Код Да Вінчі - Браун Дэн - Страница 44

• Предыдущая
• 44/104
• Следующая

— Ви знаєте, хоча б приблизно, що дідусь зберігає у вашому банку?

— Не маю жодного уявлення. Це суперечило б принципам нашого банку.

— Месьє Берне, — настійливо звернулася Софі, — ми маємо дуже мало часу. Дозвольте, я буду з вами відверта. — Вона витягнула золотий ключ і перевернула емблемою Пріорату Сіону догори, уважно стежачи за очима банкіра. — Чи цей символ щось для вас означає?

Берне глянув на герб із лілією і ніяк не зреагував.

— Ні, але багато наших клієнтів прикрашають свої ключі емблемами чи ініціалами.

Софі зітхнула, усе ще не зводячи з нього пильного погляду.

— Ця емблема — символ таємного товариства із назвою Пріорат Сіону.

Берне знову не зреагував.

— Мені про це нічого не відомо. Ми з вашим дідусем були друзями, але говорили здебільшого про бізнес. — Чоловік поправив краватку. Було помітно, що він нервується.

— Месьє Берне, — наполягала Софі, — сьогодні ввечері дідусь подзвонив мені і сказав, що ми з ним опинилися в серйозній небезпеці. Ще він сказав, що мусить щось мені дати. І дав ключ від сейфа у вашому банку. Тепер він мертвий. Будь-яка інформація від вас може виявитися важливою.

Берне весь спітнів.

— Ви мусите вийти з банку. Поліція може прибути кожної миті. Охоронець на вході вважав за обов’язок подзвонити до Інтерполу.

Саме цього Софі боялась. Однак зважилась на ще одну, останню, спробу.

— Дідусь сказав, що мусить розповісти мені правду про мою родину. Це вам про щось говорить?

— Мадемуазель, ваша родина загинула в автокатастрофі, коли ви були ще дитиною. Мені шкода. Знаю, дідусь вас дуже любив. Він неодноразово казав, як йому боляче, що ви не хочете його бачити.

Софі не знала, що на це відповісти.

— Скажіть, — запитав Ленґдон, — вміст цього сейфа має щось спільне із Санґріл?

Берне подивився на нього здивовано.

— Поняття не маю, що це таке. — Тут у нього задзвонив мобільний телефон, і він вихопив його з футляра на паску. — Так? — Він слухав спочатку із подивом, тоді з дедалі більшим занепокоєнням. — Поліція? Уже? — Берне вилаявся, швидко дав якісь вказівки французькою й додав, що буде нагорі за хвилину.

Закінчивши розмову, він повернувся до Софі.

— Поліція відреагувала оперативніше, ніж звичайно. Поки ми розмовляли, вони вже тут.

Софі не мала наміру відходити з порожніми руками.

— Скажіть їм, що ми були тут, але вже пішли. Якщо вони захочуть обшукати банк, вимагайте ордера на обшук. Це займе час.

— Послухайте, — сказав Берне, — Жак був моїм другом. Крім того, моєму банкові зовсім не потрібний увесь цей тиск. Із цих двох причин я не допущу, щоб вас заарештували у цих стінах. Дайте мені хвилину, я подумаю, як допомогти вам вийти звідси непоміченим. А більше я нічого не можу для вас зробити. — Він встав і поспішив до дверей. — Залишайтеся тут. Я зараз дещо владнаю і повернуся.

— А сейф? — не відступалася Софі. — Ми не можемо піти ні з чим.

— Тут я вам не допоможу, — відказав Берне, виходячи з кімнати. — Мені шкода.

Софі якусь мить дивилась йому вслід, розмірковуючи, чи не могло бути цього номера в одному з тих незліченних листів і пакунків, якими дідусь закидав її багато років і яких вона так і не відкрила.

Раптом Ленґдон зірвався на ноги, і Софі помітила в його очах радісний блиск.

— Роберте! Ти усміхаєшся?

— Твій дідусь був генієм.

— Ти про що?

— Десять цифр!

Софі не розуміла, що він має на увазі.

— Номер рахунку, — пояснив Ленґдон, і на його обличчі з’явилася знайома широка усмішка. — Я впевнений, що він його нам залишив.

