Выбери любимый жанр

Бій під Крутами. 1918 - Сорока Юрій В. - Страница 1


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

1

Ю. В. Сорока

Бій під Крутами

Пролог

Роки нестримною ходою продовжують свій рух, усе далі й далі відкидаючи нас у часі від подій початку XX сторіччя, коли у полум'ї революції народжувалась Українська Народна Республіка. Народжувалась, щоб усього лиш на коротку мить посіяти в серцях справжніх українців надію на відродження колишньої величі козацької Гетьманщини, вчинити відчайдушну спробу продемонструвати світові, що Україна є самостійною державою.

Напевне УНР не була ідеальним державним утворенням. Надто мало часу було відведено для того, щоб вона скористалася з унікальної можливості, яку отримала внаслідок революції у Росії. Але насамперед вона не була ідеалом тому, що історія демонструє нам – ідеальної держави не існує як такої. Світ не знав і не знає ідеалу, тож завжди той чи інший народ, утворюючи інститут державної влади, припускається помилок, які потім доводиться долати за допомогою титанічних зусиль. Не уникли таких помилок і творці Української Народної Республіки. Надто мало досвіду державотворення було у тих людей. Надто грандіозним було завдання поновити українську державність, зруйновану Російською імперією ще у XVIII сторіччі. Будувати завжди безмірно важче, значно легше руйнувати й осуджувати. Та все ж мусимо зауважити: усі, хто осуджував, були сторонніми спостерігачами, порядними або непорядними арбітрами давніх подій. Однак не сторонні спостерігачі, котрі беруться виносити вирок істинним борцям за незалежність, є творцями історії. Такими творцями є ті, хто, незважаючи на обставини, стає на захист Батьківщини і до останнього виконує свій обов'язок.

У нашій книзі мова піде про знаменитий за своєю трагічністю і героїзмом бій під Крутами. Не буде перебільшенням сказати, що цей бій, а також значення, яке він мав у боротьбі за незалежність України, посідають одне з чільних місць у новітній історії Української держави. Знаходили «Крутянські Фермопіли» відголосок у працях істориків, публіцистів, політологів, а також письменників і поетів. Про трагічні події початку 1918 року створено сотні полум'яних поетичних рядків, а славетний український поет Павло Тичина закарбував їх на скрижалях народної пам'яті:

На Аскольдовій могилі
Поховали їх —
Тридцять мучнів українців,
Славних, молодих…
На Аскольдовій могилі
Український цвіт! —
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадника рука? —
Квітне сонце, грає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся Каїн?
Боже, покарай! —
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новім Заповіті
З славою святих. —
На Аскольдовій могилі
Поховали їх.

Читаючи ці, сповнені душевного болю рядки, мимоволі ставиш перед собою питання: ким же були ті «славні, молоді» люди, смерть яких оспівав поет? За що загинули і які обставини привели їх на Аскольдову могилу у Києві, щоб навіки поховати там, покривши невмирущою славою. Що вчинили вони героїчного, достойного того, щоб перший президент самостійної України Михайло Грушевський назвав їх героями?

Для того щоб дати відповідь на усі ці питання, спробуємо зібрати докупи різноманітні інформативні джерела, спогади очевидців і судження історіографів, які стосуються подій, що відбулись 29 січня 1918 року на відтинку залізничного шляху між Ніжином і Бахмачем, у районі нікому невідомої станції Крути.

Слід сказати, що бій під Крутами довгий час був своєрідним табу, темою, яка старанно замовчувалася радянською

історичною наукою, а після набуття Україною незалежності довгий час обростав міфами і вигадками, що на них багата як зарубіжна, так і вітчизняна історіографія. І лише кілька років тому з'явилися більш-менш справедливі оцінки подій, які відбулись на Чернігівщині 29 січня 1918 року, а у 2006 році навіть було встановлено пам'ятний знак на місці проведення бою. Розпочавши аналіз із ситуації, яка склалась в охопленій революцією, а потім громадянською війною Російській імперії, спробуємо зрозуміти, що ж призвело до падіння Української Народної Республіки, і неупереджено поглянути на один з найбільш трагічних епізодів цього падіння – бій під Крутами.

