По багряному сліду - Дойл Артур Игнатиус Конан - Страница 22

• Предыдущая
• 22/26
• Следующая

Зрозумівши, що чекає його кохану, і відчуваючи власне безсилля зарадити цьому, він пожалкував, що не лежить поруч старого фермера в його німій оселі.

Але знов енергійна натура допомогла йому вийти з отупіння. Якщо більше нічого не лишалося, то він міг принаймні присвятити своє життя помсті. Навдивовижу терпеливий і впертий, Джефферсон Гоуп міг бути й дуже мстивим. Мабуть, юнак навчився цього в індійців, серед яких довго жив. Стоячи біля згасаючого вогнища, він почував, що вгамувати біль зможе тільки безоглядна помста над ворогами, здійснена власною рукою. Він вирішив усю свою сильну волю і невтомну енергію віддати цій меті. Блідий і похмурий повернувся Гоуп до того місця, де кинув м'ясо, взяв його і, розворушивши вогонь, заготовив харч на кілька днів. Потім зав'язав його у вузол і, хоч як був стомлений, подався назад через гори по слідах анголів-месників.

П'ять днів пробивався він, змучений, з натрудженими ногами, по тих самих ущелинах, якими недавно проїжджав верхи. Ночами безсило падав на каміння і уривав собі кілька годин на сон, а вдосвіта вже був у дорозі. На шостий день Гоуп досяг Орлиного каньйону, від якого вони почали свою нещасливу втечу. Звідти вже можна було оглянути поселення «святих». Виснажений вкрай, він сперся на рушницю і люто погрозив схудлою рукою в бік мовчазного міста, що розкинулося внизу. Придивившись, юнак побачив, що на деяких головних вулицях висіли прапори і були інші ознаки свята. Він усе ще розмірковував, що б то могло означати, як почув цокання кінських копит і побачив вершника, що прямував до нього. Коли той наблизився, Гоуп впізнав у ньому знайомого мормона Каупера, якому не раз робив послуги. Гоуп підійшов до нього, щоб довідатися про долю Люсі Фер'є.

— Я Джефферсон Гоуп, — сказав він. — Ти мусиш мене пам'ятати.

Мормон здивовано подивився на нього. Справді, важко було в цьому обдертому, нечесаному блідому волоцюзі з диким поглядом упізнати колись чепурного молодого мисливця. Та коли, добре придивившись, він нарешті впізнав давнього знайомого, подив мормона перейшов у жах.

— Ти божевільний, що прийшов сюди, — вигукнув він. — Я поплачуся головою, коли побачать, що розмовляю з тобою. Є наказ Святої Четвірки арештувати тебе за допомогу у втечі Фер'є.

— Я не боюсь ні їх, ні їхнього наказу, — суворо відповів Гоуп. — Ти, певно, знаєш про це, Каупер. Заклинаю тебе всім найдорожчим відповісти на моє запитання. Ми завжди були приятелями. Ради бога, не відмовляйся відповісти мені.

— В чому справа? — спитав мормон стурбовано. — Швидше. Тут навіть скелі мають вуха, а дерева — очі.

— Ще сталося з Люсі Фер'є?

— Вчора її одружено з молодим Дреббером. Отямся, чоловіче, отямся. Ти блідий як смерть.

— Не про мене річ, — ледь вимовив Гоуп.

Блідий, мов крейда, він присів на камінь.

— Одружено, кажеш?

— Одружено вчора. Тому й прапори висять на храмі. Молодий Дреббер посварився за неї з молодим Стенгерсеном. Обидва були в погоні, але Стенгерсон застрелив її батька і наполягав, що через це у нього більше прав. Проте на раді прихильники Дреббера переважили, і пророк віддав дівчину йому. Та кому б вона не дісталась, — це ненадовго, бо вчора я бачив смерть у неї на обличчі. Вона була схожа більше на привид, ніж на жінку. Вже йдеш?

— Іду, — відказав Джефферсон Гоуп, підводячись. Обличчя його було суворе і застигле, наче вирізьблене з мармуру, і тільки очі зловісно блищали.

— Куди?

— Це байдуже, — відповів Гоуп і, перекинувши рушницю через плече, пішов ущелиною в глиб гір до лігов диких звірів. Серед них не було жодного такого лютого й небезпечного, як він сам.

Віщування мормона справдилися. Чи то під враженням жахливої смерті батька, чи то внаслідок осоружного шлюбу, до якого її присилували, бідна Люсі зав'янула з туги і за місяць померла. Її чоловік — п'яниця, що одружився з нею найбільше заради багатства Джона Фер'є, не відчув великого горя від цієї втрати. Але інші його жінки оплакували смерть Люсі і всю ніч перед похороном за звичаєм мормонів просиділи коло неї. Рано-вранці вони все ще були біля її труни і аж заніміли з жаху, коли двері відчинилися навстіж і в кімнаті з'явився дикий на вигляд, обвітрений чоловік в подертому одязі. Навіть не глянувши на них і не обізвавшись ні словом, він наблизився до білої непорушної фігури, в якій ще недавно була чиста й непорочна душа Люсі Фер'є. Схилившись над нею, він спершу притулився побожно губами до холодного чола, а потім схопив її руку і зняв з пальця перстень.

