Код Да Вінчі - Браун Дэн - Страница 57

• Предыдущая
• 57/104
• Следующая

— Я переобладнав танцювальну залу, — сказав Тібінґ, ніяково усміхаючись. — Танцювати мені випадає нечасто.

У Софі було враження, що ця ніч стала якоюсь зоною сутінок, де все виявлялось не таким, як вона очікувала.

— Це все вам потрібно для роботи?

— Пошук істини став моєю пристрастю на все життя, — відповів Тібінґ. — А Санґріл — моя улюблена коханка.

«Святий Ґрааль — це жінка», — думала Софі. В голові у неї | крутився калейдоскоп взаємопов’язаних тверджень, які, здавалося, не мають сенсу.

— Ви сказали, що маєте портрет жінки, яка, за вашими словами, є Святим Ґраалем.

— Так, але це не за моїми словами. Так про неї сказав сам Христос.

— Котра це картина? — запитала Софі, оглядаючи стіни.

— Гм-м... Тібінґ удав, що забув. — Святий Ґрааль. Санґріл. Чаша. — Тоді різко обернувся і показав на дальню стіну. На ній висіла величезна репродукція «Таємної вечері». Цю картину Софі щойно бачила в альбомі. — Ось вона!

Софі подумала, що не так щось зрозуміла.

— Але ж цю картину ви мені щойно показували.

Він підморгнув їй.

— Знаю, але збільшена копія набагато цікавіша. Хіба ні?

Софі благально подивилась на Ленґдона.

— Я нічого не розумію...

Ленґдон усміхнувся.

— Що ж, Святий Ґрааль і справді з’являється на «Таємній вечері». Леонардо зобразив її на видному місці.

— Стривайте, — сказала Софі. — Ви сказали мені, що Святий Ґрааль — це жінка. А на «Таємній вечері» зображено тринадцятьох чоловіків.

— Та невже? — Тібінґ підвів брови. — Ану подивіться уважніше.

Розгублена, Софі підійшла ближче до репродукції, вдивляючись у тринадцять постатей: Ісус Христос посередині, шість апостолів ліворуч від Нього і шість праворуч.

— Це все чоловіки, — повторила вона.

— Хіба? — вигукнув Тібінґ. — А хто це сидить на почесному місці, праворуч від Господа?

Софі пильно придивилась до постаті, зображеної одразу справа біля Ісуса. Вона розглядала обличчя й фігуру, і її охоплював дедалі більший подив. Особа ця мала довге руде волосся, витончені ручки і навіть якийсь натяк на бюст. Це, поза сумнівом, була... жінка.

— Це жінка! — вигукнула Софі.

Тібінґ сміявся.

— Оце диво так диво! Повірте, помилки тут бути не може. Леонардо досконало вмів відтворити різницю між чоловіком і жінкою.

Софі не могла відвести погляду від жінки, яка сиділа поруч із Христом. На «Таємній вечері» мало бути тринадцять чоловіків. Хто ж тоді ця жінка? Софі багато разів бачила цю уславлену картину, але жодного разу не помітила цієї очевидної невідповідності.

— Ніхто цього не помічає, — сказав Тібінґ. — Наше упереджене уявлення про цю сцену таке непохитне, що розум відкидає цю недоречну деталь і відмовляється сприймати те, що бачать очі.

— Це має назву «скотома», — додав Ленґдон. — Іноді так на розум діють потужні символи.

— Інша причина, з якої ви могли не помітити, що це жінка, — сказав Тібінґ, — полягає в тому, що багато фотографій, які подають у мистецьких альбомах, було зроблено перед 1954 роком, коли деталі ще ховалися під нальотом бруду й шарами фарби кількох незграбних реставраторів, що працювали над фрескою у вісімнадцятому столітті. Тепер же її очистили і відтворили первинний твір да Вінчі. — Він показав на репродукцію. — Et voila!

Софі підійшла ближче. Жінка, що сиділа праворуч від Ісуса, була молода й на вигляд доброчесна. Обличчя серйозне, скромно складені ручки, прекрасне руде волосся. І ця жінка здатна самотужки знищити Церкву?

— Хто вона? — запитала Софі.

— Це, моя люба, — відповів Тібінґ, — Марія Магдалина.

Софі здивувалась:

— Повія?

Тібінґ коротко зітхнув, наче це слово образило його особисто.

— Магдалина не була повією. Таке негоже уявлення про неї склалося внаслідок брудної кампанії, яку влаштувала Церква в ранню епоху свого існування. Церкві потрібно було зганьбити Марію Магдалину, щоб не відкрилась небезпечна таємниця — її роль як Святого Ґрааля.

— Її роль?

