Вінні-Пух та його друзі - Милн Алан Александр - Страница 7
- Предыдущая
- 7/40
- Следующая
Паць сказав, що тепер усе зрозуміло і, на його думку, це просто-таки Найхитріша Пастка.
Пухові наче медом губи помазали, так йому стало приємно від похвали товариша. І він відчув, ніби Слонопотама все одно що вже спіймано.
Треба було тільки обдумати ще одну річ: де саме викопати ту Глибоченну Яму?
Паць сказав, що найліпше викопати яму перед самісіньким носом Слонопотама, якраз перед тим, коли він у неї беркицьнеться!
– Але ж він тоді побачить, як ми її будемо копати,– сказав Пух.
– Не побачить! Адже він дивитиметься на небо!
– А раптом він для чогось зиркне вниз?– сказав Пух.– І про все здогадається...
Він надовго задумався і врешті зажурено мовив:
– Не так усе це просто, як спершу гадалося. Мабуть, через те Слонопотами і попадаються так рідко...
– Мабуть, тому,– сказав Паць.
Вони зітхнули й підвелися. Тоді повитягали один з одного трохи колючок і знов посідали. І весь цей час Пух бубонів: "От коли б я вмів по-справжньому думати!"
Вінні глибоко вірив, що Слонопотама зловити можна, тільки треба, щоб сам ловець мав у своїй голові справжній розум, а не соснову тирсу... .
– Уяви собі,– звернувся він до Паця,– ніби ти намірився зловити мене. Як би ти це зробив?
– Ну, – сказав Паць, – я зробив би так: викопав би яму, поставив туди горщика з медом, а ти почув би запах меду, поліз у яму, а я...
– Щира правда, я поліз би по мед і в яму,– схвильовано сказав Пух,– тільки дуже обережно, щоб не забитися, і взяв би горщика і спершу облизав самі тільки вінця, немовби там уже немає меду. А далі, розумієш, відійшов би трохи набік і подумав трішки, а далі повернувся б і став лизати із самої середини горщика, а далі...
– Ну, годі, годі, заспокойся. Головне – ти був би в пастці, і я б тебе зловив. Так от, перш за все треба подумати: що люблять Слонопотами? По-моєму, жолуді, га? А в нас зараз багато... Пуше, та ж прокинься нарешті!
Пух, який тим часом поринув у солодкі мрії про мед, від несподіванки аж підскочив на місці і заявив, що мед принадливіший за жолуді. Паць був іншої думки, і вони мало не посварилися, та Паць вчасно змикитив, що коли вони кластимуть у пастку жолуді, то ці жолуді доведеться збирати йому, Пацеві, а коли вони порішать на меді, то Пухові буде зовсім неважко принести мед із власного буфета. Через те він сказав: "Гаразд, нехай буде мед!" саме в ту мить, коли Пух подумав так само і зібрався було промовити: "Гаразд, нехай будуть жолуді!"
– Мед, то й мед,– повторив для певності Паць і наморщив чоло, ніби з цим уже покінчено.– Я копатиму яму, а ти – гайда по мед.
– Згода,– сказав Пух і перевальцем почвалав лісовою стежкою.
Прийшовши додому, він підсунув до буфета стілець, видерся на нього і взяв з горішньої полиці великий-превеликий глек із медом. На глекові було написано "МЕТ", та щоб не лишалося ніяких сумнівів, Вінні-Пух зняв із нього паперову покришку й зазирнув усередину. Там справді було щось дуже схоже на мед!
– Однак це ще не певно,– сказав Пух.– Пригадую, мій дядько якось казав, ніби одного разу бачив точнісінько такого кольору сир.
Пух устромив язичок усередину й добряче лизнув.
– Так,– сказав він,– це мед. Сумніви зайві. І меду, я б сказав, від денця – по самі вінця. Якщо, звичайно,– сказав Пух,– якщо ніхто не вкинув на дно глека шматок сиру – ну просто так, жартома. Хіба трохи заглибитися далі? Ну просто так – перевірити... Ану ж як Слонопотами не люблять сиру... скажімо, як я... Ох! – він глибоко зітхнув.– Ні, ні, все чесно. До самого денця – чистісінький мед!
Остаточно впевнившись у цьому, Пух поніс глека до пастки, і Паць, визирнувши із Глибоченної Ями, спитав:
– Приніс?
