Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович - Страница 43

• Предыдущая
• 43/71
• Следующая

Зразу видно, що бандит.

4.10.2012 р.

ЩОБ РОБИЛИ ДУРАЧКИ

Щоб робили дурачки,

Щоб в жінок не грудочки,

Бо ж, як візьме сіську в губи,

То хоч вибий хлопцю зуби.

23.12.1992 р.

ЩОБ КВІТИ НЕ В’ЯЛИ

Щоб квіточки в жінок не в’яли,

То їх ми вічно поливали,

Тому жінки у нас як пави,

Ну як же їм не скажеш: «слава!»

23.12.1992 р.

КОЛИ НА ТЕБЕ Я ПОГЛЯНУ

Хоча б і ще на тебе глянуть,

І ще хоч раз поцілувать,

І вже б тоді, моя кохана,

Можна було б і помирать.

31.8.1970 р.

ДАЙ СВОЮ ЛЮБОВ

Скільки в світі пісень переспівано,

Скільки ще не співано пісень,

Все ж коли тобі життя довірено,

Не на рік, не два і ні на день.

То ж візьми у мене все, що хочеш,

А мені віддай ти свій женьшень,

Щоб я міг в твої дивитись очі,

Й любуватись ними кожен день.

9.10.1970 р.

ВІТЕР ВІЄ

Весь час одна у мене мрія –

Про тебе думаю всі дні,

І хоч я знаю, ти – повія,

Та надто губки чарівні.

23.12.1992 р.

ТИ РОЗЛУЧИЛАСЬ

Ти розлучилась, маєш дочку,

Живеш як хочеш, що казать,

А зараз ти сидиш, як квочка,

Що навіть втрьох вже не піднять.

2.5.1978 р.

ОЦЕ ТАК ВІК!

О ні! Не нам про те судити,

Такий настав напевно вік,

Що кожна вам не проти дати,

Тільки б не відав чоловік.

2.5.1978 р.

ПРОСТО ПРО ЛЮБОВ

Напий мене любов’ю ти такою,

Щоб я горів й ніколи не згорав,

І щоб радів, і жив завжди тобою,

І щоб ніколи втоми я не знав.

Напий мене, моя ти чарівничко,

О Боже мій! Як хочеться любить,

І цілувать твоє біляве личко,

Що як вогонь завжди палахкотить.

І хай говорять всі в нас, хто що хоче,

Мені без тебе світ не перейти,

Бо розум мій і серце тебе хочуть,

Щоб все життя була зі мною ти.

31.8.1974 р.

ЗАПІЗНІЛА ЛЮБОВ

Ти вийшла заміж, розлучилась,

І вже когось «кохаєш» знов,

Мабуть таке в житті буває,

Як розпадається любов.

Любов, це – посмішки, це – рухи,

Це – ваші теплі, ніжні руки,

І ніжний лепіт яворів

Скажуть ще більше всяких слів.

9.9.1974 р.

Я ЗНАЮ, ТИ – ВІРНА

Я знаю, ти – вірна і мужа кохаєш,

Й говориш йому ти найкращі слівця,

Для кого ж стегенця ти й ще виставляєш,

Невже тобі мало одного кінця?

3.4.1978 р.

НАЙКРАЩИЙ ЦВІТ

Жінці, якій сімнадцять літ,

То самий-самий кращий цвіт.

І скільки б ти його не рвав,

А він ще більше розцвітав.

22.9.1994 р.

НЕ ХОВАЙСЯ

Не ховайся, мила, бо не заховаєш

Того цвіту, що в тобі цвіте,

Бо все те, що гарне, те ховати марно,

Бо красу ту зоряну хтось однак знайде.

Хай би як старалась, якби не давалась,

Якби не ховала ти свою біду,

Будь ти сама скритна, будь ти сама спритна,

Можеш не вагатися, і я теж знайду.

І нехай сміються зорі над рікою,

Хай гуркоче небо дужче від громів,

Будеш ти зі мною, будеш ти моєю,

Бо якраз такую я завжди хотів.

Посмішка у тебе, ніби Сонце сяє,

І тобі немає рівні на землі,

А тому єдину я тебе кохаю,

Поки ще співають в лісі солов’ї.

9.9.1974 р.

ДУША, ЯК ОСІННІЙ ЛИСТ

Душа стає красивою,

Немов осінній лист,

Як з бородою сивою

До нас іде артист.

