Пригоди на Шостому континенті - Квілічі Фолько - Страница 28

• Предыдущая
• 28/52
• Следующая

На острові Дур-Гелла — вузенькій довгій смужці суші, засіяній камінням і порослій кущами та немічними деревами, — в найзатишнішому місці стоять палатки. Тут отаборилися наші вчені; в цьому куточку їм спокійніше, досліди можна вести на більшій глибині. І я приєднуюся до них на деякий час, хочу ознайомитися ближче з їхньою працею, зняти її на плівку. Це потрібно мені для фільму і для книги, яку я збираюсь написати.

Якось уночі наприкінці лютого пішов дрібний густий дощик. Ми прокинулися вранці і побачили, що завжди сірий, безбарвний, наче оповитий каламутним серпанком, краєвид мов чудом змінився. Усе зеленіло навкруги. Полопалися пуп'янки на гілках дерев, несміливо повитикалася зелена травка, навіть з'явились якісь жовті квіти. Отже, виходить — спочатку зима, потім літо і ось тепер — весна.

Про її прихід говорить не тільки зелена трава — все навкруги дихає весною, навколо нас забуяло життя. До вчорашнього дня єдиними мешканцями Дур-Гелли були кілька чайок та самотні фрегати, що цілими днями мовчки кружляли над берегом, вишукуючи собі сніданок або обід.

А сьогодні прилетіли ластівки і, здійнявши страшенний гармидер, влаштували собі тут привал. Вони повертаються до берегів старенької Європи і вирішили перепочити. А ось ще перелітні птахи — перепілки і горлиці; їх не так багато, як ластівок.

Ми снідаємо, а в цей час два перепели з'являються з густого чагарника зовсім поруч з нами і безстрашно прямують до озерця серед мангровій купатися.

Ця сцена й тисяча інших наче спеціально розігруються для того, щоб розповідати про них друзям-мисливцям, які в місті прокидаються о третій годині ранку і до третьої години наступного ранку вештаються по луках, болотах, полях, продираються під колючим дротом, проходять десятки кілометрів, так і не зустрівши жодної куріпки.

Ластівки, перепілки, горлиці… З'явились ще птахи, невідомо звідки, серед них — олуші та чудові чорні лелеки. Олуші та чорні лелеки невтомно літають над Дур-Геллою — заводять сім'ю, а потім будують гнізда на східному березі острова, який скелястим урвищем спускається в море.

Чекко Баск'єрі раптом виявив нікому не відомий талант альпініста. Він видряпався на самий верх скелі, причаївся біля гнізда і старанно, як біолог, стежить за любовною грою птахів, його мета — вкрасти з гнізда кілька яєць. «Велика рідкість», — пояснює він. До речі, про яйця. Ми пожираємо їх кожного вечора у значній кількості, чим і підтримуємо здоровий дух у здоровому тілі. Я маю на увазі яйця черепах, вони зовсім не погані на смак. Йєменські рибалки навчили нас розшукувати їх у прибережному піску довгими палицями. Ми збираємо цілі купи яєць. Вони схожі на м'ячики для настільного теніса, тільки трохи сплющені. Жовток у них розбовтаний, але, як я вже казав, вони зовсім не погані на смак.

Черепах теж охопив дурман кохання. Я зовсім легко впіймав велетенську черепаху-самця, стукнувши її по голові, що якраз висунулася з-під міцного панцира. Сам собою напрошується висновок — кохання губить не тільки людину. Виходить, черепаха-самець може втратити голову через черепаху-самку.

В морі особливо відчувається весняна лихоманка. Вона з кожним днем більше полонить Шостий континент. Здається, що поверхня води кипить без упину.

Час від часу розлягається гучний плескіт, наче пішов сильний дощ. Це «йдуть» міріади сардин. Вони раптом, наче по команді, вискакують на декілька сантиметрів над водою і плюхаються у море.

Найщасливіша пора! Справжня манна небесна посипалася на місцевих рибалок; самбуки сновигають по хвилях у різних напрямках. Вечорами рибалки складають улов на похилому березі, присипають сіллю і на кілька днів залишають в'ялитися. Потім рибу збирають у мішки і повертаються додому (до Джедди, Массауа, Гобейди). А за два-три дні рибалки знову тут. Коли подивитися на такий берег з моря, здається, що він вкритий срібними озерцями. Це виблискують проти сонця бідолашні сардини.

Сардини, трахіноти, тунці-альбакори та інша мігруюча риба косяками в десятки тисяч голів йде на північ, їх переслідують акули, тунці, барракуди та інші пірати підводного світу.

Геть уся поверхня води у всіх напрямках посічена трикутними плавцями. Час кохання частенько буває тут смертним часом.

На кораловому бар'єрі особливу увагу привертають своїм церемоніалом риби-носороги. До вчорашнього вечора вони зустрічалися дуже рідко і завжди поодинці, а зараз їх багато. Плавають вони групами по п'ять-шість штук (а в групі завжди знайдеться кілька штук вагою понад тридцять кілограмів) або зграйками по кілька десятків голів. Тепер до них зовсім легко підкрастися, бо вони надто збуджені.

Хоча димчаста завіса планктону затуманює поле зору і «носороги» далеко від того місця, де ми спускаємося під воду, все одно ми відчуваємо їхню присутність. Як тільки до нас долинає шум, схожий на лузання горіхів, ми одразу догадуємося, в чому справа. Це «носороги» їдять. Обережно просуваємося в тому напрямку. Ось вони відламують і жеруть мадрепори та корали у неймовірній кількості так само невимушено, як ми їмо мигдальні тістечка. Впадає в око одна дуже важлива деталь. Кожний з нас неодноразово був свідком такого бенкету і може підтвердити, що припущення, ніби «носорог» відламує мадрепору «рогом» — відпадає.

У своєму описі Червоного моря Кусто розповідає, що бачив цих риб здалеку і недовгий час. Торкаючись питання про походження та призначення великого виступу на голові риби, він дотримується думки, що цим виступом «носорог» ламає коралові «гори», дробить «породу», яку потім їсть. Але ми переконалися в протилежному: спіймавши кілька «носорогів», ми побачили, що «ріг» зовсім не такий твердий, як гадав Кусто. Навпаки, він занадто м'який, щоб ламати корали.

Зате ми підтримуємо іншу теорію Кусто, про яку я вже розповідав раніше. Мається па увазі припущення, що риби-папуги (особливо їх різновидність — риби-носороги) і є справжніми творцями коралових пляжів, бо саме вони «виготовляють» найдрібиіший білий пісок, який вкриває береги деяких маленьких бухт. Незчисленна кількість роздріблених коралових кістяків проходить через кишковий тракт риби і виходить з тіла «носорогів» у вигляді білої хмаринки.

Вчора, спустившись на дно, я помітив, що до мене наближається зграйка цих цікавих риб. Я пригнувся і закам'янів, стискаючи ручку кіноапарата. В мене з'явилася надія «накрутити» зграйку, коли вона пропливатиме наді мною. «Носорогів» було штук двадцять. Вони пливли над моєю головою метрів за п'ять від мене. І саме в цю мить вони спорожнили свої шлунки. Я побачив, як море побіліло раптом і якась хмара з'явилася між мною та ними. Через кілька секунд своєрідний «сніжок» почав падати на дно. Осідають і осідають поволі на дно розтерті в порошок корали. Зараз же після нього риби знову починають їсти, а через двадцять хвилин викидають з кишечника рештки. Виходить, що вони можуть здійснити на протязі століть працю, про яку говорить французький дослідник.

Після першої зустрічі (особливо визначної, коли пригадати, який саме дощ сипався на мене) відбулися інші. І мені пощастило зробити цікаві спостереження. Коли бачиш, як пливуть «носороги», неодмінно пригадуєш стадо баранів: якщо хоч одна рибина перелякається, відхилиться вбік і змінить напрямок, уся зграйка, охоплена жахом, кидається слідом за нею. В цю мить по морю котиться гул — двадцять або тридцять великих і сильних хвостів водночас б'ють по воді, набираючи швидкість. Мов овчарки біля стада, осторонь від зграйки чатують трохи більші «носороги». Вони кидаються вперед і назад, підганяють тих, хто забарився та відстав від зграї; щось схоже ми спостерігали і в барракуд.

• Предыдущая
• 28/52
• Следующая