Пігмаліон - Шоу Бернард Джордж - Страница 16
- Предыдущая
- 16/26
- Следующая
ГОСПОДАР ПРИЙОМУ. А що ви на це, професоре?
ГІҐІНС. Я б сказав, що це — проста дівчина з Лондона. Судячи з усього, це Друрі-Лейн. Просто з нею попрацював фахівець.
НЕПОМУК. Ха-ха-ха! Ой, учителю, учителю! Та ви просто зациклені на кокні. Лондонські нетрі — для вас цілий всесвіт.
ГІҐІНС (до господині прийому). А як ви гадаєте, ваша світлість?
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Я абсолютно згодна з Непомуком. Вона щонайменше принцеса.
ГОСПОДАР ПРИЙОМУ. Можливо, і не повнокровна, а від змішаного шлюбу. Проте, без сумніву, у ній тече королівська кров.
ГІҐІНС. Я, однак, залишуся при своїй думці.
ГОСПОДИНЯ ПРИЙОМУ. Професоре, ви не виправний.
Товариство розходиться, залишаючи ГІҐІНСА на самоті. До нього підходить ПІКЕРИНҐ.
ПІКЕРИНҐ. А де Еліза? Не лишаймо її саму.
Підходить ЕЛІЗА.
ЕЛІЗА. Мені вже несила цього терпіти. Тут усі просто не зводять із мене очей. Щойно якась літня пані сказала, що я розмовляю, як королева Вікторія. Мені дуже прикро, якщо через мене ви програєте свій заклад. Я зробила все, що могла, але мені ніколи не стати схожою на цих людей.
ПІКЕРИНҐ. Що ви, моя люба! Ви аж ніяк не програли! Навпаки! Ви удесятеро перевершили наші сподівання!
ГІҐІНС. Ходімо звідси! Маю досить балачок із цими дурнями.
ПІКЕРИНҐ. Еліза стомлена. Я голодний. Ходімо десь повечеряймо!
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Кабінет ГІҐІНСА на Вімпол-стріт. У кімнаті нікого немає. Камін не розпалено. Годинник на каміні б’є північ. Надворі погожа літня ніч. Зі сходів лунають голоси ГІҐІНСА й ПІКЕРИНҐА.
ГІҐІНС (гукає вниз до ПІКЕРИНҐА). Послухайте, Пік! Замкніть, будь ласка, вхідні двері. Я більше нікуди не виходитиму.
ПІКЕРИНҐ. Гаразд. Чи пані Пірс може йти спати? Нам сьогодні вже нічого не знадобиться?
ГІҐІНС. Звісно, ні. Хай лягає.
ЕЛІЗА відчиняє двері й, осяяна світлом з холу, постає в дорогих прикрасах та розкішному вечірньому вбранні, в якому щойно виграла ГІҐІНСІВ заклад. Підходить до каміна і вмикає світло. Видно, що вона стомлена: блідий колір обличчя, сповненого трагізму, різко контрастує з темними очима й волоссям. Вона знімає плащ, кладе його разом із рукавичками й віялом на рояль — і мовчки опускається на лавку. Невдовзі з’являється ГІҐІНС у вечірньому костюмі, плащі й циліндрі. В руках у нього домашня куртка, яку він відшукав надолі. Циліндр і плащ він кидає на журнальний столик, потім вивільняється зі смокінга.
Вдягає домашню куртку — і втомлено падає в крісло біля каміна. За ним входить ПІКЕРИНҐ, теж у вечірньому костюмі. Знімає циліндр, плащ і вже мало не кидає їх на одяг ГІҐІНСА, одначе похоплюється.
ПІКЕРИНҐ. Аби нам не дісталося від пані Пірс, що ми покидали тут речі.
ГІҐІНС. А спустіть їх по бильцях до холу. Вранці вона все позбирає і повісить на місце. Подумає, що ми були напідпитку — та й усе.
ПІКЕРИНҐ. А ми таки веселенькі прийшли. Листів не було?
ГІҐІНС. Я не дивився. (ПІКЕРИНҐ бере пальта й циліндри. ГІҐІНС, позіхаючи, починає наспівувати арію з «La Fanciulla del Golden West»,[25] коли раптом вигукує). А де це, в біса, мої пантофлі?!
ЕЛІЗА похмуро дивиться на нього — раптом підхоплюється і виходить з кімнати. ГІҐІНС позіхає і знов починає наспівувати. Повертається ПІКЕРИНҐ із поштою.
ПІКЕРИНҐ. Самі проспекти та якесь любовне послання із графською короною для вас. (Кидає проспекти у вогонь і стає на килимок спиною до каміна).
ГІҐІНС (поглянувши на листа). Лихвар. (Лист долучається до проспектів).
ЕЛІЗА повертається з великими пантофлями зі стоптаними п’ятками. Ставить їх на килимок перед ГІҐІНСОМ і сідає на попереднє місце.
