Втрачений символ - Браун Дэн - Страница 23

• Предыдущая
• 23/129
• Следующая

Роберт Ленґдон занепокоєно зиркнув на годинник: за дві хвилини восьма. Усміхнений Мікі-Маус не поліпшив йому настрою. «Я мушу знайти Пітера. Ми гаємо час».

Сато на хвилину відійшла, щоб відповісти на телефонний дзвінок. Тепер вона знову повернулася до Ленґдона.

— Професоре, я вам заважаю щось робити?

— Ні, пані, — відповів Ленґдон, накотивши рукав на годинник. — Я лишень страшенно стурбований долею Пітера.

— Я вас прекрасно розумію, але запевняю: найкращий спосіб допомогти Пітерові — це допомогти мені зрозуміти хід думок його викрадача.

Та Ленґдон не мав такої впевненості, хоча відчував, що йому не вдасться й пальцем ворухнути, поки директор відділу безпеки не вивудить з нього потрібну їй інформацію.

— Хвилину тому, — вела далі Сато, — ви припустили, що якимось чином ротонда є священним місцем для древніх таємниць.

— Так, пані.

— Тоді поясніть мені, будь ласка.

Ленґдон знав, що має бути лаконічним. Семестрами читав він курс містичної символіки Вашинґтона, що в окрузі Колумбія, і в самому лише Капітолії існувала безліч містичних посилань, з яких можна було скласти невичерпний список.

Америка має приховане минуле.

Кожного разу, коли Ленґдон читав лекцію з американського символознавства, його студенти з величезним подивом дізнавалися, що справжні наміри засновників країни не мали нічого спільного з тим, що зараз проголошували більшість політиків.

Справжнє історичне призначення Америки втрачене для історії.

Батьки нації, що заснували цю столицю, спочатку називали її Римом. Столичну річку вони назвали Тибром і звели класичні для столиці споруди: пантеони та храми, прикрашені зображеннями богів та богинь, знаних в історії людства, — Аполлона, Мінерви, Венери, Геліоса, Вулкана та Юпітера. У центрі, як і в більшості класичних міст, засновники спорудили величний монумент як данину древнім — Єгипетський обеліск. Цей обеліск, більший навіть за обеліски в Каїрі та Александрії, здіймався у височінь на п'ятсот п'ятдесят п'ять футів, мав понад тридцять поверхів, засвідчуючи вдячність та шану напівбожественному засновнику держави, на честь якого було пізніше названо столицю.

Цим напівбогом був Вашинґтон.

І тепер, сторіччя по тому, зведена державним коштом ротонда повнилася древніми релігійними символами — незважаючи на те, що церква у Америці була відділена від держави. Тут містилися понад дюжина різних богів — більше, аніж в її прототипі — римському Пантеоні. Звісно, після запровадження християнства 609 року Пантеон у Римі було переобладнано, але цей пантеон змін не зазнав: свідчення його справжньої історії лишалися на видноті.

— Як ви, мабуть, знаєте, — мовив Ленґдон, — ця ротонда зводилася за зразком однієї з найбільш шанованих у Римі гробниць — храму Вести.

— Це там, де служили весталки? — перепитала Сато, не впевнена, що незаймані хранительки вогню мали якийсь стосунок до Капітолію Сполучених Штатів.

— Храм Вести в Римі, — відповів Ленґдон, — являв собою округлу споруду із зяючим отвором у долівці, через який підтримували священний вогонь просвіти члени релігійної сестринської общини незайманок, чий обов'язок полягав у тому, щоб цей вогонь ніколи не згасав.

Сато знизала плечима.

— Так, ця ротонда дійсно округла, але щось я не бачу зяючого отвору посеред підлоги.

— Так, його тут більше немає, але впродовж багатьох років у центрі цієї кімнати був великий отвір саме в тому місці, де зараз рука Пітера, — кивнув Ленґдон на долівку. — Власне, на підлозі й досі видно позначки, що лишилися від огорожі, яка уберігала людей від падіння у цей отвір.

— Що? — здивувалася Сато і уп'ялася очима в підлогу. — Я про це ніколи не чула.

— Здається, він має рацію, — озвався Андерсон і показав на коло, утворене маленькими залізними штирками, що залишилися від колишньої огорожі.

