Выбери любимый жанр

Лев, Чаклунка і стара шафа - Льюис Клайв Стейплз - Страница 2


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

2

Це створіння було трішки вищим за Люсі. Над головою воно тримало парасолю, білу від снігу. Горішня частина його тулуба нагадувала людину, але ноги були як у цапа — з чорним і блискучим волоссям, та ще замість стіп виднілися цапині копита. Хвоста Люсі спершу не зауважила, бо той химерний чоловічок підтримував його разом із парасолею, аби не волочився по снігу. Чоловічок цей мав червоного вовняного шалика навколо шиї, шкіра теж була трішки червоняста. Він мав дивне, але приємне маленьке личко з клинцюватою борідкою та кучерявим волоссям, з якого визирали два ріжки. В одній руці, як уже мовилося, він ніс парасолю, а в іншій — кілька пакунків, загорнутих у брунатний папір. З отими пакунками і присипаною снігом парасолькою він виглядав достеменно так, мовби ходив купувати різдвяні подарунки. Це був фавн. Коли ж він уздрів Люсі, то від несподіванки випустив з рук геть усі свої речі.

— О Господи! — вигукнув фавн.

Розділ 2. Що Люсі там знайшла

— Добривечір, — привіталася Люсі. Проте фавн кинувся збирати свої пакунки, отож відповів не одразу. Коли ж нарешті дав собі раду, легенько вклонився.

— Добривечір, добривечір, — мовив він. — Даруйте, не хочу бути настирливим, але, якщо я не помиляюся, Ви донька Єви?

— Мене звати Люсі, — відповіла дівчинка, не зовсім його розуміючи.

— Пробачте, але ж Ви, так би мовити, дівчина? — спитав фавн.

— Ну звичайно, я дівчинка, — погодилась Люсі.

— Ви людина, справді?

— Звісно, людина, — відповіла Люсі, трохи збентежена.

— Так-так, усе правильно, — сказав фавн. — Який же я дурний! Але я ніколи раніше не бачив ні синів Адама, ні доньок Єви. Чудово! Що й казати… — і тут він спинився, немов збирався повідомити щось таке, чого не належало, однак вчасно спам'ятався. — Я вражений, просто вражений, — повторював далі він. — Дозвольте відрекомендуватись: мене звати Тамнас.

— Я дуже рада, що зустріла Вас, пане Тамнасе, — сказала Люсі.

— Чи можна поцікавитись, о Люсі, донько Єви, як Ви потрапили до Нарнії? — поспитав пан Тамнас.

— До Нарнії? А що це таке? — здивувалась Люсі.

— Країна Нарнія, — відповів фавн, — у якій ми зараз перебуваємо, — це всі землі між ліхтарем та великим замком Кеа-Перевел, що на узбережжі Східного моря. А Ви? Невже Ви прийшли з диких лісів Заходу?

— Я… я пролізла через шафу з порожньої кімнати, — відповіла Люсі.

— Ах, — сумно зітхнув пан Тамнас, — якби я пильніше вивчав географію, коли був малий, то, без сумніву, знав би все про ті дивні країни. А тепер уже запізно.

— Але це зовсім не країна, — стримуючи усмішку, сказала Люсі. — Це ось за мною, принаймні, якщо я не помиляюсь. І там зараз літо.

— Тимчасом, — розповідав пан Тамнас, — у нас в Нарнії завжди зима. І ми обоє підхопимо нежить, якщо будемо тут стовбичити на снігу і балакати. Донько Єви з далекої країни Порож-Някімната, де навколо осяйного міста Ша-Фа панує вічне літо, чи не хотіли б Ви випити зо мною чаю?

— Дуже Вам вдячна, пане Тамнасе, — подякувала Люсі, — але, здається, мені вже час додому.

— Це недалечко, ось за рогом, — сказав фавн. — Палахке вогнище, хрумкі грінки, сардинки і тістечка…

— Дякую, дуже мило з Вашого боку, — відповіла Люсі, — проте я не можу тут залишатись надовго.

— Якщо візьмете мене під руку, донько Єви, — вмовляв пан Тамнас, — то обоє сховаємося під парасолькою. Оце стежка. А тепер — ходімо.

Врешті Люсі усвідомила, що крокує через ліс, тримаючи під руку цю дивну істоту, наче вони знаються ціле життя.

