Пригоди Незнайка і його товаришів - Носов Николай Николаевич - Страница 7

• Предыдущая
• 7/30
• Следующая

Поки довкола сперечалися, Знайко звелів розкласти серед двору вогонь, і всі побачили, як Гвинтик і Шпунтик винесли із своєї майстерні великий мідний котел і поставили його на вогонь. Гвинтик і Шпунтик давно вже зробили цей котел для нагрівання повітря. Котел мав щільну накривку, в якій був невеличкий отвір. Збоку був прироблений насос для подачі в котел повітря. Повітря нагрівалось у котлі й виходило через верхній отвір у накривці.

Певна річ, ніхто з глядачів не міг догадатися, для чого котел, але кожний висловлював свої припущення.

— Мабуть, вирішили зварити собі юшки, щоб поснідати перед мандрівкою, — сказала малючка, на ім'я Ромашка.

— А що ти думаєш, — відповів Мікроша. — І ти, напевно, перекусила б, якби вирушала в таку далеку дорогу.

— Розуміється, — погодилась Ромашка. — Може, це востаннє…

— Що востаннє?

— Ну, наїдяться востаннє, а потім полетять, куля лусне, і вони розіб'ються.

— Не бійся, не лусне! — сказав їй Топик. — Для того щоб луснути, треба полетіти, а вона, бачиш, стовбичить тут уже цілий тиждень і нікуди не летить.

— А тепер полетить, — відповіла Кнопочка, що разом з Мушкою теж прийшла подивитися на політ.

Тут серед глядачів зчинилася гаряча суперечка. Якщо хто-небудь казав, що куля полетить, то інший тут же доводив, що не полетить, а як хто-небудь казав, що не полетить, то йому відповідали, що полетить. Галас стояв такий, що вже нічого не можна було розібрати. На одному даху двоє малюків аж побилися між собою — так запально сперечалися. Насилу їх розлили водою!

На цей час повітря вже добре нагрілось у котлі, і Знайко вирішив, що пора наповнювати кулю гарячим повітрям. Але для того, щоб наповнити кулю гарячим повітрям, з неї треба було випустити спочатку холодне повітря. Знайко підійшов до кулі і розв'язав мотузочок, що туго зв'язував гумову трубку внизу. Холодне повітря стало з шумом виходити а кулі. Коротульки, які сперечалися — полетить куля чи не полетить, — обернулись і побачили, що куля швидко зменшується. Вона обм'якла, зморщилась, як сушена груша, і сховалася на дні кошика. На місці, де раніш красувалася велетенська куля, тепер стояв сам кошик, накритий зверху сіткою.

Шипіння стихло, й у ту ж мить пролунав вибух дружного реготу. Сміялися всі: і ті, які казали, що куля не полетить, і ті, які запевняли, що куля полетить, а Незнайків друг Гунько сміявся так, що навіть упав з покрівлі й набив собі на потилиці гулю. Довелося лікареві Пілюльці тут же лікувати його й намазувати гулю йодом.

— Оце так полетіли! — кричали навкруги. — Оце так Знайкова куля! Цілий тиждень морочилися з нею, а вона взяла та й луснула. Ну й потіха! Ніколи в житті не доводилося стільки сміятися!

Але Знайко й цього разу не звертав уваги на кепкування. Він з'єднав котел і кулю довгою трубкою і наказав качати насос, що був прироблений до котла. В котел пішло свіже повітря, а нагріте повітря по трубці проходило прямо в кулю. Поступово куля під сіткою збільшувалась і почала вплавити з кошика.

— Погляньте! — зраділи глядачі. — Знову надувають! Ох, і чудні! А вона знову лусне.

Тепер уже ніхто не вірив, що куля полетить. А вона тим часом стала ще більшою, виповзла з кошика й лежала на ньому, наче велетенський кавун на блюдечці. І тут раптом усі побачили, що куля сама по собі повільно піднялася вгору і напнула сітку, якою була прикріплена до кошика. Всі гак і ахнули від цього дива. Кожний бачив, що тепер ніхто не тягнув кулю на мотузці вгору.

— Ура! — закричала Ромашка і навіть у долоні заплескала.

— Не галасуй! — крикнув на неї Топик.

— Але ж полетіла!

— Ще не полетіла! Бачиш, вона до кошика прив'язана. Хіба вона зможе підняти вгору кошик та ще з коротульками?

Тут Топик побачив, що куля, зробившись ще більшою, піднеслася вище, й кошик відділився од землі. Топик не втримався і закричав, що було духу:

— Держіть, держіть, бо полетить! Що ви робите?

