Код Да Вінчі - Браун Дэн - Страница 91

• Предыдущая
• 91/104
• Следующая

— Треба знайти когось із гідів і запитати.

Ленґдон знав, що безглуздо блукати тут навмання. Вестмінстерське абатство — це заплутаний лабіринт із мавзолеїв, альковів та ніш. Вхід сюди, як і до Великої галереї Лувру, лише один — той, через який вони щойно пройшли. Потрапити сюди просто, зате знайти вихід майже неможливо. Один колега Ленґдона якось у відчаї назвав Вестмінстерське абатство справжньою пасткою для туристів. За традицією цей храм мав форму велетенського хреста. Однак, на відміну від більшості церков, вхід тут був збоку, а не, як звично, ззаду, навпроти нефа. До того ж до церкви прилягало кілька критих галерей. Один помилковий крок не під ту арку, що треба, і відвідувач ризикував згубитися в переплетінні зовнішніх переходів, оточених високими стінами.

— Гіди тут одягнені в червоне, — сказав Ленґдон, йдучи до центру храму. Вдивляючись крізь високий позолочений вівтар у дальній кінець південної частини трансепта, Ленґдон помітив там кількох відвідувачів, що стояли навкарачках. Таке колінкування в Кутку поетів було звичним явищем, хоч насправді в поставах цих людей було значно менше благоговіння, ніж видавалося ззовні. Туристи копіюють рисунки на могилах.

— Гідів щось не видно, — сказала Софі. — Може, знайдемо могилу самі?

Ленґдон мовчки підвів її ще на кілька кроків до центру храму і показав праворуч.

Софі подивилася в кінець довжелезного нефа, і в неї перехопило подих — звідси відкривалась уся велич цієї монументальної споруди.

— Що ж, — сказала вона. — Пошукаймо гіда.

У цю ж мить за сто ярдів від них далі по нефу біля імпозантної могили сера Ісаака Ньютона стояв самітній відвідувач, невидимий за хорами. Учитель уже десять хвилин уважно розглядав пам’ятник.

Могила Ньютона складається із саркофага чорного мармуру, на якому напівлежить скульптура сера Ісаака Ньютона у класичному одязі. Учений сперся на купу власних книжок — «Богослов’я», «Хронологія», «Оптика» та «Математичні принципи натуральної філософії». Біля ніг Ньютона стоять два янголятка, що тримають згорток паперу. Позаду височить гола, без прикрас, піраміда. Ця піраміда виглядала тут досить недоречно, однак найбільше Учителя цікавила не вона, а величезне геометричне тіло, розташоване на середині її висоти.

Куля.

Учитель роздумував над непростою загадкою Соньєра. Де на гробі куля?.. На великій рельєфній кулі, що виступає з піраміди, зображені найрізноманітніші небесні об’єкти — сузір’я, знаки зодіаку, комети, зірки і планети. Нагорі — скульптура богині Астрономії, над нею — зоряне небо.

Незліченні кулі.

Раніше Учитель був переконаний, що, знайшовши могилу, легко здогадається, якої кулі на ній бракує. Тепер він засумнівався. Перед ним була складна карта зоряного неба. Може, тут немає якоїсь планети? Чи, може, в якомусь сузір’ї бракує якогось небесного тіла? Хтозна... Водночас Учитель підозрював, що розгадка насправді оригінальна й проста — на кшталт «рицаря, якого поховав папа». «Якої кулі я шукаю? Невже, щоб знайти Святий Ґрааль, треба ґрунтовно знати астрофізику?»

В утробі сім’я, Рожі плоть.

Із задуми Учителя вивело кілька туристів. Він швидко сховав криптекс до кишені і насторожено стежив, як відвідувачі підійшли до столика неподалік, поклали до чаші пожертви і взяли собі кілька великих аркушів цупкого паперу та вугільні олівці. їх тут видавали безкоштовно, щоб туристи могли копіювати рисунки з могил, притираючи до них папір. Вони попрямували в бік вівтаря — мабуть, до славнозвісного Кутка поетів, щоб віддати шану Чосерові, Теннісону й Діккенсові.

Знову залишившись на самоті, Учитель підступив ближче до могили, уважно оглядаючи кожну деталь знизу догори. Він почав із пазурчастих лап, на яких стояв сам саркофаг, тоді перевів погляд на Ньютона, на книжки, на двох янголів зі згортком паперу, ще вище — на піраміду і величезну кулю із сузір’ями і, нарешті, на небесний купол у ніші, всіяний зірками.