І Пух відповів:
– Аякже! Тільки глечик трохи неповний.
Він передав мед Пацеві, а той, заглянувши в глек, сказав:
– От тобі й маєш! Оце в тебе все, що залишилося?
І Пух відказав:
– Так.
Бо воно й справді було так.
Паць поставив глека на дно Ями, тоді виліз ізвідти, і вони пішли додому.
– Ну, Пуше, на добраніч,– сказав Паць, коли вони підійшли до Пухової хати.– А завтра о шостій ранку ми зустрінемось біля Сосен і подивимося, скільки Слонопотамів утрапило до нашої пастки.
– До шостої, Пацю! А мотузка в тебе знайдеться?
– Ні. А для чого тобі мотузка?
– Щоб відвести їх додому,– сказав Пух.
–А-а-а! Я гадав, Слонопотами йдуть на свист.
– Одні йдуть, а інші не йдуть. За Слонопотамів ручатися не можна. Ну, на добраніч!
– Бувай здоров!
І Паць потрюхав до своєї хатки, біля якої була дошка з написом "Стороннім В", а Вінні-Пух почав укладатися спати.
За кілька годин, коли ніч тишком-нишком уже тікала геть. Пух зненацька прокинувся від якогось млосного відчуття. У нього вже бувало раніше подібне відчуття, і він знав, що воно означає: йому хотілося їсти.
Пух почалапав до буфета, видерся на стілець, понишпорив на полицях і не знайшов там нічого.
– Дивно,– подумав він.– Я ж знаю, що там у мене стояв глечик із медом. Повнісінький глечик, із медом по самі вінця, і на ньому ще було написано "МЕТ", щоб я, бува, не помилився. Дивно, дуже дивно.
І він почав ходити з кутка в куток по кімнаті, розмірковуючи, куди ж міг подітися глек, і бурмотів собі під ніс пісеньку. Ось таку:
Він пробурмотів цю пісеньку тричі підряд і раптом усе пригадав. Адже він сам одніс глека до Хитрої Пастки на Слонопотамів!
– Ой, ой, ой! – сказав Пух.– Ось що трапляється, коли надто піклуєшся про Слонопотамів!
І він знову вклався в ліжко.
Проте сон йому наче рукою зняло. Що дужче він силкувався заснути, то гірше це в нього виходило.
Пух спробував лічити овець,– іноді це чудовий спосіб швидко заснути,– але тепер він зовсім не допомагав.
Тоді Пух узявся лічити Слонопотамів, та виявилося, що це ще гірше, бо кожен Слонопотам, якого він лічив, одразу ж накидався на його, Пухів, глек із медом і вилизував усе до краплини!
Кілька хвилин Пух лежав і мовчки терпів муки, та коли п'ятсот вісімдесят сьомий Слонопотам облизав свої ікла і буркнув вдоволено сам до себе:
"Чудовий мед, кращого я ніколи й не куштував",– Пух не витримав.
Він скочив із ліжка, вибіг із хати і помчав навпростець до Шести Сосен.
Сонце ще ніжилось у ліжку, але над Дрімучим Пралісом небо прозоріло, ніби попереджаючи, що сонечко вже прокидається і ось-ось вислизне з-під ковдри. У передранкових сутінках Сосни виглядали журними й самотніми; Глибоченна Яма здавалася ще глибшою, ніж насправді, а глек із медом, що стояв на дні, був зовсім примарний, неначе тінь.
Та коли Пух опинився поруч із глеком, його ніс миттю відчув мед, і Пухів язик сам вистромився з рота і став жадібно облизувати губи.
– От біда! – сказав Пух, тицьнувшись писком у глек.– Слонопотам майже все з'їв!
Далі, трохи подумавши, він додав:
– Ох, ні, то ж я сам з'їв! Я й забув.
На щастя, з'їдено було не все. На самому денці лишилося ще трішечки меду, тож Пух засунув голову в глек і заходився лизати...
Тим часом прокинувся й Паць. А прокинувшись, він одразу ж сказав: "Ох!" Далі набрався духу й додав: "Ну, що ж!" А далі вже геть хоробро закінчив: "Так тому й бути!"
- Предыдущая
- 7/40
- Следующая