Жовтнева революція 1917 року в Росії, її передумови та перебіг

Побутує думка, що початок XX сторіччя Російська імперія, у складі якої на той час перебувала Україна, зустріла, демонструючи значне економічне зростання. Так міркувало в той час багато європейських та російських аналітиків. Наприклад, французький економіст Едмон Тері ще в 1914 році заявляв, що коли б Росія розвивалася так само, як між 1900-м і 1912 роками, то, ймовірно, до середини XX сторіччя Російська імперія могла б «домінувати в Європі як у політичному, так і в економічному та фінансовому відношенні».

Звичайно, було б неправильно заперечувати той факт, що всього за п'ятдесят років свого розвитку капіталізм істотно просунув Росію вперед в економічному, головним чином у промисловому, відношенні, адже усім відомо, що незадовго до початку Першої світової війни Російська імперія посідала п'яте місце у світі (після Франції) за загальним рівнем виробництва промислової продукції. При цьому темпи зростання промисловості Росії в 90-х роках XIX сторіччя і у передвоєнні роки були досить високими. Вищими, ніж, наприклад, у США. І все ж, незважаючи на таку в цілому позитивну динаміку, відставання Росії від передових країн Заходу було досить значним. У першу чергу в індустріальному відношенні. Такий стан справ зберігався і навіть посилювався в перше десятиліття XX сторіччя. Відомий учений, творець періодичної системи елементів Д. І. Менделєєв оцінював відставання Росії, наприклад від США, як десятикратне. А за показниками випуску основних видів промислової продукції на душу населення Росія в 1913 році була на рівні Іспанії, тоді найбільш відсталої країни в Європі.

З огляду на це можемо сказати, що російський капіталізм так і не зміг вирішити завдання індустріалізації країни. Все, що він зміг зробити, це лише закласти її основи. При цьому індустріальний прогрес був куплений надто великою ціною, зокрема руйнацією села. В цілому, тут можемо бачити ті процеси, що їх пізніше повторила у більш потворному вигляді радянська влада. Капіталістичні методи господарювання також не торкнулися найбільшого в світі державного сектору, представленого, головним чином, державними заводами, які працювали на оборону. Ні для кого не секрет, що царська Росія не мала розвиненого машинобудування, навіть товарами народного споживання промисловість Росії, всупереч загальнопоширеним уявленням, забезпечувала народ далеко не повністю. Наприклад, однією з найбільш розвинутих галузей виробництва у той час була текстильна промисловість, проте сільське населення імперії у величезній масі своїй носило домотканий одяг. А що стосується технічних новинок і досягнень, які тоді широко використовувались у Європі, тут справи йшли ще гірше. Капіталізм не встиг перебудувати на буржуазний лад сільське господарство – головну галузь народного господарства Росії. У ньому все ще переважали форми примітивного капіталізму, не кажучи вже про засилля залишків кріпацтва – одного з найгірших проявів архаїчного феодалізму. Саме тут слід шукати причину подальших революційних подій, котрі згодом струснули будову Російської імперії.

Коли мова заходить про економіку Росії перед початком Першої світової війни, найчастіше ми чуємо, що в передвоєнні роки, тобто з 1909-го по 1913 рік, Росія щорічно вивозила на експорт від дев'яти до чотирнадцяти мільйонів тонн зернових, тобто була великим експортером зерна. Крім того, на основі порівняння особистого споживання міського населення в Росії і США у 1913 році видно, що Російська імперія за цими показниками майже не поступалася американцям. Однак подібне порівняння не віддзеркалювало справжнього стану речей. Насправді величезна частина сільського населення імперії систематично недоїдала, жила в бідності, злиднях, була приречена на неосвіченість і неуцтво. До того ж, у 1911 році вибухнув черговий неврожай, який охопив двадцять губерній європейської частини Росії, в тому числі й деякі райони України. Тоді, згідно з офіційними даними, голодували і потребували продовольчої допомоги близько двадцяти мільйонів чоловік. З огляду на цей факт зрозуміло, що експорт зернових Росія здійснювала за рахунок недоспоживання, недоїдання широких народних мас, а не через надлишок сільськогосподарської продукції. «Самі недоїмо, а вивеземо» – саме такою була теза творців економічної політики того часу.

1
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело