Выбери любимый жанр

Боцман з Тумана - Панов Микола Миколайович - Страница 13


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

13

— Навіщо вздовж річки! Нам прямо, через потік іти!

— Але ж на тому березі суцільна стіна.

— Був час — і я так думав, товаришу командир. Агєєв кинув пильний і швидкий погляд на той берег, ступив на перший камінь, його чобіт обдало піною. Він пробалансував по камінню і в наступну мить немов розчинився в прямовисній зелені скелі.

Троє переглянулися. Кожний подумав про те саме. Посковзнеться людина або запаморочиться в голові — і вода перекине, понесе до водоспаду, кине вниз з багатометрової височини…

Зелень заворушилась. Агєєв, уже без нічого, без речових мішків, пробіг по камінню, став поряд із супутниками.

— Все нормально, — сказав він, потираючи руки. — Я цей тайник випадково знайшов. Полював на оленя, загнав його сюди, — ну, думаю, капут. А він через воду перестрибнув і зник. Ну, думаю, якщо несвідомий звір тут пройшов, то людина тим більше пройде. Нічого — це східці надійні, тільки краще на воду не дивитися.

Він якось чудно дивився на супутників. Медведєву здалося, були в цих прозорих сміливих очах і азарт, і прихований виклик, і якесь невиразне побоювання. Медведєв зробив крок до потоку.

Клекочуча снігова піна рябіла біля самих ніг, якась непереборна сила заважала зробити крок уперед. Підняв ногу…

— Товаришу командир, — мов крізь сон почув він оклик розвідника.

Обернувшись, надав обличчю спокійного, майже нетерплячого виразу.

— Товаришу командир, ми це інакше зробимо. Звичайно, без вантажу ви б і так перейшли, а з багажем краще вам допомогти. Держи, моряче! — він передав Фролову кінець білого манільського троса. — Зараз буде у нас справжній трап…

Не випускаючи троса, він легко перебіг на той берег. Білий натягнутий трос задрижав над потоком.

Медведєв перейшов вільно, притримуючись за трос. Тільки злегка здригнув, похитнувся під ногою перший камінь. Далі перейшов Кульбін, як завжди неквапливий, з радіопередавачем, що випинався під плащ-палаткою величезним горбом. Тепер лише один Фролов з тросом у руці ще не перейшов потік. Йому здалося, що, дивлячись на нього, Агєєв насмішкувато мружить очі. Зціпив зуби. «Покажу, на що здібний справжній моряк…» Відкинувши ослаблий трос, ступив на перший камінь…

Камінь хитнувся, але нога стала твердо. Добре! Стрибнув на другий гострий виступ… Чудово…

І раптом сковзнула нога, рюкзак потягнув униз, щось вдарило під ноги, каміння і піна закрутилися в очах. Кінець!.. Зараз захльосне водоспад, кине вниз на скелі…

Але він не впав. В останню мить Агєєв стрибнув, прогнувся, підхопив падаючого Фролова. І обидва вже стояли на березі, тремтячи від напруження кожним м’язом; у їхніх чоботях хлюпала вода. Повними люті очима розвідник дивився на Фролова.

— Фанфаронити надумав? Хоробрішим за всіх хотів бути?

— Я, старшина, як той ірландець… — Фролов спробував посміхнутися, провів долонею по блідому обличчю, борючись із запамороченням.

— Який це ірландець? — здивовано дивився на нього розвідник.

— А ось той, у якого запитали: чи вміє він грати на скрипці? «Вмію, — відповідає, — тільки ніколи не пробував…»

Спробував посміхнутися, усмішка завмерла від льодового блиску трьох пар очей.

— От що, товаришу Фролов, — голос Медведєва був сухий, зникли звичайні дружні інтонації, — тут у нас не Ірландія! Розумієте, що не тільки собою — всім успіхом операції ризикували?

Фролов мовчав, жалібно похнюпившись.

— За безглузде лихачество вам догана… Старшині першої статті Агєєву виношу подяку.

Він урочисто потиснув Агєєву руку. Рум’янець задоволення залив щоки розвідника. Але в наступну мить Агєєв дивився вже, як і раніше, без запалу.

— Тепер, товаришу командир, покажу вам наш морський пост. Тільки прошу кущі не м’яти, щоб не видно було, що ми тут проходили.

Гранітна скеля піднімалася прямовисно вгору. З-під листя, що притулилося до каміння, ліловіли ягоди, довгасті, крупні, як виноград. Агєєв зірвав декілька, поклав У рот.