Лев, Чаклунка і стара шафа - _04.jpg

Невдовзі вони вийшли на нерівну місцину, всіяну скелями, невеличкими пагорбами і видолинками. На одній такій долинці пан Тамнас раптово повернув убік, немов збирався здертись на велику круту скелю, але в останню мить Люсі зрозуміла, що він простує до печери. Вони зайшли всередину і дівчинка відчула, як по ній застрибали лелітки від полум'я. Пан Тамнас нахилився, невеличкими чепурними щипцями витягнув із вогнища палахку скіпку і підніс до лампи.

— Ми недовго, — сказав він і негайно поставив чайник на вогонь.

Люсі подумала, що їй іще ніколи не траплялося гостювати у такому милому гніздечку. Це була невеличка, суха, чиста печера із червонястого каменю. На долівці лежав килимок, на ньому розмістилися два невеличких кріселка. («Одне — для мене, а друге — для гостя», — пояснив пан Тамнас.) Крім того, тут стояв стіл, а поруч із ним сервант. У коминку палав вогонь і на стіні, просто над коминком, висів портрет старого сивобородого фавна. У кутку Люсі побачила двері і подумала, що вони, певно, ведуть до спальні пана Тамнаса. На іншій стіні висіла полиця, а в ній повно книг. Поки пан Тамнас споряджав стіл до чаювання, Люсі розглядала книги. Вони мали назви на кшталт: «Життя і твори Силена», або «Німфи та їхній шлях», або «Люди, ченці та лісники: Студії популярних легенд», або «Людина — це міт?».

Лев, Чаклунка і стара шафа - _05.jpg

— Ласкаво прошу, донько Єви! — мовив фавн.

Ох, яка це була щедра гостина! На столі красувалися гарні бурі яєчка, м'якенько зварені, по одному для кожного, і грінки зі сардинками, і грінки з маслом, і грінки з медом, та ще бабка, полита цукровою помадкою. Врешті Люсі всього покуштувала і фавн почав розповідати дивовижні історії про лісове життя: про нічні танки під опівнічним місяцем, коли німфи, що живуть у струмках, та дріади, що живуть на деревах, виходять потанцювати із фавнами; про тривале полювання на білого як молоко оленя, який виконує бажання того, хто його упіймає; про розкішні учти і пошуки скарбів разом із дикими червоними гномами у глибочезних підземних копальнях та печерах; а далі про літо, коли ліси потопали у зелені і коли їх на своєму гладкому віслючку відвідував старий Силен, а інколи й сам Вакх, і коли у струмках текло вино замість води, а весь ліс на цілі тижні поринав у святочні веселощі.

Лев, Чаклунка і стара шафа - _06.jpg
Лев, Чаклунка і стара шафа - _07.jpg

— А тепер у нас зима, завжди, — додав він похнюплено. І щоб якось підняти собі настрій, витягнув зі шухляди серванта дивовижну маленьку флейту, яка виглядала так, наче була зроблена зі соломи, та й заграв. І від тієї музики Люсі хотілося то плакати, то сміятися, то танцювати, а то й дрімати — все нараз. Пройшла, мабуть, не одна година, коли дівчинка врешті прийшла до тями і сказала:

— О пане Тамнасе, страшенно шкода Вас перебивати, бо мені так подобається ця мелодія, але справді, я мушу йти додому. Я ж зайшла сюди лише на кілька хвилин.

— Тепер пізно про це говорити, — промовив фавн, опустивши флейту на долівку, і з жалем похитав головою.

— Запізно? — перепитала Люсі, налякано підскочивши. — Про що Ви? Мені вже пора додому. Там усі будуть хвилюватися, що зо мною щось сталося.

Але тієї ж миті вигукнула:

— Пане Тамнасе! Що трапилось? — бо карі очі фавна наповнили сльози, струмочками потекли по щоках і закрапали з кінчика носа. Фавн сховав обличчя у долоні і захлипав.

Лев, Чаклунка і стара шафа - _08.jpg

— Пане Тамнасе! Пане Тамнасе, — стривожено кинулась до нього Люсі, - годі! Годі! Що таке? Вам погано? Дорогенький пане Тамнасе, скажіть мені, у чому річ?

Але фавн заходився ридма, ніби серце його розривало важке горе. Люсі підійшла до нього, обійняла і простягла свого носовичка, та це його зовсім не заспокоїло. Він лиш узяв хустинку і приклався до неї. Сльози текли ручаєм і хустинка умить змокріла, відтак фавнові доводилося кожен раз її викручувати. Люсі стояла поруч, глибоко збентежена.

2
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело