано спитав Шурко.

— Клавдія Василівна. А що?

— Так. — зашарівся Шурко і сказав: — От якби всі лікарі були такі… добрі… їх ніхто б не боявся.

Клавдія Василівна засміялась:

— Дивак ти! А лікарі всі і є добрі. Така вже у них професія — добра. Спи, Шуро, спи! На добраніч. Другого дня, прокинувшись, Шурко не одразу зміркував, де він. Він лежав на білосніжному ліжку біля вікна — великого і високого. Шурко хотів підвестися, встати — не міг. І одразу згадав. Опустився на подушку і глибоко зітхнув. І хоча все найстрашніше було вже позаду, Шуркові чомусь раптом стало дуже сумно і тужливо. Він подумав, що тепер лікарі напевне надовго заборонять йому грати у футбол. З жалю до самого себе Шурко тихо заплакав.

Надворі падав дощ. По вікнах палати дріботіли маленькі іскристі краплини.

— Шурко! — пролунав раптом тихий знайомий голос. Хлопчик від несподіванки здригнувся, повернув голову і. оторопів. Край ліжка стояла Шура. У великому дорослому халаті, з закоченими рукавами, — ще більш смішна й незграбна, ніж завжди.

— Ну як? Як ти почуваєшся? Знаєш, ми всі в класі так переживали, так переживали, коли взнали, що в тебе апендицитна операція. — Шура говорила швидко-швидко, ковтаючи слова і хвилюючись. Вона зовсім не була схожа на ту мовчазну, старанну шкільну Шуру. — А я відразу здогадалась, що ти тут. Адже це лікарня «швидкої допомоги». Ти тільки мамі нічого не говори. А то, коли вона взнає, що я була, вона мені дасть. До хворих же не можна просто так приходити. А ще зразу після операції. Є спеціальний день.

— Якій мамі? — нічого не зрозумівши, тихо спитав Шурко.

— Та моїй. Яка тобі операцію робила. Це ж моя мама. А мене тут усі знають. Адже ми поряд із лікарнею живемо. Я сказала, ніби мама футляр від окулярів забула і послала мене. І тьотя Даша пустила. А я сюди. А мама зараз спить, вона вночі чергувала. Ну, я піду, а то зайде хто-небудь. Ну, бувай, видужуй.

І Шура заквапилась до виходу.

— Ач ти яка! Молодець! Оце товариш! Ти з нею давно дружиш? — спитав Шурків сусіда, лисий чоловік із чорними кошлатими бровами.

Шурко зніяковів і пробубонів щось невиразне.

Наступного дня вона знову прийшла. Правда, сталося трошки інакше. Шуркові набридло читати книжку, яку передала йому мама, і він дивився у вікно. На підвіконні стрибали і голосно цвірінькали горобці. Шурко з цікавістю стежив за ними. Але ось знизу долинув якийсь шурхіт, і горобці вмить розлетілися. На підвіконня лягли дві руки, потім показалась зелена фетрова шапочка, окуляри, і хлопчик упізнав… Шуру. Вона кивала йому і ворушила губами — щось говорила. Шурко досадливо зморщився, похитав головою — не розібрав. Згодом дівчинка зникла: мабуть, не вдержалась і зіскочила на землю. А за хвилину в кватирку влетів і упав просто Шуркові на подушку зібганий папірець. Шурко розгорнув і прочитав:

«Здоров, Шурко! Як ти почуваєшся? Ми про тебе все знаємо від Шурки Лебедєвої. Лежи спокійно, то згодом зможеш знову грати в футбол. Не скучай… Завтра приймальний день, і ми прийдемо всім класом…

Сева і Толя».

Шурко навіть голосно розсміявся від радості. Як добре мати гарних, вірних друзів!

Через два тижні Шурко вперше після хвороби пішов до школи. Дорогою він зустрів Шуру. Вони йшли поруч, і обоє чомусь мовчали.

І раптом, уже майже біля школи, ззаду долинув чийсь знайомий голос:

— Шур-о-о!..

Вони обернулися разом, як за командою, не знаючи, кого з них кличуть. Потім подивилися одне на одного і… засміялися, — дружно і весело.

А з вікна тролейбуса їм махала рукою і посміхалася Клавдія Василівна — Шурина мама.

1956 р.

ЛІЛІЇ

Володя, худорлявий рудуватий хлопчик років десятьох, лежав на березі річки і читав казки Андерсена. Час від часу він зводив очі й замріяно дивився в далечінь.

Сонце поволі опускалося за обрій, і довгі косі тіні лягали на землю. В лункій надвечірній тиші таємниче шелестіли комиші, і про щось незрозуміле тоненькими голосками дзвеніли у траві коники.

Низько над землею проносилися гострокрилі ластівки. Здавалося, вони щойно вилетіли з прочитаної хлопчиком казки. І заливисто тьохкав невидимий у вітах старої верби соловейко — казковий соловейко китайського імператора. І здавалося, що от-от розсунуться комиші, й на великому темно-зеленому листку водяної лілії випливе — Дюймовочка.

Володя, мов зачарований, поглядав навколо, і вже уявлялося йому, що й справді він потрапив у якусь чудесну казку і зараз обов'язково станеться щось надзвичайне і чарівне.

І враз… почувся тихий сплеск, шелест, і з комишів з'явилася тоненька дівчинка в коротенькому білому платтячку. На голові в неї був вінок із білих водяних лілій. Великі блакитні очі здивовано і підозріло поглядали на хлопця.

Це було так несподівано, і такою казковою, несправжньою здалася Володі ця синьоока дівчинка, що він злякано закліпав очима і перестав дихати.

«Дюймовочка!..»

Кілька секунд вони мовчки дивилися одне на одного. Потім дівчинка знизала плечима, щось пхикнула собі під ніс і зникла так само раптово, як і з'явилася. Лише густі комиші, лукаво похитуючи своїми коричневими голівками, зашелестіли про те, що вона тільки-но була тут.

Володя довго не міг отямитися від здивування. Стрибали і плуталися думки, часто-часто стукало серце. «Що то за дівчинка? І як вона потрапила в комиші? І вінок із білих лілій!.. Як дивно! Ніби в справжній казці!..»

Пригода в кукурудзі (збірник) - i_003.jpg

Всього лише три дні тому Володя приїхав сюди, в це невеличке районне містечко, в гості до дідуся. Будиночок дідуся стояв на околиці біля самої річки. Навкруги тихо і безлюдно. До найближчої хати — щонайменше півкілометра. І Володя дуже нудьгував. За три дні він не побачив жодного хлопця, з яким можна було б познайомитись.

Добре, що у дідуся хоч книжок багато. Повна шафа. І книжки якраз такі, що особливо подобаються Володі — про мандри та пригоди, казки. Володю навіть трохи дивує, що дідусь любить такі «дитячі» книжки. Та втім, нічого дивного тут нема. Володин дідусь усе своє життя провів у мандрах. Всю Україну пішки пройшов, на Далекому Сході побував, на півночі, в Середній Азії — де він тільки не був! А скільки пригод із ним трапилося! Почне розповідати — до ранку б слухав. Неспокійна людина — Володин дідусь. І великий мрійник. Ще не так давно мріяв на Північний полюс податися. Та старий вже — сили не ті. Зараз він працює завідувачем районної дитячої бібліотеки. Таку посаду навмисно обрав собі — щоб все-таки біля різних мандрів і пригод ближче бути (хоч у книжках вони). Володя дуже любить свого дідуся, прямо-таки закоханий у нього. От за кілька днів дідусь у відпустку йде, тоді Володя, звісно, не нудьгуватиме. А зараз…

6
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело