Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 21

• Предыдущая
• 21/71
• Следующая

Яка, неначе шишка, що впала із сосни,

Й чекає свого часу з весни і до весни.

А зараз її топчемо, у всіх своя мета,

Отак колись, прохожий, і в нас пройдуть літа.

А світ як був, так буде. Помруть всі старики,

І прийдуть їм на зміну – веселі парубки.

І будуть вечорами над річкою співать,

І будуть так же само, як ми дівчат кохать,

І буде все навколо, як і колись було,

Отож, я певен, житиме – і місто, і село.

15.10.1961 р.

НІЧ НАВКРУГИ

Подивлюсь на тебе, на твій облік любий,

І собі кусаю цілий вечір губи,

І ходжу й нудьгую, не знаходжу місця,

А тебе побачу – серце ледь не трісне.

Я пішов наліво, ти пішла направо,

В цьому, безумовно, твоє власне право.

Тільки я, мов тінь та, промайнув, сховався,

Бо мені здавалось, хтось за мною гнався.

Ніч кругом навкруги, спить спокійно місто,

Та мені без тебе, де б не був я – тісно.

Тісно, ой як тісно! Й що його робити?

Якщо я без тебе вже не можу жити!

25.5.1961 р.

ПАЛЬТО ЧЕРВОНЕ

Луковській В.П.

Що зі мною сталося? – я не розумію,

Як тебе побачу – серце моє мліє!

Чом розхвилювався розум неспокійний,

Чом такий упертий, і як сон – чарівний?

Двадцять п’ятий скоро буде за плечима,

Ну, а я блукаю по юрбі очима.

Що? Кого шукаєш, зоре мій юначий,

Що? За ким впадаєш, що такий гарячий?

Ти гориш-палаєш, хочеш… Що ти хочеш,

Що собі й дівчатам голову морочиш?

Так чому ж блукаєш, ніби ти щось знаєш,

І в дівчат прохожих поглядом стріляєш?

І невже дивитися вже за четверть віку,

Очі, не набридло на красу-каліку?

То пальто червоне не давало спати,

Варто було лише біля нього стати,

А то темно-синє з шарфиком біленьким

Вам здавалось кращим, навіть і від Неньки.

А тепер зелене не дає спокою,

Й через вас, лукаві, крутить чорт і мною.

Що? Ну що робити? Як надалі бути,

Щоб одне і друге те пальто забути?

Як не романтично, все ж душі не звично,

Бо вона не знає, що під тим пальтом?

Може там і дійсно добре серце б’ється,

А якщо там вічно – ураган і шторм?

І, нарешті, все-таки з них одна взяла,

Та, що допустила до свого тепла.

25.10.1961 р.

КОЛИ БЕЗ ПРОПИСКИ

Живу я так: як той собака,

Із дня на день, мов жду когось,

Що хтось постукає у двері,

І щось напише на папері,

І скаже: – Хлопче, підпиши,

Бери монатки і пішли.

24.7.1959 р.

ЯКБИ Я БУВ СИЛЬНИЙ

Я все чудово розумію,

Й мене уже не зупиняй,

Ні перед ким я вже не млію,

Так що як грала, так і – грай!

Себе я знаю. Будь ти певна:

– Як слово дав, то – молоток,

Бо ти не перша й не остання

З якою б я пішов в танок.

Я зовсім не хлопчик, моя дорогенька,

І мрію про тебе уже я давно,

Бо ти моє Сонце й єдине натхнення,

З яким би хотів я зіграть в доміно.

Я знаю, чому ти вагаєшся, мила,

Чому ти похмура, як стрінеш мене? –

Бо ти ще нікого в житті не любила,

Й не знаєш про щастя, яке чарівне.

Я знаю, чому ти з таким недовір’ям,

Бо зоряний наш не прийшов іще час,

Бо в лаптях ходжу, і не з того сузір’я,

Де носять багато усяких прикрас.

Щоб я був сильнішим за «старшого» брата,

Сильніший від всіх королів на землі,

Я б з золота виплавив взяв самоката

І з жадними всіми втопив би в Дніпрі.

Ці принципи честі у мене з дитинства,

Привчила до них мене мати моя,

Тому й не терплю я в житті лицемірства,

Й кокетство жінок: я твоя й не твоя.

10.11.1961 р.