ГІҐІНС (знову позіхаючи). Господи! Ну й вечір! Що за товариство! Збіговисько блазнів! (Підносить ногу, щоб розшнурувати черевика, і помічає пантофлі. Облишивши черевика, дивиться на пантофлі з таким щирим подивом, ніби вони з’явилися тут самі собою). А, ось вони де!
ПІКЕРИНҐ (потягується). Щиро кажучи, я дещо стомився. Нелегкий видався день. Уранці — прийом у саду, потім — званий обід, ще й на додачу прийом у посольстві! Забагато радості, як на один день! А заклад ви таки виграли! Еліза блискуче впоралась із роллю!
ГІҐІНС (емоційно). Слава Богу, все вже позаду!
ЕЛІЗУ аж пересмикує, проте чоловіки навіть не звертають на неї уваги. Вона знов опановує себе й сидить, як доти, незворушно.
ПІКЕРИНҐ. Ви нервували на прийомі? Я страшенно! А Еліза здавалася такою спокійною!
ГІҐІНС. Вона навіть не хвилювалася. Я знав, що вона впорається. А от я за ці місяці перевтомився, й тепер це дається взнаки. Спершу, коли ми займалися фонетикою, було досить цікаво, а потім мені це смертельно надокучило. Якби не заклад, я послав би все під три чорти ще місяців зо два тому. Замір-бо по суті дурний: нудьга, та й годі!
ПІКЕРИНҐ. Я б так не сказав. Прийом у саду був видовищним! У мене так калатало серце!
ГІҐІНС. Так, перші хвилини зо три. Та коли я побачив, що ми виграємо без бою, то почувся, наче ведмідь у клітці. Тинявся, не знаючи, куди себе діти. А цей обід! Цілу годину сиди й обжирайся! Не було навіть до кого заговорити. Лише якась вичепурена дурепа. Ні, Пікеринґ: це було вперше й востаннє! Годі з мене цих тортур, годі підробних герцогинь!
ПІКЕРИНҐ. Вам просто бракує світської муштри. (Йде до рояля). А я не від того, аби часом поринути в цю атмосферу. Знов почуваєшся молодим. Хай там як, а це — ваш успіх, неперевершений успіх! Раз чи двічі мені аж лячно було, а от Еліза чудово трималася! Не кожна справжня герцогиня так зможе. Ці дурепи вважають, що манери всотуються ще до народження разом із суспільним статусом і тому навіть не прагнуть учитися. А тим часом, аби по-справжньому знатися на своїй справі, треба бути фахівцем.
ГІҐІНС. Ось це мене й бісить! Ті дурепи навіть не усвідомлюють своєї дурості! (Встає). В усякому разі, усе вже позаду. Можна спокійнісінько завалитися спати й не перейматися тим, що буде завтра.
Краса ЕЛІЗИ набуває зловісного вигляду.
ПІКЕРИНҐ. Мабуть, і я піду до сну. Що не кажи, а день був визначний! Це ваш справжній тріумф! Добраніч. (Іде).
ГІҐІНС (іде за ним). Добраніч. (Через плече до ЕЛІЗИ). Елізо, повимикайте світло і скажіть пані Пірс, аби вранці не варила каву. Я питиму чай. (Виходить).
ЕЛІЗА намагається опанувати себе й не звертати уваги. Вона встає, підходить до каміна вимкнути світло, але в цю мить мало не заходиться плачем. Падає на ГІҐІНСОВЕ крісло й міцно тримається за підлокітники. Раптом, з криком болючого гніву, підхоплюється на ноги й кидається на підлогу.
ГІҐІНС (роздратовано кричить у коридорі). Куди, в біса, заподілися ці кляті пантофлі?! (З’являється у дверях).
ЕЛІЗА (хапає пантофлі і щосили жбурляє їх один за одним просто в ГІҐІНСА). Ось вам ваші пантофлі! Ось вам! Бодай вам долі в них не знати!
ГІҐІНС (здивований). Що таке?! (Підходить до неї). Що сталося? Вставайте! (Підіймає її). Вам недобре?
ЕЛІЗА (задихаючись). Зате вам дуже добре! Я виграла вам заклад, а ви про мене навіть не подумали, бо я вам уже не потрібна!
ГІҐІНС. Це ви виграли мені заклад?! Самовпевнена нікчемо! Це я його виграв! Як ви сміли жбурнути в мене пантофлями?
ЕЛІЗА. Бо я хотіла розтрощити вам фізіономію! Я б залюбки прикінчила вас, пихатий ви егоїсте! Навіщо ви підібрали мене, якщо зараз дякуєте Богу, що все позаду? Я вам більше ні до чого, й тепер мене можна викинути на вулицю?! Так?! (Розпачливо заламує пальці).
25
«Дівчина з Золотого Заходу» — опера Джакомо Пуччині (1858–1924).
- Предыдущая
- 16/26
- Следующая