— Де?

Ленґдон витяг із кишені роздрук зі сценою злочину і розгорнув на столі. Софі лише глянула на перший рядок і зрозуміла, що він має рацію.

— Десять цифр, — Софі аж тремтіла від збудження, вкотре розглядаючи роздрук.

13—3—2—21—1—1—8—5

Дідусь написав номер рахунку на підлозі в Луврі!

Коли Софі вперше побачила послідовність Фібоначчі на паркеті, то насамперед подумала, що дідусь написав її для того, щоб управління судової поліції звернулося до криптографів і до розслідування залучили її, Софі. Пізніше вона зрозуміла, що ці числа — ще й підказка, як розшифрувати інші рядки — порушена послідовність... тобто просто числова анаграма. А тепер, на превеликий подив, Софі виявила, що ці числа мають ще одне, набагато важливіше, значення. Вони майже напевне були останнім ключем, який давав доступ до дідусевого таємничого сейфа.

— Він був майстром двозначностей, — сказала Софі, повертаючись до Ленґдона. — Любив усе, що мало подвійний чи й потрійний зміст. Коди всередині кодів.

Ленґдон уже йшов до екрана обіч конвеєра. Софі схопила роздрук і поспішила за ним.

Екран із клавіатурою нагадував звичайний банкомат. На ньому світився логотип банку у вигляді хреста. Поряд із клавіатурою був трикутний отвір. Софі, не гаючи часу, встромила ключ.

Курсор блимав в очікуванні.

Десять цифр. Софі зачитала числа з аркуша, а Ленґдон їх увів.

Коли він набрав останню цифру, екран знову оновився. На ньому з’явився текст кількома мовами. Першою була англійська.

— Функціональний термінатор, — сказала Софі, наморщивши чоло. — Схоже, ми маємо лише одну спробу. — Стандартні банкомата надавали користувачам три спроби ввести код, і лише після третьої невдалої спроби конфісковували картку. Тут, очевидно, діяли інші правила.

— Начебто номер правильний, — Ленґдон уважно звірив з аркушем цифри, які вони набрали. Він показав на клавішу ВВІД. — Тисни.

Софі вже простягла було вказівний палець до клавіші, але в останню мить завагалась. їй спало на думку щось дивне.

— Ну ж бо! — наполягав Ленґдон. — Берне от-от надійде.

— Ні. — Софі відсмикнула руку. — Це неправильний номер.

— Та як неправильний! Десять цифр. Яким іще він може бути?

— Надто безладний набір цифр.

Надто безладний? Ленґдон аж ніяк не міг із нею погодитись. Усі банки радять клієнтам обирати собі коди доступу без жодних закономірностей, щоб ніхто не міг їх вгадати. Поза сумнівом, тутешнім клієнтам радять так само.

Софі стерла все, що вони набрали, і подивилась на Ленґдона. У її погляді читалась переконаність.

— Мабуть, не випадково із цього начебто безладного набору цифр можна утворити послідовність Фібоначчі.

Ленґдон не міг не погодитись, що в цьому є певна логіка. Адже кілька годин тому Софі вже переставила ці цифри місцями так, що з них утворилась послідовність Фібоначчі. Чи мало це значення зараз?

Софі вже набирала інший номер, цього разу з пам’яті.

— Зважаючи на те, що дідусь так захоплювався символами й кодами, тим більше є підстав думати, що він обрав би номер рахунку, який би щось для нього означав і який би він легко міг запам’ятати. — Вона ввела останню цифру й лукаво усміхнулась. — Який би здавався безладним, а насправді таким не був.

Ленґдон подивився на екран.

Йому потрібна була лише мить, аби зрозуміти, що вона має рацію.

Послідовність Фібоначчі.

Якщо записати послідовність Фібоначчі як просте десяти-цифрове число, то вона стає практично непізнаваною. Легко запам’ятати, а на перший погляд — безладний набір цифр. Блискучий десятицифровий код, який Соньєр ніколи б не забув. До того ж це пояснювало, чому числа, написані на підлозі в Дуврі, можна було переставити місцями й перетворити на знамениту послідовність.

• Предыдущая
• 44/104
• Следующая