Выбери любимый жанр

Супер «Б» з «фрикадельками» (збірник) - Нестайко Всеволод Зиновьевич - Страница 2


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

2

Насправді то він сам трохи не спалив корівника. Бавився сірниками, і зайнялася солома. Перелякавшись, він заверещав, як порося. Прибігла мама, схопила відро з помиями і залила вогонь, а його самого так торохнула відром, що він заорав носом у калюжу.

Спасокукоцький свердлив очима Кукуєвицького, намагаючись зрозуміти, брехав той чи ні. Але Кукуєвицький дивився так ясно і невинно, що нічого не можна було зрозуміти.

І Спасокукоцький вирішив не здаватися.

Наступного дня з'ясувалося, що Спасокукоцький на тій самій дачі ще витяг з річки потопаючу маленьку дівчинку, лазив у криницю рятувати кошеня і їздив верхи на баскому жеребці Електроні…

Однак з'ясувалося також, що Кукуєвицький, у свою чергу, бився зі скаженим собакою, лазив у каналізаційний люк діставати ключі, загублені сусідською дівчинкою, і під час військового параду катався на міжконтинентальній балістичній ракеті з атомною боєголовкою…

Тепер Спасокукоцький, розгортаючи газети, з острахом читав заголовки – чи не надруковано статті про подвиг Кукуєвицького. І, слухаючи радіо, боявся почути знайоме прізвище.

Минуло кілька днів, сповнених подвигів та героїзму.

Спасокукоцький і Кукуєвицький ходили з гордо піднятими головами, розправивши плечі. Вони стали вищими і стрункішими.

Та одного разу Кукуєвицький не прийшов до школи – мабуть, захворів.

Спасокукоцький пронудився всі п'ять уроків. У голові безглуздо крутилася нерозказана чудова пригода про його двобій з величезною гадюкою. То була така пригода, від якої Кукуєвицького скрутило б у баранячий ріг. А він не прийшов.

У кепському настрої повернувся Спасокукоцький додому.

Обідав він без апетиту. За обідом мама раптом якось дивно глянула на нього, потім ще раз глянула, пильно придивилась і сказала:

– Ану розкрий рота!

Нічого не підозрюючи, Спасокукоцький роззявив рота.

– Ой, – скрикнула мама. – У тебе ж дірка в зубі! Карієс! Боже мій! Треба негайно йти до зубного лікаря!

– Що?! – Спасокукоцький випустив із руки ложку, і вона, дзенькнувши об край тарілки, плямкнулась у борщ. – Треба негайно йти до зубного лікаря! – повторила мама. – Негайно! – вона вже набирала номер телефону. – Аллоу! Скажіть, будь ласка, коли приймає стоматолог?… Ага. Дякую!.. – вона поклала трубку. – Ходімо зараз же! З другої години дуже гарний спеціаліст.

– Й-я… не… піду! – сказав Спасокукоцький.

– Підеш! – твердо сказала мама.

– Не піду! – ще твердіше сказав Спасокукоцький.

– Ти що – хочеш лишитися без зубів?! Догрався з тими цукерками! Скільки разів я говорила – не їж стільки цукерок! Не гризи без кінця цукерки!..

– Я не піду! – на високій ноті відчайдушно вигукнув Спасокукоцький.

– Підеш, – спокійно сказала мама, пудрячи перед дзеркалом носа.

– Я не можу нікуди йти. Мені погано, – скривився Спасокукоцький. – У мене болить живіт.

– Нічого в тебе не болить, – сказала мама, підмальовуючи помадою губи.

– Ой! Ой! – Спасокукоцький перехнябився і ліг щокою у прохололий борщ.

– Ти ж знаєш, що на мене це не діє, – незворушно сказала мама, фарбуючи щіточкою вії.

То була правда. Мама Спасокукоцького була тверда, як алмаз. Полежавши трохи у борщі, Спасокукоцький підвів голову, обібрав зі щоки капусту й тяжко-тяжко зітхнув:

– Ти хочеш моєї загибелі!..

– Я хочу, щоб мій син не був беззубий. Щоб йому не довелося носити в портфелі склянку зі вставною щелепою.

… За п'ять хвилин вони вже йшли до дитячої поліклініки. Мама міцно тримала Спасокукоцького за руку, а він механічно переставляв ноги і нічого перед собою не бачив: усе розпливалось у сльозах. Тільки у такт цоканню маминих каблуків гупало в грудях серце.

Запахло ліками – вони зайшли у поліклініку.

Біля стоматологічного кабінету не було нікого, прийом тільки-но почався – вони прийшли першими. І їх одразу запросили.

Спасокукоцький переступив поріг кабінету, і в нього похололо всередині. Під стіною стояла скляна шафа, у якій на скляних полицях лежали блискучі нікельовані інструменти для висмикування зубів – кліщі, «козячі ніжки» тощо.