— Справжнісінька городня ягода, — провів він долонею по заростях чорниці і голубики і, розсунувши гілки берізок, зник за густим листям.

— За мною йдіть, товариші!

За гранітним виступом, зовні прихованим, знову починалася вузька ущелина, яка вела вгору. Моряки йшли один за одним. Неяскраве світло, що падало згори, посилювалось. Ущелина була схожа на майже вертикальний тунель, який нескінченно піднімався вгору. Здавалося, він пробивав сопку наскрізь, вів до її недосяжно далекої вершини.

Ось він почав розширюватися. Світлішало вгорі, тунель переходив у широку улоговину. Улоговина завернула вбік, і свіжий морський вітер шмагнув по обличчях, мало не зірвав з голови Медведєва кашкет.

Вони стояли на невеликій нерівній площадці, тільки з одного боку прикритій скелею. З трьох сторін були небо і вітер. Здавалося, можна рукою доторкнутися до молочних згустків хмар, які висіли в небі.

Вони пройшли ще кроків десять. Нерівні скелі бар’єром обгороджували площадку.

Неможлива, запаморочлива безодня відкрилась під ногами.

Висота, до якої підійшли пологим підйомом, тут, з другого боку, обривалася прямовисною стіною. До самого океанського прибою, який плескався внизу, вона спускалася без нахилу. Навіть морський гул не долітав сюди.

Німі, облямовані білиною хвилі набігали внизу на звивистий берег. І видимість звідси відкривалася на три сторони світу. І виючий вітер норд-вестової чверті хитав, здавалося, вузьку гранітну скелю.

— Та це ж прекрасний спостережний пункт. Тут хоч маяк будувати! — крикнув Медведєв. — Чому німці тут свій пост не відкрили?

Вітер підхопив і поніс слова. Тільки з руху губ угадав їх Агєєв.

— Вони сюди дороги не знають. На цей п’ятачок знизу не вилізеш, хіба тільки якщо мій прохід відшукати. А відшукати його не так просто. А тепер, товаришу командир, покажу вам мій кубрик.

Вони відійшли від краю скелі. Кульбін і Фролов стояли біля складеного вантажу.

— Ходімо з нами, матроси!

Пройшли декілька кроків убік, туди, де нависала козирком вершина Чайчиного дзьоба. Під цим козирком громадилися плити, ніби стихійною силою підняті одна на одну. Але з другого боку були настелені рівні дошки, так щільно пригнані до каміння, що навіть зблизька здавалися продовженням скелі.

За дашками темніла невелика печера.

— Прошу завітати, — мовив Агєєв, як люб’язний хазяїн, що приймає знатних гостей.

Медведєв зігнувшись пішов усередину. Кульбін і Фролов зайшли на повний зріст.

Вони опинилися у справжній каютці, підлога і стеля якої були із смоляних, почорнілих, місцями вкритих плямами морської солі дощок. Камені стін були старанно пригнані один до одного, прошпакльовані надійно і міцно.

Дощані широкі нари, вкриті пробковим матрацом, простягалися з одного боку. Стояв круглий стіл, зроблений з бочонка. Світло через вхідний отвір і прямокутне мутне скло, вставлене між каменями, падало на червоно-білий рятувальний круг з цифрою «12» і великим написом «Туман».

— Та ви чарівник, товаришу Агєєв! — Медведєв підійшов до столу, сів на койку, провів рукою по сухій морській траві.

Агєєв широко усміхався.

— Це я помаленьку спорудив, поки в горах від німців відсиджувався… Недаром шість років боцманом плавав. З теслярською і такелажною роботою знайомий…

Він радів, як дитина, гордістю світилося його завжди похмуре обличчя. Підморгнув на мутнуватий прямокутник маленького віконця.

— А звідки б таке скло взялося?

— Схоже на оглядове скло літака, — критично подивився Медведєв.

— Ваша правда, товаришу командир. Оглядове скло з бомбардувальника «Ю-88». Його наш винищувач збив, ворожа машина зараз у норвезьких скелях ржавіє.

— І академік, і герой, і мореплавець, і тесляр? — Фролов задивився на обладнання кубрика. — Все сходиться, крім академіка, товаришу старшина. А закінчиться війна, можете і на академіка вчитися. Це у нас нікому не заборонено.

Агєєв не відповідав. Нахилився, дістав з-під нар мідний примус, позеленілий від часу. Хлюпнувся всередині гас.

13
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело