Янголи і демони - Браун Дэн - Страница 101

• Предыдущая
• 101/116
• Следующая

Отямившись, Ленґдон побіг за ним. Що він робить? Він уб'є їх усіх!

— Творінню рук диявола, — вигукував камерарій, — не місце в Божому храмі! — Він щодуху біг до нажаханих людей.

— Отче! — кричав йому наздогін Ленґдон. — Там немає куди йти!

— Дивися на небо, сину! Ми забуваємо дивитися на небо!

І цієї миті, побачивши, куди прямує камерарій, Ленґдон нарешті все зрозумів, і його охопила радість. Через прожектори він не бачив того, що мало стати їм порятунком, але знав, що воно просто над головою.

Усіяне зорями небо Італії.

Гелікоптер, що мав доправити камерарія до лікарні, стояв зовсім недалеко. Пілот уже сидів в кабіні, пропелер ліниво крутився на нейтральній передачі. Камерарій біг туди, і Ленґдон раптом відчув неймовірне піднесення.

Думки посипалися одна за одною…

Спочатку він уявив широченні простори Середземного моря. Скільки до нього? П’ять миль? Десять? Він знав, що до пляжу у Ф’юмічино поїзд їде якихось сім хвилин. А гелікоптером, при швидкості двісті миль за годину, без зупинок… Якщо вивезти антиматерію достатньо далеко в море і там скинути… Є й інші варіанти, думав він мимохідь, почуваючись майже невагомим. La Cava Romana! Мармурові кар’єри, що на північ від міста, лише за три милі звідси. Яка їхня площа? Дві квадратні милі?

0 цій порі там стовідсотково нікого немає! Якщо скинути антиматерію там…

— Усі назад! — кричав камерарій, відчувши різкий біль у грудях. — Відійдіть! Швидко!

Побачивши камерарія, швейцарські гвардійці, що оточили гелікоптер, роззявили від подиву роти.

— Назад! — крикнув священик.

Гвардійці позадкували. Увесь світ спостерігав, як камерарій, оббігши гелікоптер, смикнув двері кабіни.

— Виходь, сину! Швидко!

Переляканий пілот зістрибнув на землю. Камерарій глянув на високо розташоване сидіння пілота і зрозумів, що в його виснаженому стані, щоб вилізти туди, потрібні будуть обидві руки. Повернувшись до пілота, що тремтів поруч, він тицьнув контейнер йому в руки.

— Потримай-но. Коли я вилізу, віддаси мені назад.

Залазячи до кабіни, камерарій чув, що до гелікоптера з радісним криком біжить Роберт Ленґдон. Тепер ти розумієш, думав камерарій. Тепер ти, нарешті, віриш.

Камерарій сів на місце пілота, порухав кілька знайомих важелів

1 повернувся до вікна, щоб забрати контейнер з антиматерією.

Але в руках у гвардійця нічого не було.

— Це він забрав! — прокричав гвардієць.

У камерарія стиснулося серце.

— Хто?!

Гвардієць показав пальцем.

— Він!.

Роберт Ленґдон здивувався, що контейнер виявився таким важким. Він підбіг до гелікоптера з іншого боку і заскочив у відсік для пасажирів, де вони з Вітторією сиділи лише кілька годин тому. Залишивши двері відчиненими, він застебнув пасок безпеки. Тоді крикнув камерарію, що сидів спереду:

— Летіть, отче!

Камерарій повернувся до Ленґдона. Його обличчя сполотніло з жаху.

— Що ви робите!

— Ви керуйте гелікоптером! Я скину контейнер! — нетерпляче крикнув Ленґдон. — Часу немає! Летімо швидше!

Камерарій на мить заціпенів. У яскравому світлі прожекторів, що проходило крізь скло кабіни, складки в нього на обличчі потемнішали.

— Я можу зробити це сам, — прошепотів він. — Я повинен зробити це сам.

Ленґдон його не слухав. Летіть! почув він власний крик. Швидше! Я допоможу вам! Він подивився на контейнер і в нього перехопило подих.

— Три хвилини, отче! Три!

Ці слова повернули камерарія до дійсності. Він рішуче повернувся до панелі керування. Гелікоптер різко заревів і відірвався від землі.

Крізь вихор пилюки Ленґдон побачив Вітторію. Вона бігла до гелікоптера. їхні очі зустрілися, а за кілька секунд вона вже була далеко внизу.

Від ревіння двигуна й сильного вітру, що вривався у відчинені двері, усі чуття Ленґдона поринули в хаос. Сила тяжіння зросла в кілька разів — камерарій піднімав гелікоптер різко вгору. Залитий сяйвом майдан Святого Петра швидко перетворився на нечіткий овал світла посеред моря міських вогнів.