— Як я вже сказав, — заходився пояснювати Тібінґ, — Церкві треба було переконати світ, що смертний пророк Ісус був Богом. Тому всі Євангелія, що описували земні аспекти Ісусового життя, мали бути вилучені з Біблії. Але, на прикрість перших редакторів, одна особливо неприємна для них земна тема з’являлася в Євангеліях знову і знову. Це Марія Магдалина. — Він на мить замовк. — А точніше, її одруження з Ісусом Христом.

— Перепрошую? — Софі подивилась на Ленґдона, а тоді знову на Тібінґа.

— Це історичний факт, — сказав Тібінґ, — і да Вінчі, безумовно, про це знав. «Таємна вечеря» просто кричить, що Ісус і Магдалина були парою!

Софі знову подивилась на фреску.

— Зверніть увагу: Ісус і Магдалина одягнені, як дзеркальні відображення одне одного. — Тібінґ показав на двох осіб у центрі фрески.

Софі була зачарована. Справді, їхній одяг був однаковим, лише протилежних кольорів. Ісус мав на собі червону одіж і синю накидку, а Марія Магдалина — синю одіж і червону накидку. Інь і ян.

— Є ще дивовижніші деталі, — вів далі Тібінґ. — Бачите, Ісус і Його наречена сидять зовсім поряд, торкаючись стегнами, а вище відхиляються одне від одного, утворюючи між собою цей чітко окреслений вільний простір

Тібінґ ще не скінчив, як Софі вже побачила те, про що він говорить, — беззаперечний знак \/ в самому центрі фрески. Цей символ, як щойно сказав Ленґдон, означав Ґрааль, чашу й жіночу утробу.

— І нарешті, — заговорив знову Тібінґ, — якщо розглядати Ісуса й Магдалину як елементи композиції, а не як людей, то вам в очі впаде ще один знак. — Він зробив паузу. — Літера алфавіту.

Софі одразу її побачила. Сказати, що ця літера впала їй в очі, означало не сказати нічого. Літера ця раптом заступила їй все інше, Софі бачила лише її. У центрі картини чітко вимальовувалась велика бездоганна літера «М».

— Надто правильна як на збіг, погоджуєтесь? — запитав Тібінґ.

Софі була вражена.

— Навіщо вона тут?

Тібінґ знизав плечима.

— Знавці таємних знаків і символів скажуть вам, що вона означає Matrimonio, або Марія Магдалина. Якщо чесно, ніхто не знає напевно. Єдиною беззаперечною істиною є те, що це «М» тут не випадкове. Безліч праць, пов’язаних із Ґраалем, містить замасковану літеру «М» — або як водяний знак, або приховану під шарами фарби, або ж у формі композиційних алюзій. Найочевидніша літера «М», звісно ж, красується на вівтарі Паризької богоматері в Лондоні, який розписав колишній великий магістр Пріорату Сіону Жан Кокто.

Софі замислилася.

— Згодна, що ці приховані «М» інтригують, але ж, мабуть, ніхто не вважає їх доказом того, що Ісус був одружений з Магдалиною.

— Ні, ні, — сказав Тібінґ і пішов до одного зі столів із книжками. — Як я вже сказав, шлюб Ісуса й Марії Магдалини відображений в історичних джерелах. — Він почав перебирати книжки. — До того ж Ісус як одружений чоловік виглядає значно переконливіше, ніж наш традиційний біблійний образ Ісуса-юнака.

— Чому? — запитала Софі.

— Тому що Ісус був євреєм, — прийшов на допомогу Ленґдон, доки Тібінґ шукав потрібну книжку, — а неписані суспільні закони того часу практично забороняли чоловікові-євреєві бути неодруженим. Єврейська традиція засуджувала утримання, і батько-єврей мав обов’язок підшукати синові відповідну дружину. Якби Ісус був неодружений, то бодай в одному Євангелії з тих, що увійшли до Біблії, про це б згадувалося і давалося б якесь пояснення, чому Він залишався юнаком.

Тібінґ знайшов якусь величезну книжку і підсунув її через стіл до себе. Вона була завбільшки з плакат, у шкіряній палітурці і нагадувала величезний атлас. На обкладинці було написано: «Гностичні Євангелія». Тібінґ розгорнув її, Ленґдон і Софі підійшли до нього. Софі побачила, що там містяться збільшені фотографії якихось давніх документів — подертий папірус із текстом, написаним від руки. Вона не знала, що це за мова, але на суміжних сторінках був надрукований переклад.

— Це фотокопії Сувоїв Мертвого Моря і Коптських Сувоїв, про які я вже казав, — мовив Тібінґ. — Перші християнські записи. І вони не збігаються з біблійними текстами. — Тібінґ перегорнув кілька сторінок і показав на якийсь уривок. — Можемо почати з Євангелія від Пилипа.

• Предыдущая
• 57/104
• Следующая