Янголи і демони - Браун Дэн - Страница 53

• Предыдущая
• 53/116
• Следующая

Вітторія зупинилась. г / і

— Тільки не кажіть, що ви помилились.

Він похитав головою.

— Ні, я не помилився. Я згадав іще щось. Каплицю Кіджі ко-пись називали інакше. Спочатку це була Капела делла Терра.

— Каплиця Землі? — переклав Ленґдон.

— Майже, — сказала Вітторія і рішуче попрямувала до виходу. — Земна каплиця.

Вибігши на п’яца делла Ротунда, Вітторія швидко витягнула мобільник.

— Командире Оліветті, це неправильне місце!

Оліветті розгубився.

— Неправильне? Це як?

— Перший олтар науки ^-у каплиці Кіджі!

— Де? — Голос Оліветті тепер звучав сердито. — Але містер Ленґдон сказав…

— Санта-Марія дель Пополо: Одна миля звідси. Кажіть своїм людям негайно їхати туди! Залишилось чотйри хвилини!

— Але мої люди вже зайняли позиції тут\ Це не можливо…

— Робіть, що я кажу! — Вітторія різко закрила мобільник.

За нею з Пантеону вибіг Ленґдон.

Вона схопила його за руку й потягнула до вервечки таксівок, у яких не було видно водіїв. Голосно постукала по капоту першого авта в черзі. Водій, що куняв на передньому сидінні, умить прокинувся і сів рівно. Вітторія смикнула задні двері й штовхнула Ленґдона всередину. Тоді заскочила сама.

— Санта-Марія дель Пополо, — наказала вона водієві. — Presto!

Ошалілий і наляканий водій натиснув на газ. Авто різко зрушило з місця і помчало вулицею.

І юнтер Ґлік тепер сам сидів за комп’ютером, а Чиніта Макрі стояла, згорбившись у тісному мікроавтобусі, і спантеличено дивилася з-за плеча колеги на екран.

— Казав я тобі, — говорив Ґлік, набираючи щось на клавіатурі, — «Брітіш тетлер» — не єдина газета, що друкує статті про цих хлопців.

Макрі нахилилась ближче до екрана. Ґлік казав правду. У базі даних Бі-бі-сі виявилось шість статей про братство з назвою ілюмінати, які ця шанована мережа подавала за останні десять років. Чорт забирай, подумала Макрі.

— А що за журналісти подавали ці матеріали? — поцікавилась вона. — Якісь халтурники?

— Бі-бі-сі не наймає халтурників.

— Але ж тебе найняли.

— Не розумію, чому ти так скептично до цього ставишся? — ображено спитав Ґлік. — Існування ілюмінатів підтверджено великою кількістю документів.

— Так само, як існування відьом, НЛО і Лохнесського чудовиська.

Ґлік пробіг очима по заголовках статей.

— Чула про такого собі Вінстона Черчилля?

— Наче щось знайоме.

— Недавно Бі-бі-сі показувала біографічний фільм про Черчилля. Який, між іншим, був ревним католиком. Чи відомо тобі, що 1920 року Черчилль опублікував заяву/у якій засуджував ілюмінатів і попереджав британців про всесвітню змову проти моралі?

— Звідки ця інформація? — недовірливо запитала Макрі. — З «Брітіш тетлер»?

Ґлік усміхнувся.

— «Лондон геральд». 8 лютого 1920 року.

— Бути не може.

— Ось, помилуйся.

Макрі придивилась уважніше. Так і є. «Лондон геральд», 8 лютого 1920 року. Не знала цього.

— Черчилль був параноїком.

— Він був не один, — сказав Ґлік, читаючи далі. — Здається, 1921 року Вудро Вільсон тричі виступав по радіо з попереджен-тім про посилення контролю ілюмінатів над банківською сис-і смою США. Хочеш послухати цитату з його виступу?

— Та ні, дякую.

Глік, однак, зачитав:

— Він сказав: «Існує сила, така організована, така невловима, і.іка бездоганна й така всюдисуща, що коли надумаєте її осуджу-м. гш, краще робіть це пошепки».

— Ніколи нічого такого не чула.

— Може, це тому, що 1921 року ти була ще дитиною.

— Дуже дотепно. — Макрі спокійно відреагувала на цю шпильку. Вона знала, що її вік починає даватися взнаки. їй було сорок гри, і в густих чорних кучерях уже проступила сивина. Фарбувати колосся було нижче її гідності. Мати, баптистка й уродженка Півдня, привчила її до терпимості й самоповаги. Якщо ти народилася чорною, казала мати, ніколи не приховуй своєї сутності. Щойно спробуєш це зробити — втратиш усе. Іди впевнено, смійся широко, і нехай усі здогадуються, у чому секрет твого гарного настрою.

