Голубий Птах, названий син ірокезів - Юрген Анна - Страница 21

• Предыдущая
• 21/43
• Следующая

— Сік не повинен бути тягучим, треба, щоб він був твердим і пружним, як смалець у мисці, тоді він готовий.

Навколо вогнів звучали веселі голоси жінок, які обговорювали кожну дрібницю. Хлопець з цікавістю прислухався. Тонкі стовбури дають лише водянисту рідину; треба, щоб дерева були не менше двох п'ядей в діаметрі, тільки тоді можна їх надсікати.

Із тих кленів, що біля заливних луків, добували чудовий, майже чорний цукор, але його треба надто довго уварювати. При великому морозі можна зекономити чимало палива, якщо заморозити сік у широких плоских посудинах. Льодяну кірку, яка утворюється з самої води, викидають, а під нею залишається червонуватокоричньовий сироп.

Між підкладанням дров у вогнище та помішуванням сиропу залишалося досить вільного часу. Хлопці здебільшого гасали між чорних кленів біля заливного лугу, куди їх вабив своїми несподіванками густий підлісок. Козуля тут дуже добре орієнтувався:

— Поглянь сюди: дупло соколиза.

Він вказав на дупло дятла, ледве помітне на запаморочливій висоті. Просто під ним цюкала червоноголова пташка. Навколо стовбура спіраллю тяглися дірочки, з яких дятел висмоктував сік.

— Чи є вже яйця в гнізді? Я полізу на дерево.

Видертись по величезному гладкому стовбуру виявилось не так-то просто, але Козуля не розгубився.

— Я вилізу он на те, воно вгорі доходить майже до гнізда, — мовив він і показав на тонке дерево, що тулилося в тіні велетня.

Голубому Птахові аж моторошно стало, коли він дивився, як двоюрідний брат піднімається все вище й вище. Козуля, як і всі інші хлопці, вмів лазити не гірше за білку. Здавалося, він наче приростає до сучків і навіть найтонші гілочки підтримують його.

Ось Козуля вже перебрався на крону клена. Він повис під дуплом дятла і запустив туди руку. Довго там колупався, та раптом Голубий Птах побачив, як двоюрідний брат почав сіпатись і рватися спочатку плечем, а потім і всім тілом.

— Моя рука застряла! — закричав він зрештою. Але цей крик прозвучав, як писк покинутого пташеняти. Голубий Птах злякався. Він кинувся на маленьке дерево і виліз аж до того місця, де до нього дотикалася гілка могутнього клена. Не спускаючи очей з нерухомого друга, він перебрався на клен. Рука Козулі аж до ліктя були вкрита глибокими саднами. Козуля вчепився лівою за виступ і рвонувся знову, але вузький отвір міцно обхопив руку.

— Як же ти її туди всунув? Ще зможеш продержатись?

— Так. Принеси мій ніж, розколупаємо дірку.

Голубий Птах обережно зліз і ще раз глянув угору.

І страх погнав його до цукроварні.

— Ну, нарешті! Вогонь скоро погасне! Де це ви пропадали? — загукали з усіх кінців.

— Ми зараз прийдемо, — випалив хлопець і помчав до хати. Та де ж це Козулин ніж? Він схопив свій і швидко, як заєць, побіг назад.

Брат усе ще висів на дереві. Голубий Птах, хапаючись, поліз туди знову. З великими труднощами він закріпився поруч друга і почав обережно стругати ножем. Посипалися стружки. Рука, нарешті, звільнилася. Голубий Птах кинув ніж на землю і допоміг Козулі перелізти на сусіднє дерево. Він обережно підтримував потерпілого, страх змінився впевненістю в собі. Хлопець піднявся ще вище, щоб Козулі було зручніше спускатися.

З верхівки дерева відкривався далекий вид на голубі пасма горбів, які аж ген на горизонті переходили в гори. На безмежних хвилях лісів ніде очам зупинитись, лише в одному місці вилася струминка диму.

Хлопець примружив очі, щоб краще роздивитись, але струминка незмінно маячила у блакитній далечині. Що ж воно таке? Сигнал білих мисливців чи багаття купців, які зупинилися на відпочинок? А чи не в цьому напрямку Соляний Струмок, до якого збирається мати наступної осені, щоб наварити солі? У Голубого Птаха знову майнули якісь неясні думки про втечу. Може б, йому втекти від Соляного Струмка? Чи отой дим, бува, не сигнал для нього? Але що значить утікати? Рублена хатина у Рейстауні постала в уяві хлопця, і йому здалося, що він залишив її багато-багато років тому. Невже він покине хату Черепахи, матір, батька, Малію і Козулю? Навіть Косоокого Лиса стало раптом шкода. Хлопець вагався. Він навіть не усвідомлював, яки сильна любов прив'язує його до сім'ї нових батьків. Сповнений нерішучості, він зліз з дерева. Козуля вже з нетерпінням чекав на нього.

— Нікому, будь ласка, ні слова, чуєш?

— Гаразд, не скажу.

Козуля глянув на супутника: голос Голубого Птаха здавався таким чужим, ніби той відповідав десь здалеку. Він попросив благально ще раз:

— Якщо довідаються інші, то, безсумнівно, назвуть мене «той, що застряв у дятловому дуплі», а в мене й без того досить прізвиськ.

— Ні, ні, я нічого не скажу, — заспокоював Голубий Птах схвильованого, але сам дивився на брата відсутнім поглядом, ніби мав на увазі щось зовсім інше.

Вперше Козуля не розумів друга; що на нього найшло? Обличчя Голубого Птаха виглядало наче хмара, що саме пропливала над весняним лісом.

Закінчилася пора цукроваріння, сонце припікало дужче. Ніжною зеленню вкрилися берези. Пусті і голі поля виринали з-під слизького снігу, що швидко танув. Ніде не видно жодної зеленої стеблинки, лише торішні маїсові пеньки всюди повиставляли свої гострі кінчики. Але Совиний Струмок вже мчав з такою швидкістю до Бобрової Річки, ніби сподівався знайти в ній щось нове і боявся, що не вженеться за нею.

Всі з нетерпінням чекали весни; жінкам хотілося засівати поля, а чоловікам — вирушати на торгову станцію обмінювати мисливську здобич. Однак треба почекати, поки зійде сніг і трохи просохне земля. Справжнім початком весни вважався той час, коли болотяні луки вкривалися золотими чашечками нагідок.

Для старших хлопців весна починалася значно раніше: коли в струмку з'являлися коропи.

Лід ще тримався ветхими, крихкими краями за береги, а Козуля вже день у день бігав до Совиного Струмка поглянути, чи не прийшла риба. Як тільки починають текти талі води, вона косяками йде проти течії в струмки метати ікру; але в цьому році чомусь забарилась. Проте Козуля все ж таки готувався. З тітчиного горища він дістав два довгі лозові кошики.

— Будемо ловити коропів, — пояснив він Голубому Птахові й доручив полагодити кошики.

Вранці наступного дня він узяв двоюрідного брата з собою до Совиного Струмка. В найвужчому місці Голубий Птах побачив цілий ряд палиць, крізь які вирувала вода.

— Це наша загата, ми повинні полагодити її, — сказав Козуля. Потім показав, як треба вставляти нові палиці поміж старих і як заплітати лозою, щоб вийшла густа стіна поперек течії. Лише посередині одна дірка залишається незаплетеною.

Голубий Птах ніяк не міг сам додуматися, навіщо ця споруда, і нарешті запитав:

— Хіба у вас немає вудок? Знаєш, це такий шнур з гачком на кінці, на який ловиться риба.

— Ну, звичайно, у нас теж є гачки, здебільшого виточені з кісток. Та й торговці продають гачки з двома залізними вістрями. Вудити ми теж могли б. В цю пору коропи надзвичайно добре клюють. Але в загаті ми спіймаємо вдесятеро більше.

— Я поки що жодного не бачу. Хіба, може, ще прийдуть?

— Будь певен, одного прекрасного дня вони підуть густими косяками, і все село смажитиме рибу з нашого улову.

Голубий Птах недовірливо глянув на брата: Козуля завжди охоче перебільшував.

Тимчасом загату закінчили, перегороджений потік ще дужче шумів і вирував, стікаючи через залишену посередині дірку. Козуля вистрибнув на берег і скріпив два кошики. Один із них, без дна, вужчим кінцем вставив у отвір на покришці другого, а потім обидва кошики занурив у воду і прив'язав до забитих у дно паль. Отвір у першому кошику збігався з діркою в загаті.

— Ось бачиш, якщо тепер коропи підніматимуться сюди з Бобрової Річки, то, крім цієї дірки, в загаті йти їм нікуди, бо весь струмок перегороджений. І як тільки вони потраплять у перший кошик, то попливуть далі в отвір у дні до другого. А з цього кошика вони не зможуть ні вперед, ні назад, бо вихід надто вузький. Крім того, на них напиратиме нова риба, аж поки весь кошик не наб'ється до відказу.

• Предыдущая
• 21/43
• Следующая