ЗАГУБИВ Я МОЛОДІСТЬ

Загубив я молодість

В поглядах дівочих,

А тому я йду й шукаю,

Ту, яку я хочу.

А тому так, як колись,

Кожну не хапаю,

І, якщо вже мать невірну, –

Краще зачекаю.

12.6.1961 р.

ПИШАЮСЬ ТОБОЮ!

Про любов, про щастя

Говорить охота,

Про любов, про щастя

Хочеться писать.

Про дівочі очі,

Що кохання хочуть,

І завжди бажаннями,

Як вогнем,– горять.

Скільки днів чудових

Провели з тобою,

Скільки днів і тижднів?

Важко це сказать!

І хоч я пишаюсь,

Миленька тобою,

Та пора й додому,

Люба, відїзджать.

5.7.1961 р.

ЯКБИ НЕ ЗИМА

НІ! Я не жалкую,

Що літа проходять,

Бо і сам мужаю,

І мужають роки.

Ні! – Я не жалкую,

Що іде зима,

А про те жалкую,

Що чобіт нема,

Бо ніхто б ніколи

Не шукав женьшень,

Щоб не чорні брови,

І не ясний день

16.5.1961 р.

ЯК ВІДІЙДУ ПОДИВЛЮСЬ

Я люблю і не люблю, хочу і не хочу,

Сам не знаю що робить, як її знаходжу.

Як відійду, подивлюсь з відстані – чудова,

А як ляпне слово, два – як в хліві корова.

А ні етики, ні слів ну хоча б вам трішки,

І з яких воно країв причвалало пішки?

11.10.1961 р.

КОЛИ КИПИТЬ КРОВ

Цікаво, – кого я чекаю,

Й чому я так довго мовчу? –

Як кров у грудях закипає,

Коли я до тебе іду.

За що тобі почесть такая,

Скажи, королева, моя?

Неначе, такої, як в тебе,

Ні в кого вже більше нема?

Навіщо ж мені обіцяєш,

Й накачуєш в біцепсах кров?

Щоб в мене аж жили тріщали,

Як іншому носиш любов.

7.7.1961 р.

ЯК ЖАЛКО ЛІТ

У час, коли життя розбите –

В житті нікого не боюсь,

Хай юність кров’ю вся омита,

Нехай ніколи й не женюсь!

Одначе плакати не стану,

І сумувати не берусь –

Ну, а якщо колись й прийдеться,

То тільки з себе посміюсь.

10.8.1962 р.

СВІТ – УДАВ

Хай говорить хто що хоче – бережи себе!

Поки в жилах кров клекоче, серце молоде.

Бережи себе для щастя, для свого життя,

Щоб не втратила ти гідність, честь і почуття.

Добре світом володіти в молоді літа,

Якщо є в житті людини – зміст, любов, мета.

Якщо бачиш ти дорогу в синю далечінь,

Ту, якщо на неї вийдеш, то забудеш лінь.

Вірить – вір, та довірятись надто не спіши,

Якщо скаржитись не хочеш ти в житті завжди.

Пережив я стільки всього, аж гуде душа,

Стала ти моєю, люба, як моя мета.

Й хоч ніхто мені раніше правди не казав,

Та й без правди зрозумів я, що весь світ – удав.

7.10.1962 р.

РОЗДУМИ ЖИТТЯ

Я сиджу у пустотній кімнаті,

Де стоїть одинока постіль,

І на мене злегка поглядає,

Як корова буває на сіль.

Але я того й досі не знаю,

Де і з ким моя мила сидить?

А душа, ніби дзвін калатає,

І всю ніч разом з вітром шумить!

Я не знаю, чому я чекаю?

І хоч зовсім уже околів,

Але й досі її дожидаю,

Ніби пісню з далеких віків.

І хоч в мене багато знайомих,

І багато чарівних дівчат,

Та її я на них, ні на жодну

Я не зможу її помінять.

А, можливо, її ще й не має,

Може в житі цвіте десь вона,

І на інших злегка поглядає,

Й підростає, бо надто мала.

А тому, навіть, страшно подумать

Про якесь там невинне дівча,

Про яке вже весь світ може знає,

Та нічого не відаю я.

8.10.1962 р.

ЖДУ ТЕБЕ

Жду тебе завжди я з нетерпінням,

Хай це вам повідає зима,

• Предыдущая
• 21/71
• Следующая