— Знаєш такого Сесіла Родса? — запитав Ґлік.

Макрі підвела голову.

— Англійського фінансиста?

— Так. Того, що заснував стипендію Родса.

— Тільки не кажи, що він теж…

— Ілюмінат.

— Туфта.

— Це інформація Бі-бі-сі. 16 листопада 1984 року.

— Ми писали, що Сесіл Роде був ілюмінатом?

— Аякже. І якщо вірити нашій шановній корпорації, то стипендії Родса виплачують із коштів, зібраних іще кілька століть тому, щоб вербувати до лав ілюмінатів найталановитіших молодих людей з усього світу.

— Дурниці! Мій дядько був стипендіатом Родса!

— Білл Клінтон теж, — підморгнув їй Ґлік.

Макрі почала нервуватися. Її завжди дратували дешеві сенсаційні репортажі. Водночас вона знала, що Бі-бі-сі завжди ретельно перевіряє всю інформацію, яку випускає в ефір.

— А ось це ти мусиш пам’ятати, — сказав Ґлік. — Бі-бі-сі, 5 березня 1998 року. Голова парламентського комітету Кріс Мулліп зажадав, щоб усі члени британського парламенту, що належать до масонів, публічно в цьому зізналися.

Макрі пам’ятала. Ця вимога згодом поширилася ще й на полі цейських і суддів.

— І що стало причиною, нагадай?

Ґлік зачитав:

—.. є небезпека, що таємні масонські фракції утримують значний контроль над політичною та фінансовою системами.

— Так, справді.

— Зчинився страшний галас. Масони в парламенті обурювались. І мали на це всі підстави. Переважна більшість із них виявилися ні в чому не винними людьми, які вступили до братства лише задля налагодження ділових контактів і доброчинної діяльності. Вони поняття не мали про минулі зв’язки масонів.

— Зв’язки, до речі, недоведені.

— Немає значення. — Ґлік швидко проглядав статті. — Подивись на Це. У статтях ілюмінатів пов’язують ще з Галілеєм, французькими «Guerenets» та іспанськими «Alumbrados». Тут є навіть щось про Карла Маркса і російську революцію.

— Історію часто переписують.

— Добре, хочеш щось свіжіше? Поглянь на це. Про ілюмінатів згадано в одному з останніх випусків «Вол-стріт джорнал».

Це Макрі насторожило.

— «Вол-стріт джорнал»?

— Вгадай, яка комії’ютеірна гра сьогодні найпопулярніша в Америці?

— «Причепи хвіст Намелі Андерсон».

— Майже вігадала. Вона називається «Ілюмінати: новий світовий лад».

Макрі подивилась через його плече на короткий анонс. «Компанія „Ігри Стіва Джексбна“ створила новий хіт:., квазіісторич-на пригодницька розповідь про те, як давнє сатанинське братство

і Баварії намагається захопити владу над світом. Гру можна чшйти на…» Макрі підвела голову. їй стало зле.

— Чому ці ілюмінати так ненавидять християнство?

— Не лише християнство, — відповів Ґлік. — Вони постають проти релігії загалом. — Ґлік гордо задер голову і вдоволено усміхнувся. — Однак із того, що я щойно почув, випливає, щодо Ватикану вони затаїли особливу любов.

— Та облиш. Невже ти й справді віриш, що той тип є тим, за кого себе видає?

— Посланцем ілюмінатів? Що збирається вбити чотирьох кардиналів? — Ґлік усміхнувся. — Я дуже на це сподіваюсь.

Таксі з Ленґдоном і Вітторією промчало одну милю широкою віа делла Скрофа практично за хвилину. Вони загальмували на південному боці п’яца дель Пополо перед самою восьмою годиною. Ленґдон не мав лір, тож переплатив водієві доларами. Вискочивши з авта, вони з Вітторією побачили, що на майдані порожньо й тихо, чути було тільки сміх кількох місцевих мещканців, що сиділи за літніми столиками популярного в Римі кафе «Роза-ті» — улюбленого місця італійських інтелектуалів. Вітерець доносив аромат кави й тістечок.

Ленґдон усе ще не міг отямитись від своєї помилки в Пантеоні.

І Іроте, тільки-но глянувши на майдан, він відразу відчув, що цього разу вони втрапили правильно. П’яца здавалась пронизаною духом ілюмінатів. Мало того, що вона мала форму правильного еліпса, — у самому її центрі височів єгипетський обеліск — чотиригранний кам’яний стовп із виразно пірамідальною верхівкою. Привезені і Єгипту як військові трофеї, такі обеліски розкидані по всьому Риму. Символоги називають їх «величними пірамідами» — ці шпилі с вященної пірамідальної форми, що простягаються в небо.

• Предыдущая
• 53/116
• Следующая