Душа, напевно, знає,

Чого вона бажає,

Тому сидить й чекає,

Як скажем, ждуть – весну.

А віволга співає,

А віволга співає,

Та ні одна людина

Сама не йде у путь,

Хай будь-хто, та в людини,

Хтось мусить таки буть.

1.9.1974 р.

Я ДО ТЕБЕ ПРИЙДУ

Я до тебе прийду, щоб помріяти,

І тобі щоб думки всі свої розказать,

І щоб сум міг тобі свій довіряти,

Бо не можу тебе не кохать.

23.9.1974 р.

МОЗОЛІ

Вона дивилась надто незалежно,

Так, як голодний Вовк на Віслюка,

Але була божественно-бентежна,

Хоч і дивилась, мов на боржника.

І тут до мене, мов з презирством:

Комбінезон у вас неначе в порохні,

Вам не завадило б піти мерщій до лазні...

А в мене так щеміли мозолі.

Я промовчав. Скрутивсь незримо в бублик,

Діждавсь зупинки й ось я – в курені,

А в голові, немов роївся вулик,

А на долонях нили мозолі.

Я зупинивсь. Я знаю, – винуватий,

Що я зайшов у робі в ресторан,

Бо до їдальні довго мандрувати,

А я спішив, щоб встигнути, мадам.

Я – будівельник. Ви пробачте, люба,

Та зрозумійте і мене ви теж,

Можливо ми здаємось вам і грубі,

Але ж ми вам будуємо котедж.

Та ми на долю не нарікаєм,

Ми горді будівельники землі,

Для вас свої ми душі надриваєм,

Щоб ви жили, як справжні королі.

Але і ви, щоб те не забували,

Як можуть у людей щеміти мозолі.

22.1.1975 р.

ТИ РАДІЙ!

Ти радій, що на тебе ще дивляться люди,

Що цілують і люблять тебе,

І ще хочуть схопити за груди,

Й ще поніжить тебе, вгадай де!

Ти радій і спіши рай пізнати

На землі, а не в Божім раю,

Бо яку з вас хто знатиме радість,

Як не знатиме ніжність земну.

26.9.1974 р.

ПЕРШІ ДОЩІ

Літо, ніби казка, де я не погляну,

Боже! Скільки світла і яка краса.

Й чи хоч раз згадав ти про свою Світлану,

У якої в стрічках до колін коса.

Десь гуляють в небі грім і блискавиці,

Солов’ї до ранку тьохкають в гаях,

Знаю тебе люблять й інші молодиці,

Може й не до мене, хай простить Алах!

Все ж чомусь так хочу я тебе побачить,

І тоді, можливо, хоч себе й згублю,

Та тебе, коханий, моє ясне Сонце,

У своїм промінні і тебе спалю.

І не думай, любий, інша буде краща,

І тебе зуміє більш як я любить.

Хай про це розкажуть в небі блискавиці,

Й грім, який весь вечір над селом гримить.

16.1.1975 р.

ДОСИТЬ І МЕНІ…

Говорили люди: не ходи до Люди,

Бо її вже кожний – кажуть в Ірпіні,

Ну, а я про себе посміхнувсь їм любо:

– Не хвилюйтесь, людоньки, хватить і мені.

І пішли тупцюлючки, різні пересуди,

Що у теї Люди ніби бомби-груди!

Тут і я не стримався, глянув на ту вроду,

Як ішла та дівчина з відрами по воду,

Що забувсь про дім свій, про свою господу

І дививсь на дівку ту, мов на нагороду,

10.9.1974 р.

ЖИТТЯ КІНЧАЄТЬСЯ

Життя кінчається, я знаю,

Ну що я можу вам сказать,

Трохи поніжились цим світом,

Пора і честь,– як кажуть,– мать.

23.12.1992 р.

МОЯ ВЕСНА

Є багато радощів на світі,

Але ти у мене лиш одна,

Бо для мене ти завжди бажана,

Бо для мене вічно, як весна.

І не треба їхать десь в Гребінки,

Або десь в задрипану Москву,

Радий я що в мене є вже жінка,

І сьогодні я нікуди не піду.

4.1.1975 р.

ЖУКОВСЬКОМУ С.М.

• Предыдущая
• 43/71
• Следующая