Код Да Вінчі - Браун Дэн - Страница 55
- Предыдущая
- 55/104
- Следующая
Тібінґ застогнав.
— Не годуй символога хлібом, а дай поговорити про християнські символи! У християнстві все запозичено. Дохристиянський бог Митра — якого називали Сином Божим і Світочем Світу — народився 25 грудня. Коли він помер, його поховали у склепі на схилі гори, і він воскрес на третій день. До речі, 25 грудня — це ще й день народження Осіріса, Адоніса та Діоніса. Новонародженому Крішні подарували золото, ладан і мирру. Навіть свій святий день тижня християни запозичили в поганців.
— Як це?
— Спочатку, — сказав Ленґдон, — святим днем християни вважали єврейський шабат, тобто суботу, але Костянтин пересунув його, щоб він збігся із поганським днем Сонця. — Він замовк і усміхнувся. — Дотепер більшість християн ходить до церкви в неділю вранці і гадки не має, що вони продовжують поганську традицію — цього дня поганці віддавали шану Сонцю.
У Софі голова пішла обертом.
— І як це все стосується Ґрааля?
— Отож-бо, — відповів Тібінґ. — Слухайте краще мене. Під час цього злиття релігій Костянтинові треба було зміцнити нову християнську традицію, і він скликав знамените всесвітнє зібрання, відоме як Нікейський собор.
Софі чула про Нікейський собор лише як про місце народження Нікейського символу віри,
— На цьому соборі, — вів далі Тібінґ, — обговорювали багато аспектів християнства — дату Великодня, роль єпископів, соборування і, звісно ж, божественність Ісуса.
— Не розумію. Як це — божественність Ісуса?
— Моя люба, до цього моменту в історії послідовники Ісуса вважали Його смертним пророком,., людиною. Безумовно, видатною і впливовою, але лише людиною. Одним із смертних.
— Не Сином Божим?
— Та ні, — відповів Тібінґ, — Ісуса проголосили Сином Божим лише на Нікейському соборі. Через голосування.
— Стривайте. Ви сказали, що Ісус став Богом унаслідок голосування?
— Причому переміг Він із невеликою перевагою голосів, — уточнив Тібінґ. — Однак проголошення Ісуса Богом мало вирішальне значення для подальшого об’єднання Римської імперії і стало основою для майбутньої влади Ватикану. Офіційно визнавши Ісуса Сином Божим, Костянтин перетворив Його на божество, що існувало поза світом людей, чию владу неможливо було оскаржити. Це не лише стримувало будь-які подальші випади поганців проти християнства: віднині послідовники Христа могли порятувати свою душу лише через єдиний офіційно визначений канал — Римську Католицьку Церкву.
Софі подивилась на Ленґдона, і той кивнув їй на знак того, що погоджується зі словами Тібінґа.
— Йшлося лише про владу, — продовжував Тібінґ. — Христос як Месія загрожував існуванню Церкви й держави. Багато науковців уважає, що Церква буквально викрала Ісуса в Його справжніх послідовників, позбавила Його людяності, огорнула непроникним саваном божественності. І все заради того, щоб розширити свою владу. Я написав на цю тему кілька книжок.
— Припускаю, ви щодня одержуєте гнівні листи від ревних християн?
— А чого їм сердитись? — заперечив Тібінґ. — Більшість освічених християн знає історію своєї віри. Ісус справді був видатною і впливовою людиною. Закулісні політичні маневри Костянтина не применшують величі Христового життя. Ніхто не каже, що Христос був шахраєм, ніхто не заперечує, що Він ходив по землі і надихав мільйони людей на краще життя. Ми лише стверджуємо, що Костянтин скористався величезним впливом і харизмою Христа. І при цьому сформував основи того християнства, що існує дотепер.
Софі подивилась на мистецький альбом, що лежав перед нею. їй кортіло побачити, як да Вінчі намалював Святий Ґрааль.
— Але була одна проблема, — тепер Тібінґ заговорив швидше. — Позаяк Костянтин підвищив статус Ісуса майже за чотири століття після Його смерті, то вже існували тисячі документів, що відображали життя Ісуса як простого смертного. Костянтин розумів: щоб знищити ці історичні докази, потрібний якийсь рішучий маневр. І тут настає найцікавіший момент в історії християнства. — Тібінґ на мить замовк і багатозначно подивився на Софі. — Костянтин замовив і профінансував нову Біблію, у якій уже не було тих Євангелій, що говорили про людські риси Христа, а були лише ті, що уподібнювали Його до Бога. Усі інші Євангелія оголосили поза законом, зібрали докупи й спалили.
— Цікава деталь, — втрутився Ленґдон. — Кожного, хто надавав перевагу забороненим Євангеліям, вважали єретиком. Слово «єретик» з’явилося саме в цей історичний момент. Латинське слово haereticus означає «вибір». Ті, що «обирали» первинну історію Христа, були першими в світі єретиками.
— На щастя для істориків, — сказав Тібінґ, — деякі Євангелія з тих, що Костянтин намагався знищити, вціліли. Зокрема, в 1950-х роках в одній печері неподалік Кумрана в Юдейській пустелі знайшли Сувої Мертвого моря. А перед цим, 1945-го, в Наґ-Хаммаді — Коптські Сувої. Ці документи не лише розкривають справжню історію Ґрааля, а й описують пастирство Христа як звичайної людини. Звичайно, Ватикан, вірний традиції замовчування, намагався не допустити, щоб текст цих сувоїв оприлюднили. Та це й зрозуміло. Адже вони свідчать про кричущу історичну брехню і чітко підтверджують, що нову Біблію уклали і відредагували люди, які переслідували політичні цілі — зробити Бога з людини Ісуса Христа і' використати Його вплив для зміцнення своєї влади.
— Однак, — знову втрутився Ленґдон, — важливо пам’ятати, що небажання сучасної Церкви оприлюднювати ці документи зумовлене щирою вірою в правдивість традиційного уявлення про Христа. У Ватикані зібрались глибоко віруючі люди, переконані, що ці альтернативні документи — фальшивка.
Тібінґ усміхнувся й опустився в крісло напроти Софі.
— Як бачите, наш професор набагато лояльніше ставиться до Риму, ніж я. Однак треба визнати, що він має рацію, коли каже, що сучасне духовенство щиро вважає ці документи фальшивкою. Це й зрозуміло. Адже Біблія Костянтина віками була їхньою правдою. Ніхто краще не піддається пропаганді, як той, хто сам пропагує.
— Він має на увазі, — сказав Ленґдон, — що ми поклоняємося богам наших батьків.
— Я маю на увазі, — заперечив Тібінґ, — що майже все, чого батьки вчили нас про Ісуса, — вигадка. Так само, як і розповіді про Святий Ґрааль.
Софі знову подивилась на цитату да Вінчі. «Сліпе невігластво вводить нас в оману. О! Жалюгідні смертні, розплющте очі!»
Тібінґ потягнувся до альбому і почав гортати сторінки.
— І нарешті, перш ніж я покажу вам, де да Вінчі намалював Святий Ґрааль, хочу, щоб ви глянули на це. — Він розкрив альбом на кольоровій ілюстрації, що займала цілу розгортку. — Ясна річ, ви впізнаєте цю фреску?
Він що, жартує? Перед очима Софі була найвідоміша фреска всіх часів — «Таємна вечеря» — легендарна картина да Вінчі на стіні церкви Санта-Марія в Мілані. На ній був зображений Ісус з апостолами у мить, коли Він оголошує, що один із них Його зрадить.
— Так, звичайно, я знаю цю фреску.
— Тоді, може, ви пограєте зі мною в одну простеньку гру? Заплющте, будь ласка, очі.
Заінтригована, Софі заплющила очі.
— Де сидить Ісус? — запитав Тібінґ.
— У центрі.
— Добре. А що Він та Його апостоли ламають і їдять?
— Хліб. Та це ж очевидно!
— Чудово, А що п’ють?
— Вино. Вони п’ють вино.
— Супер. І останнє запитання, Скільки на столі склянок?
Софі замислилась, розуміючи, що це запитання каверзне.
«А після вечері Ісус узяв чашу з вином і розділив її зі своїми апостолами».
— Одна чаша, — відповіла вона. Чаша Христова. Святий Ґрааль, — Ісус передав по колу єдину чашу з вином, так тепер роблять усі християни на причасті.
Тібінґ зітхнув.
— Розплющте очі.
Вона розплющила очі. Тібінґ вдоволено усміхався, Софі глянула на ілюстрацію і з великим подивом побачила, що кожен за столом мав перед собою склянку з вином, так само, як і Ісус, Тринадцять чаш, До того ж ці чаші були маленькі, без вушок і зроблені зі скла. Жодної чаші Христової на картині не було. Жодного Святого Ґрааля.
У Тібінґа в очах були веселі іскорки.
- Предыдущая
- 55/104
- Следующая