А посеред кабінету, поряд із кріслом, стояла вона – бормашина. Ота страшнюча пекельна бормашина, про яку Спасокукоцький чув ще в дитячому садочку від завжди переляканої Талочки Дударенко.

Блакитна, обтічної форми, схожа на рубку підводного човна, бормашина дивилася на нього зеленим оком і наче підморгувала.

Першим бажанням Спасокукоцького було рвонутись і дати драла. Але позаду гостро пахла парфумами невблаганна мама. А попереду привітно всміхався і пахнув ліками високий лисий дядечко з бородавкою на носі – лікар. Усі шляхи до втечі було перекрито.

– Заходьте, заходьте, – лагідно промовив лікар і широким жестом показав на крісло. – Будь ласка, сідайте, юначе. З обличчя бачу, що переді мною справжній мужчина.

Але Спасокукоцький не зреагував. Він чудово знав ці лікарські штучки-дрючки: усміхається-усміхається, а потім я-ак штриконе шприцом, або я-ак різоне скальпелем, або я-ак утне іще щось – і моргнути не встигнеш (Талочка Дударенко не раз про це говорила).

Спасокукоцький не зрушив з місця.

Мама несподівано підхопила його попід пахви й, хоч він щосили задриґав ногами, підняла і, як дитину, посадила в крісло.

Лікар натиснув на якусь педаль, і крісло поїхало вгору. А серце Спасокукоцького покотилося вниз.

– Ну-с, розтулимо рота і подивимося, що там у вас робиться, – усміхнувся біля самісінького носа Спасокукоцького лікар.

– Лесику, ну ти ж гарний хлопчик. Ну розкрий ротика. Ну будь розумником! – чужим, неприродно лагідним голосом сказала ззаду мама.

– Ну-с! – повторив лікар. – Е-е! – зціпивши зуби, мотнув головою Спасокукоцький.

– Не розумію. Ви що – глухонімий?

– У мене не одкривається рот, – не розціплюючи зубів, процідив Спасокукоцький. – Мабуть, спазми.

– А-а, це буває,-усміхнувся лікар, узяв Спасокукоцького двома пальцями за щоки, трохи притис – і рот розтулився сам собою.

Другою рукою лікар спритно підніс до зубів Спасокукоцького маленьке кругленьке дзеркальце на металевому держачку.

– Г-г-гав! – сказав Спасокукоцький і вкусив лікаря за палець.

– О-у! – одсмикнув руку лікар. – Так ви мені, юначе, палець одкусите. Як я тоді працюватиму? – І раптом сказав суворо: – Ану, розкривай рота швидше!

Ця різка зміна тону подіяла на Спасокукоцького, і він розтулив рота. Лікар знову підніс дзеркальце до зубів.

– Га-а-а! – закричав Спасокукоцький.

– Що таке? Я ж іще навіть не доторкнувся. Тільки дивлюсь.

– Болить.

– Не може бути.

– Ага. Вам «не може бути». А мені може бути. Це ж не ваші зуби! Я більше не хочу. Я уже злажу.

– Ось на тобі! – сказав лікар. – І де ти, такий розумний, учишся? В якій школі, у якому класі? От візьму й напишу про тебе в газету.

– Напишіть-напишіть! – сказала ззаду мама і назвала номер школи і клас.

– Що?! – весело вигукнув лікар. – Оце здорово! Так у цьому ж класі вчиться моя дочка. Люба. Присяжнюк.

– Га? – Спасокукоцький від подиву розтулив рота. Справді, у їхньому класі вчилася дівчинка Люба Присяжнюк.

«Ой! Це ж тепер усі знатимуть… І Кукуєвицький знатиме… Ой, пропав я, пропав. Зганьбив себе на всю школу. Засміє мене тепер Кукуєвицький, у регіт засміє. Всім розкаже тепер і про пожежу, і про криницю, і про жеребця Електрона… Ой, що ж тепер буде?…»Поринувши у свої думки, Спасокукоцький і не помітив, як лікар увімкнув бормашину і вона тихо-тихо задзижчала. Було зовсім не боляче… Минуло кілька непомітних хвилин, і лікар весело сказав:

– Ну, от і все!.. Дві години не їсти!..

Він натиснув на педаль, і крісло опустилося вниз.

– Ви вільні!

Спасокукоцький зліз із крісла і, хитаючись, мов після космічного польоту, ступив кілька непевних кроків до мами. Мама усміхнулася, простягаючи йому руку.

«Оце і все?… А я, дурний, боявся!.. Дригався, кричав і кусався! Ех-х!.. А Кукуєвицький бився зі скаженим собакою, плавав по Дніпру на крижині та проганяв розбійника з Київгазу… Кукуєвицький таки герой, а я… Ех-х!..»

2
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело