Коліївщина. 1768 - Бєлочкіна Ю. В. - Страница 7
- Предыдущая
- 7/23
- Следующая
Наступним королем Речі Посполитої на бажання цариці Катерини II було обрано польського шляхтича Станіслава Августа Понятовського, та всесильні магнати не звикли коритися монархам. У 1768 році вони створили «барську конфедерацію» (її проголосили в українському містечку Бар), яка виступила проти московської влади під гаслами захисту католицизму. Російський уряд вислав на допомогу своєму фаворитові війська, розпочалась громадянська війна. Загострення ситуації в Польщі надихнуло українських патріотів знов розпочати збройну боротьбу проти польських загарбників, бо після спільної московсько-польської кампанії проти гайдамаків шляхтичі та їх найманці дуже зухвало поводились на українських землях.
Важко було знайти родину, в якої не відібрали якесь майно або не скалічіли когось. Вистачило б єдиної іскри, щоб запалало полум'я всенародного бунту.
Але повстання під керівництвом Максима Залізняка не було спонтанним. До нього кілька років йшла таємна підготовка. У 1767 році Залізняк прибув із вісімнадцятьма козаками до Мотронинського монастиря. Цей монастир, відбудований на межі XVII і XVIII століть на кошти родини Шумлянських, був зруйнований ватагою польського шляхетського війська, які, нібито шукаючи гайдамак, пограбували та понищили його. Щоб їх передчасно не викрили, заколотники замаскувались послушниками, які нібито готуються прийняти постриг.
Мотронинський монастир був зручною конспіративною квартирою, бо сюди постійно приходили прочани з усіх країв, серед них легко ховались заколотники. На відстані близько двох верст від монастиря, серед лісу над глибоким Холодним Яром був збудований таємний укріплений табір, який було прозвано Мотронинською Січчю. Для того, щоб досягти успіху, повстанцям був потрібен ретельно прорахований план та постійна координація дій. Справа в тому, що польські війська були розміщені по всій Україні невеликими загонами в сотню або дві вояків. Та ще були, хай і невеличкі, армії магнатів, так звані «надвірні міліції», створені з козаків – вони мали боронити майно пана від зазіхання на нього банд сусідніх панів та гайдамак. Врахувавши все це, українські повстанці розділили свої сили на окремі загони, що діяли окремо, але одночасно. Залізняк поділив Правобережжя на чотири частини й призначив чотирьох отаманів, що прибули з ним із Січі: Семена Неживого – у південну частину Київського воєводства, Якова Швачку й Андрія Журбу – у середню частину Київського воєводства та Волині, Івана Бондаренка – у північну частину Київщини, Полісся та північної Волині, сам він збирався діяти у Брацлавському та Подільському воєводствах. На Зелені свята, 29 травня (старим стилем 18 травня) 1768 року план був цілком готовий та було куплено чимало зброї. Перед великою кількістю прочан одразу після богослужіння Максим Залізняк прочитав вельми цікавий та таємничий документ, відомий як «Золота грамота». Цей документ нібито був отриманий з рук самої московської цариці тодішнім ігуменом Мотронинського монастиря Мельхіседеком Значком-Яворським. У ньому цариця закликала усіх православних українців до збройного виступу проти Польщі. Нема сумніву, що такий документ був зачитаний, та тут виникає чимало питань. По-перше, яким був зміст цього документа? По-друге – а чи був до нього причетний російській уряд? Оригіналу «Золотої грамоти» ніхто не бачив, окрім ватажків заколоту. Можливо, там було написано щось інше. Та більш вірогідною є версія, що цей документ був сфальсифікований. Тоді виникає трете запитання: ким і навіщо?