Яка куля мала б тут бути... однак її немає? Він торкнув криптекс у кишені, неначе мармур, вирізьблений руками Соньєра, міг якимось чудом підказати йому відповідь. «Від Ґрааля мене відділяє тільки п’ять літер».

Він глибоко зітхнув і виглянув з-за перегородки на довгий неф, що тягнувся до головного вівтаря. Увагу його привернув гід у яскраво-червоному одязі, якому махали руками двоє дуже знайомих осіб.

Ленґдон і Неве.

Учитель тихо відійшов за стіну. «Швидко ж вони здогадалися». Він знав, що врешті-решт Ленґдон і Софі обов’язково розшифрують зміст вірша і прийдуть до могили Ньютона, але ніяк не сподівався, що це станеться так швидко. Учитель глибоко вдихнув повітря і зважив свої шанси. Він уже звик до несподіванок.

«Криптекс у мене».

Учитель засунув руку до кишені і намацав другий предмет, що додавав йому впевненості: револьвер «Медуза». Як він і очікував, металошукач засигналив, коли він зі зброєю в кишені проходив під аркою. Але охоронці — це Учитель теж очікував — одразу відступили, щойно він, обурений, показав їм посвідчення особи. Високий ранг завжди викликає повагу.

Спочатку Учитель сподівався відгадати слово-ключ самостійно й уникнути всіх подальших ускладнень, але тепер подумав, що поява Ленґдона й Софі йому навіть на руку. Сам він досі не зміг «вирахувати» таємничої «кулі», то, може, вони йому допоможуть. Зрештою, якщо Ленґдон розшифрував вірш і здогадався, про яку могилу йде мова, то імовірно, він уже щось знає і про кулю. А якщо Ленґдон відгадав пароль, то залишається лише як слід на нього натиснути.

Звісно, не тут.

Десь подалі від людських очей.

Учитель пригадав невеличке оголошення, яке висіло біля входу до абатства. Він одразу збагнув: кращого місця, куди їх заманити, годі знайти.

От тільки... що стане приманкою?

Ленґдон і Софі повільно йшли бічним проходом, тримаючись у тіні широких колон, що відділяли їх від відкритого простору нефа. Вони зайшли вже досить далеко, але досі добре не бачили могили Ньютона. Саркофаг стояв глибоко в ніші, і звідси його ще не було видно.

— Принаймні, там нікого немає, — прошепотіла Софі.

Ленґдон кивнув. У цій частині нефа взагалі було порожньо.

— Я підійду ближче, — шепнув він. — Ти краще побудь тут, а раптом хтось...

Але Софі вже вийшла з тіні і рішуче рушила через відкритий неф.

— ... стежить, — договорив Ленґдон і, зітхнувши, поспішив за нею.

Ленґдон і Софі йшли навскіс широким нефом, затамувавши подих: із кожним кроком їм відкривалася дедалі більша частина вигадливого надгробка. Саркофаг із чорного мармуру... статуя Ньютона,що напівлежить... два янголи... висока піраміда...і... величезна куля.

— Ти знав про неї? — запитала вражена Софі.

Ленґдон похитав головою. Він теж був здивований.

— На ній наче вирізьблені сузір’я, — зауважила Софі.

Вони підійшли до ніші, і Ленґдона поступово охопив відчай. Могила Ньютона рясніла кулями — зірки, комети, планети. Де на гробі куля?.. Схоже, це те саме, що шукати голку в копиці сіна.

— Астрономічні тіла, — стривожено сказала Софі. — Ще й багато.

Ленґдон наморщив чоло. Єдиним зв’язком між планетами і Ґраалем, як він уявляв, була пентаграма Венери, але пароль «Venus» він уже спробував по дорозі до церкви Темпля.

Софі пішла просто до саркофага. Ленґдон відстав на кілька кроків і роззирнувся довкола, щоб пересвідчитися, що ніхто за ними не стежить.

— «Богослов’я», — Софі схилила голову набік і читала назви книжок, на які спирався Ньютон. — «Хронологія», «Оптика», «Математичні принципи натуральної філософії». — Вона повернулась до Ленґдона. — Ніяких асоціацій?

Ленґдон підійшов ближче, замислився.

— У «Математичних принципах», якщо не помиляюся, йдеться щось про силу тяжіння планет... вони ж, як звісно, кулі... але це якось дуже натягнуто.

— А може, знаки зодіаку? — припустила Софі, показуючи на сузір’я на кулі. — Раніше ти, говорив про епоху Риб і Водолія, пам’ятаєш?

• Предыдущая
• 91/104
• Следующая