Код Да Вінчі - Браун Дэн - Страница 47

• Предыдущая
• 47/104
• Следующая

Не менш загадковими, ніж будова циліндра, були написи на ньому. На кожному з п’яти дисків було невідомо для чого акуратно вигравірувано ту саму послідовність літер — увесь алфавіт. Циліндр із літерами нагадав Ленґдонові одну з його дитячих забавок — стрижень, на який були нанизані кільця з літерами; їх можна було обертати і складати різні слова.

— Чудовий, правда? — прошепотіла Софі.

Ленґдон подивився на неї.

— Не знаю. Що це в біса таке?

В очах Софі з’явився блиск.

— Дідусь вирізав такі штуки задля розваги. їх вигадав Леонардо да Вінчі.

Навіть у такому тьмяному світлі Софі побачила, що Ленґдон здивувався.

— Да Вінчі? — пробурмотів він і знову подивися на дивний циліндр.

— Так. Це називається криптекс. Дідусь казав, що опис його будови знайдено в одному з таємних щоденників да Вінчі.

— Але що з цим робити?

Софі знала, що після всіх сьогоднішніх подій її відповідь матиме цікавий підтекст.

— Це сейф, — сказала вона. — Для зберігання таємної інформації.

Ленґдон широко розкрив очі.

Софі пояснила, що виготовлення зразків винаходів да Вінчі було однією з найулюбленіших розваг її дідуся. Талановитий умілець, що годинами просиджував у своїй майстерні, Жак Соньєр любив наслідувати великих майстрів — Фаберже, різних майстрів клуазоне і менш претензійного, але набагато практичнішого Леонардо да Вінчі.

Навіть після побіжного перегляду щоденників да Вінчі ставало зрозуміло, чому про цього блискучого генія кажуть, що він був схильний не доводити початих справ до кінця. Да Вінчі накреслив схеми для сотень винаходів, яких так і не реалізував. Одним із улюблених занять Соньєра було втілювати в життя маловідомі ідеї да Вінчі — годинники, водяні насоси, криптекси і навіть модель середньовічного французького рицаря, що тепер прикрашала стіл у його кабінеті. Цей проект з’явився 1495 року як результат захоплення да Вінчі анатомією й кінесіологією. На місці суглобів рицар-робот мав високоточні з’єднання: він міг ₍ сідати, розмахувати руками, повертати голову на гнучкій шиї, а також розкривати й закривати абсолютно правильний з погляду анатомії рот. Софі завжди вважала, що цей рицар у броні був найпрекраснішим творінням її дідуся... тобто так вона думала, доки не побачила криптекса у цій скриньці трояндового дерева.

— Дідусь якось зробив мені криптекс, коли я була дитиною, — сказала Софі. — Але такого великого й гарного, як оцей, я ще ніколи не бачила.

Ленґдон не зводив очей зі скриньки.

— А я ніколи не чув про криптекси.

Софі це не здивувало. Більшість із нереалізованих відкриттів да Вінчі ніхто ніколи не вивчав, і вони навіть не мали назв. Цілком можливо, що її дідусь сам вигадав це слово. Воно було відповідною назвою для продукту криптології, що захищав інформацію, написану на згортку.

Софі знала, що да Вінчі був одним із засновників криптології, хоч про це рідко згадували. Університетські викладачі Софі, ознайомлюючи студентів із комп’ютерними методами кодування для захисту інформації, вихваляли сучасних криптологів, зокрема Ціммермана і Шнаєра, але ніколи не згадували, що саме Леонардо кілька століть тому винайшов перші елементарні форми відкритого шифрувального коду. Про це Софі, зрозуміло, розповів дідусь.

Броньований фургон мчав автострадою, а Софі тим часом пояснювала Ленґдонові, що да Вінчі винайшов криптекс як засіб для передачі таємних повідомлень на великі відстані. У часи, коли не було ні телефонів, ні електронної пошти, усяк, хто хотів передати якусь конфіденційну інформацію комусь, хто був далеко, не мав іншого вибору, як написати все на аркуші й довіритися посланцеві. Якщо ж посланець підозрював, що в листі міститься цінна інформація, то він міг продати її ворогам і заробити так значно більше грошей, ніж отримав би, якби доправив листа за призначенням.