Російський дослідник Гайдамаччини А. Скальковський ретельно вивчав документи Війська Запорозького, збережені в московському архіві. Там він знайшов запис про те, що ігумен Мельхіседек нібито переслав оригінал «Золотої грамоти» кошовому Калнишевському та закликав його негайно приєднатися до повстання з усім Військом Запорозьким, бо така воля цариці. Але це здалося підозрілим писарю Калнишевського Іванові Глобі. Він зауважив, що цариця не стала б передавати послання через якогось ігумена, а просто відіслала б довірену людину з листом прямо на Січ. Та й вигляд документа видався йому сумнівним. Тому він порадив Калнишевському не підіймати війська до прямого наказу від цариці. Шкода, що в архіві не знайшлося оригіналу чи бодай копії сумнозвісної «Золотої грамоти». Невідомо, що зробив з нею Іван Глоба. Але логічно припустити, що він переслав її або до канцелярії цариці, або повернув ігуменові. Та як би там було, грамота зникла, а той текст, що видали французькою мовою у французькій газеті, є, безперечно, підробкою, хоча його навіть було включено в збірку державних документів, що відносяться до Польщі (але немає відомостей про походження тексту, з якого був зроблений переклад). Ось цей текст, перекладений українською, який взято з книги «Коліївщина» П. Мірчука:
«Ст. – Петербург, 9/20 червня 1768 р.
Тому що нам стало відомо, з якою ненавистю і зневагою ставляться поляки й жиди до нас і до нашої православної релігії, переслідуючи, принижуючи, а то й караючи смертю оборонців нашої грецької релігії, ми, не маючі змоги довше терпіти таких наруг, принижень і переслідувань єдино з причини приналежності до нашої святої релігії, принижуваної й переслідуваної, даємо оцим наказ славному Максимові Залізнякові з Тимошева, полковникові й отаманові Війська Запорозького, вступити на територію Польщі, взявши зі собою частини нашої російської армії і донських козаків та винищити з Божою поміччю всіх поляків і жидів, які зневажають нашу святу віру. Таким способом ми ставимо край усім скаргам, що пливуть до нашого трону проти тих жорстоких убивців, наклепників, порушників віри, проти тих поляків, які захищають погану віру безбожних жидів, а зневажають і принижують нашу релігію та переслідують наш вірний і невинний народ. Ми доручаємо, щоб у висліди нашого маршу до Польщі було знищене їх ім'я і щоб пам'ять про них загинула у майбутньому. Але щоб була збережена приязнь і наші договори з нашими сусідами, ми забороняємо під загрозою найсуворіших кар чинити шкоду або зневажати турецьких, грецьких, вірменських і російських купців, які подорожують по Польщі в торговельних справах. Ми хочемо теж вільного переходу й безпеки для нас і наших сусідів.
Для більшої вірогідності ми засвідчуємо це доручення і цей дозвіл печаткою та нашим власноручним підписом.
Ось такий документ. Радянський історик Г. Ю. Храбан вважав, що автором цієї фальсифікації був Олександр Август Чарторийський, який переслав його до Франції під псевдонімом Анжберг. Могутній рід Чарторийських головував у партії, яка змагалася з партією Потоцьких. Можливо, це була якась політична інтрига, пов'язана з двома претендентами на польський престол, одного з яких підтримувала Франція, іншого – російська корона. Текст не тільки виглядає непереконливим за стилем, підозрілою є і дата. Як цей документ міг бути прочитаним 29 травня, коли він датований 20 червня? До речі, тоді повстання було у розпалі, і саме у цей день була узята Умань. Без сумніву, це текст фальсифікований, але нас цікавить його походження. Відомо, що після взяття Умані Максим Залізняк проголосив себе гетьманом відновленої Української держави та видав універсал, в якому закликав усіх православних приєднуватись до боротьби з поляками. Можна припустити, що саме текст або дата цього універсалу стали основою паризької «Золотої грамоти». Хто і що вигравав від цієї інтриги, важко зрозуміти. Історик П. Мірчук вважає, що поляки бажали зобразити повстання коліїв як політичний проект Москви, щоб мати змогу тиснути на російський уряд. Та на нього не було потреби тиснути, він і так залюбки вкотре допоміг полякам придушити українське повстання.
Найбільш цікавою частиною загадки «зниклої грамоти» є питання, що саме за текст зачитував Залізняк у Мотронинському монастирі при «свяченні ножів». Хто його автор та куди зник той папір? На ці питання немає відповідей, та можна припустити, що подібно своєму попередникові, полковнику Верлану, Максим Залізняк використав легенду про поблажливе ставлення до повстання російського уряду для того, щоб надихнути тих українців, що вагалися, і підштовхнув їх таким чином до боротьби. Та хоч би й так, то, скоріш за все, був не той текст, який потім з'явився у французькій газеті, бо така пропаганда була потрібна тільки на початку кампанії.
- Предыдущая
- 7/23
- Следующая