Але куля не полетіла, бо кошик був міцно прив'язаний до горіхового куща. Куля лише трошки піднялася над землею.

— Ура! — пролунало з усіх боків. — Ура! Молодець, Знайко! Оце так Знайкова куля! Чим же вони надували її? Мабуть, парою.

Тепер уже всі вірили, що куля полетить.

Наповнення кулі теплим повітрям нарешті було закінчено. Знайко звелів прибрати котел і власноручно перев'язав мотузочком гумову трубку, щоб тепле повітря не виходило з кулі. Після цього він наказав усім сідати в кошик. Першим заліз Поспішайко, за ним поліз Пончик і ледь не впав на голови іншим коротулькам. Він був товстенький, усі кишені в нього були набиті всякою всячиною: де цукор лежав, де прянички. До того ж він надягнув про всяк випадок калоші, а в руках тримав парасольку. Спільними зусиллями Пончика всадовили в кошик, а за ним стали сідати інші малюки. Сахарин Сахаринович Сиропчик метушився навколо кошика і всіх підсаджував:

— Сідайте, будь ласка, — казав він. — Влаштовуйтеся зручніше. Місця на повітряній кулі усім вистачить.

— Ти теж сідай, — відповідали йому.

— Я ще встигну, — говорив Сиропчик. — Головне, щоб ви сіли! — Він послужливо підтримував усіх під руки, підштовхував знизу.

Нарешті всі позалазили в кошик. Тільки Сиропчик зостався внизу.

— Чому ж ти не сідаєш? — запитали його.

— Може, мені краще не сідати? — сказав Сиропчик. — Я дуже товстенький. Вам і без мене там тісно. Боюсь, перевантаження буде.

— Не бійся, ніякого перевантаження не буде.

— Ні, братці, летіть без мене. Я вас тут підожду. Нащо мені турбувати вас.

— Нікого ти не потурбуєш, — відповів Знайко. — Сідай. Як уже всі вирішили летіти, то й полетимо разом.

Сиропчик нехотя поліз у кошик, і тут раптом трапилось непередбачене: кошик разом з кулею осів на землю.

— Оце так полетіли! — засміявся на паркані Мікроша.

— А ти чого смієшся? — крикнув на нього Топик. — Тут нещастя, а він сміється!

— Яке там нещастя, — відповів Скелко. — Просто ця куля розрахована на п'ятнадцять коротульок. Шістнадцяти вона не може підняти.

— Значить, не полетять? — спитав Топик.

— Доведеться когось одного залишити, тоді полетять, — відповів Скелко.

— Мабуть, Незнайка залишать, — сказала Мушка.

Сиропчик, який боявся летіти на повітряній кулі, зрадів і сказав:

— Ну от, я ж казав, що перевантаження буде. Краще я вилізу.

Він уже задер ногу, щоб вилізти, але тут Знайко взяв один мішок з піском і викинув з кошика.

Кошик одразу полегшав, і куля знову піднеслась угору.

Тут тільки всі й зрозуміли, для чого Знайко велів покласти в кошик мішки з піском.

Усі заплескали в долоні, а Знайко підняв угору руку й звернувся до коротульок з промовою.

— До побачення, братці! — вигукнув він. — Ми летимо в далекі краї. За тиждень повернемось додому.

— До побачення!

— До побачення! До побачення! Щасливої дороги! — закричали малюки та малючки й замахали руками і капелюшками.

Знайко дістав з кишені ножик і перерізав мотузку, якою було прив'язано кошик до куща. Куля повільно знялася, зачепилася боком за гілку куща, але тут же одчепилася і швидко полетіла у височінь.

— Ура! — закричали коротульки. — Хай живе Знайко і його товариші! Ура-а!

Усі плескали в долоні, підкидали вгору капелюшки. Малючки на радощах обнімалися. Мушка й Кнопочка навіть поцілувались, а Маргаритка заплакала.

Куля тим часом піднімалась вище й вище. Її зносило вітром убік. Незабаром вона перетворилася на маленьку цяточку, і її ледве було видно в небесній блакиті. Скелко заліз на дах будинку й став дивитися на цяточку в свою трубу. Поруч, на самому краю даху, стояв поет Квітик. Склавши на грудях руки, він дивився на радісних малюків і, здавалось, про щось думав. Раптом Квітик розставив широко руки і закричав на весь голос:

• Предыдущая
• 7/30
• Следующая