Контейнер з антиматерією видавався Ленґдонові важким як камінь. Він стиснув його міцніше в долонях, що вже стали слизькими від поту й крові. Крапля антиматерії спокійно висіла всередині, пульсуючи червоним у світлі дисплея, що відлічував останні хвилини.

— Дві хвилини! — крикнув Ленґдон, застановляючись, де камерарій збирається скинути антиматерію.

Вогні міста під ними розбігалися в усіх напрямках. Далеко на заході Ленґдон бачив мерехтливу лінію середземноморського узбережжя — нерівний кордон з вогнів, за яким простягалося безкрає темне ніщо. Море тепер здавалося далі, ніж Ленґдон уявляв раніше. Крім того, скупчення вогнів на узбережжі нагадало про те, що вибух може мати руйнівні наслідки, навіть якщо станеться далеко в морі. А про шкоду від десятикіло-тонної хвилі, яка здійметься від цього вибуху, Ленґдон навіть не подумав.

Він повернувся й подивився в переднє скло кабіни і відчув деяке полегшення. Просто по курсу гелікоптера в темряві видні-лися пологі схили Римських гір. Вони були поцятковані вогниками — там стояли вілли дуже заможних людей — але приблизно через милю на північ гори поринали в темряву; Жодного вогника, нічогісінько — лише величезний клапоть чорноти.

Кар’єри! подумав Ленґдон. La Cava Romana!

Уважно вдивляючись у безлюдну територію внизу, Ленґдон відчував, що вона достатньо велика. Крім того, до неї було не далеко. Значно ближче, ніж до моря. Його охопило радісне збу дження. Очевидно, саме там камерарій планує скинути антима терію! Гелікоптер прямує саме туди! До кар’єрів! Проте Ленґдон з подивом зауважив, що, хоч двигун реве дедалі голосніше, а гелі коптер набирає швидкість, кар’єри зовсім не наближаються Збентежений, він виглянув крізь відчинені двері, щоб зорієп туватися. Від того, що він побачив, його кинуло в холодний ці ї Просто під ними, за тисячі футів внизу сяяв прожекторами майдан Святого Петра.

Ми досі над Ватиканом!

— Камерарію! — видихнув Ленґдон. — Летіть уперед! Ми вже достатньо високо! Треба рухатися вперед! Ми не можемо ски нути антиматерію на Ватикан!

Камерарій не відповів. Здавалося, він повністю зосереджепіш на керуванні машиною.

— Залишилося менше двох хвилин! — кричав Ленґдон, піднявши контейнер. — Я вже їх бачу! La Cava Romana! Лише кілька миль на північ! Часу не…

— Ні, — нарешті відповів камерарій. — Надто небезпечно. Мені шкода. — Гелікоптер піднімався вище й вище в небо. Камерарій повернувся до Ленґдона з сумною усмішкою: — Вам не треба було летіти зі мною, друже. Ви принесли найвищу жертву.

Ленґдон подивився у безмежно втомлені очі камерарія і раптом зрозумів. Усередині в нього все похололо.

— Але… мусить же бути хоч якесь місце!..

— Небо, — твердо відказав камерарій. — Це єдине безпечне місце. '

Ленґдон не міг отямитись. Він абсолютно неправильно зрозумів план камерарія. Дивися на небо!

Небо, як тепер збагнув Ленґдон, було тим місцем, куди вони прямували. Камерарій від самого початку не збирався скидати антиматерію. Він просто відвозив її якомога далі від Ватикану.

Це був політ в один бік.

Вітторія Ветра стояла на майдані Святого Петра і напружено вдивлялася в небо. Гелікоптер перетворився на малесеньку цятку, світло прожекторів уже його не досягало. Навіть гуркіт двигуна стих до ледь чутного гудіння. Здавалося, весь світ завмер в очікуванні і пильно дивиться в небо… Усі люди, усіх конфесій… усі серця б’ються, як одне.

Вітторія страждала. Серце в неї розривалося. Коли гелікоптер зник з очей, вона згадала обличчя Роберта, що швидко віддалялося вгору. Що він собі думав? Невже не зрозумів?

Усі телевізійні камери на майдані дивилися в темне небо. Чекали. Люди задерли голови, подумки відлічуючи секунди. На всіх величезних екранах була та сама мирна картина… Римське небо, всіяне тисячами мерехтливих зірок. Вітторія відчула, що до очей підступають сльози.

• Предыдущая
• 101/116
• Следующая