— З цим її не поховають, — гукнув він люто, і не. встигли підняти тривогу, як він уже збіг униз по сходах і зник. Усе це було так несподівано і так дивовижно, що свідкам і самим важко було б повірити й переконати у цьому інших, якби не той незаперечний факт, що золотий перстень, символ одруження, зник.

Кілька місяців Джефферсон Гоуп никав у горах. Він жив там, мов дикун, плекаючи в серці єдине бажання кривавої помсти. В місті розповідали про невідому таємничу постать, яка то з'являлася на околиці, то блукала з понурих гірських ущелинах.

Одного разу куля просвистіла крізь вікно Стенгерсона і розплющилася, вдарившись об стіну, за фут від нього. Іншого разу, коли Дреббер ішов попід кручею, просто на нього покотився з гуркотом великий камінь, і той врятувався тільки тим, що припав до землі. Обидва молоді мормони нітрохи не сумнівалися, чиїх то рук справа, і кілька раз влаштовували в горах облави, сподіваючись піймати або вбити свого ворога. Та це їм не вдавалось. Тоді вони стали берегтися і ніколи не виходили поодинці вночі, а їхні будинки охоронялися. Минув деякий час. Їхній противник не подавав про себе ніяких ознак, і молоді мормони перестали так берегтися. Вони вже думали, що жадоба помсти у юнака охолонула.

Та це було не так. З часом почуття помсти у Гоупа посилилось. Він був твердої й завзятої вдачі, і думка про помсту заволоділа ним так, що для інших думок не лишалося місця. Проте Гоуп був передусім практичною людиною і скоро зрозумів, що навіть його залізне здоров'я не витримає безперервного напруження. Живучи без притулку і харчуючись чим трапиться, він вкрай знесилів. Якщо він сконає серед цих гір, мов той пес, хто за нього помститься? А така смерть неминуча, якщо не змінити способу життя. Гоуп розумів, що його смерть була б тільки на руку ворогам, і тому неохоче повернувся до старих копалень у Неваді, щоб поправити здоров'я і зібрати грошей для своєї мети.

Гоуп сподівався пробути на заробітках не більше року, але обставини склалися так, що він не міг покинути копальні років з п'ять. Проте і після цього строку спогади про заподіяну йому кривду і прагнення помсти були такі ж сильні, як і тієї пам'ятної ночі, коли він стояв над могилою Джона Фер'є. Замаскований, під чужим іменем повернувся Гоуп до Солт Лейк Сіті, байдужий до своєї долі після того, як вчинить справедливу розправу. Погані новини чекали його там. Серед «обранців» народу кілька місяців тому стався розкол. Деякі молоді члени общини збунтувалися проти влади старійшин, і частина невдоволених покинула Юту, зреклася віри. Серед них були Дреббер і Стенгерсон. Ніхто не знав, де вони поділися. Були чутки, що Дреббер зумів продати значну частину своєї власності і виїхав багатою людиною, а його компаньйон Стенгерсон став бідним. Однак ніхто не знав місця їх перебування.

Кожна людина, яка б вона не була мстива, давно облишила б думку про відплату, натрапивши на такі труднощі, але Джефферсон Гоуп не завагався ні на мить. Із своїм убогим достатком, сяк-так заробляючи, він мандрував від міста до міста по Сполучених Штатах, розшукуючи своїх ворогів.

Минав рік за роком, темне волосся Гоупа припорошила сивина, а він усе ганяв, мов хорт у людській подобі, думаючи тільки про те, чому присвятив майже все своє життя.

Нарешті упертість Гоупа була нагороджена. Якось у Клівленді, в штаті Огайо, у вікні одного з особняків промайнуло ненависне обличчя, і Гоуп уже знав, що люди, яких він шукає, — тут. Він повернувся до себе додому з готовим планом помсти. Проте сталося так, що Дреббер, глянувши у вікно, впізнав вуличного бродягу і в його очах прочитав смертний вирок собі. Разом із Стенгерсоном, що став його особистим секретарем, Дреббер поспішив до мирового судді розповісти про небезпеку, яка їм загрожує від колишнього суперника. Цього, ж вечора Джефферсона Гоупа було арештовано. Не маючи поручителів, він просидів під вартою кілька тижнів. Після звільнення йому лишалося тільки переконатися, що Дреббер покинув свій будинок і разом із секретарем виїхав до Європи.

• Предыдущая
• 22/26
• Следующая