Багато видатних осіб в історії людства вигадували способи, як захистити інформацію. Приміром, Юлій Цезар вигадав код, який назвали «Скринькою Цезаря». Марія, королева Шотландії, створила свій шифр і передавала з в’язниці таємні послання. А блискучий арабський учений Абу Юсуф Ісмаїл аль-Кінді захищав свої таємниці за допомогою хитромудрого шифру, складеного на основі кількох алфавітів.

Тим часом да Вінчі відмовився від математики і криптології на користь механічного рішення — криптекса. Це був портативний сейф, у якому можна було сховати листи, карти, схеми — все, що завгодно. Інформацію, замкнену всередині криптекса, міг дістати лише той, хто знав відповідний пароль.

— Нам потрібен пароль, — Софі показала на диски з літерами. — Криптекс діє за принципом секретних замків на велосипедах. Якщо повернути всі диски, як належить, то замок відмикається. Цей криптекс має п’ять дисків. Треба правильно розташувати їх усі стосовно один одного, тоді тумблери всередині стануть так, як слід, і весь циліндр розпадеться на частини.

— І що там усередині?

— Коли циліндр розпадеться на частини, ти можеш дістати те, що в ньому заховано — наприклад, згорток паперу із таємною інформацією.

Ленґдон наче не дуже вірив.

— І ти кажеш, дідусь робив тобі такі, коли ти була дитиною?

— Тільки трохи менші. Кілька разів на день народження дідусь давав мені криптекс і загадував загадку. Розгадка була паролем до криптекса. Там я знаходила привітальну листівку.

— Стільки зусиль — і все заради самої листівки?

— Ні, на листівці завжди була ще одна загадка або якась підказка. Дідусь любив влаштовувати мені таку-от цікаву гру в пошуки скарбу в будинку: одна розгадка за іншою врешті-решт приводили мене до справжнього подарунка. Кожна гра була для мене випробуванням характеру. Я мала довести, що заслужила винагороду. А завдання ніколи не були простими.

Ленґдон ще раз уважно подивився на циліндр. Пояснення Софі його не переконало.

— Але чому його просто не розламати? Чи розтрощити? Цей метал наче не дуже міцний, а мармур — м’який камінь.

Софі усміхнулась.

— Тому що мудрий да Вінчі це передбачив. Криптекс має таку конструкцію, що, коли спробувати відкрити його силою, інформація знищується. Дивися. — Софі обережно витягла циліндр зі скриньки. — Інформацію, яку збиралися заховати в криптекс, записували на папірусі.

— Не на пергаменті?

Софі похитала головою.

— На папірусі. Знаю, пергамент з овечої шкіри міцніший і був поширеніший у ті часи, але тут мав бути папірус. Що тонший, то краще.

— Зрозуміло.

— Перш ніж сховати папірус до криптекса, його обмотували довкола тонкого скляного флакона. — Вона легенько струснула криптекс, і рідина всередині забулькала. — Флакона з рідиною.

— Із чим конкретно?

Софі усміхнулась.

— З оцтом.

Ленґдон спочатку не зрозумів, але вже за мить закивав.

— Геніально!

Оцет і папірус! Якби хтось вирішив відкрити криптекс силою, скло розбилося б і оцет швидко роз’їв би папірус. Доки зловмисник дістався б до таємного послання, те перетворилося б на мокру безформну масу.

— Як бачиш, — сказала Софі, — єдиний спосіб добути зсередини інформацію — знайти пароль із п’яти літер. Якщо ж ми маємо п’ять дисків, на кожному по двадцять шість літер, то це означає двадцять шість у п’ятому степені... — вона швидко підрахувала, — приблизно дванадцять мільйонів варіантів.

— Добре, — сказав Ленґдон із таким виглядом, наче в нього в голові одночасно виникло дванадцять мільйонів питань. — А що там, на твою думку, за інформація?

— Що б там не було, очевидно, дідусь понад усе хотів зберегти це в таємниці. — Вона замовкла, закрила скриньку і задивилась на троянду на кришці. Щось не давало їй спокою. — Ти, здається сказав, що троянда — це символ Ґрааля?

— Саме так. У символіці Пріорату троянда і Ґрааль — це синоніми.

Софі спохмурніла.

— Дивно, бо дідусь завжди казав, що троянда символізує таємницю. Він, бувало, вішав троянду на двері свого кабінету вдома, коли мав конфіденційну розмову по телефону і не хотів, щоб я його турбувала. Мені він казав робити так само.

• Предыдущая
• 47/104
• Следующая