«Ти не сама така», — подумав Ленґдон, уявивши тисячі людей, включно з відомими законодавцями, які пройшли центром ротонди, не маючи жодного уявлення про те, що колись вони запросто могли гепнутися вниз — до капітолійського підвалу, що під долівкою ротонди.

— Отвір у підлозі врешті-решт закрили, — пояснив Ленґдон, — але до того, як це трапилося, відвідувачі ротонди могли споглядати багаття, що палало внизу.

Сато перевела погляд з підлоги на Ленґдона.

— Багаття? У Капітолії Сполучених Штатів?

— Скоріше не багаття, а великий смолоскип, власне — вічний вогонь, що горів у підвалі прямо під нами. Його мало бути видно крізь отвір у підлозі, щоб це приміщення було схожим на сучасний храм Вести. У цій споруді була власна весталка — державний службовець, що мала титул Хранительки Склепу. Їй вдалося підтримувати вогонь аж п'ятдесят років, поки політики та церковники не відкинули цю ідею, пославшись на шкоду, яку чинив дим.

На обличчях Андерсона і Сато з'явився спантеличений вираз.

У наші дні єдиним нагадуванням про вогонь, що колись тут горів, була чотирикутна зірка-компас, викарбувана на підлозі склепу поверхом нижче як символ вічного вогню Америки, що колись кидав світло на всі чотири сторони Нового Світу.

— Отже, професоре, — мовила Сато, — ви припускаєте, що чоловік, який залишив тут Пітерову руку, все це знав?

— Безсумнівно. І не лише це, а й набагато більше. Тут повсюдно є символи, що підтверджують віру в древні таємниці.

— У секретну мудрість, — з помітним сарказмом уточнила Сато. — Знання, що дозволять людині стати такою ж могутньою, як і Бог?

— Так, пані.

— Навряд чи це відповідає християнським засадам нашої країни.

— Так здається на перший погляд, але насправді ніякої суперечності немає. Це перетворення людини на Бога зветься апофеозом. Знаєте ви про це чи ні, але ця тема — перетворення людини на Бога — є основним елементом символіки ротонди.

— Апофеоз? — здивовано обернувся до них Андерсон, зачувши знайоме слово.

— Так.

«Андерсон тут працює. Він має знати».

— Слово «апофеоз» буквально означає «божественне перетворення» — коли людина стає Богом. Це з давньогрецької: apo — ставати, theos — Бог.

На обличчі Андерсона з'явився здивований вираз.

— Апофеоз означає «стати Богом»? А я й не знав.

— Я щось не доганяю? — вимогливо спитала Сато.

— Пані, — пояснив Ленґдон, — найбільша фреска в цьому приміщенні називається «Апофеоз Вашинґтона». І на ній чітко зображено, як Джордж Вашинґтон перетворюється на божество.

Сато задумливо помовчала і сказала:

— Я ніколи не бачила нічого подібного.

— А я певен, що бачили. — Ленґдон підняв руку і виставив вертикально вгору вказівний палець. — Ця фреска — над вашими головами.

«Апофеоз Вашинґтона» — фреску площею чотири тисячі шістсот шістдесят чотири фути[11], яка покриває купол капітолійської ротонди, — художник Константіно Бруміді закінчив 1865 року.

Відомий як Мікеланджело Капітолію, Бруміді назавжди пов'язав своє ім'я з капітолійською ротондою так само, як Мікеланджело із Сікстинською капелою, намалювавши фреску на її найвищому «полотні» — на стелі. Як і Мікеланджело, Бруміді виконав декотрі зі своїх найкращих робіт у Ватикані. Однак 1852 року Бруміді емігрував до Америки, полишивши найбільшу Божу обитель заради нової обителі — Капітолію Сполучених Штатів, який зараз повнився блискучими прикладами його таланту — від ефекту тромплей[12] у коридорах Бруміді до фризової стелі в кабінеті віце-президента. Однак найвизначнішим шедевром Бруміді більшість істориків вважають величезну фреску, що ширяє над капітолійською ротондою.

Роберт Ленґдон поглянув угору, на гігантську фреску, що вкривала стелю. Зазвичай йому подобалася спантеличена реакція його студентів на її дивовижні образи, але зараз він просто відчував, що його оповиває кошмар, який йому ще належить зрозуміти.

• Предыдущая
• 23/129
• Следующая