Незнайко в Сонячному місті - Носов Николай Николаевич - Страница 10

• Предыдущая
• 10/53
• Следующая

— Може, він і хороший коротулька, а може, й просто хвалько, — сказав Незнайко. — Не дуже віриться в те, що він тут про порошок молов.

Кнопочка сказала:

— Він почервонів наприкінці, а це означає, що в нього совість ще не зовсім пропала. А якщо совість є, то він може виправитись.

Дорога знову пішла вгору, а коли підйом закінчився, перед очима мандрівників відкрилась картина, якої нікому з них раніше не доводилось бачити. Можна було подумати, що хтось велетенський забрався на текстильну фабрику й розкатав по землі тисячі сувоїв яскравих полотен. Найдальші пагорби були ніби застелені смужками ситцю у дрібну цяточку: чорну, білу, жовту, зелену, червону. Ближче лежали смужки в горошину. Вони лежали так щільно одна до одної, що закривали всю землю. Ще ближче земля була покрита великими різнокольоровими смугами. Особливо яскраво виділялися жовті й червоні круги, що так і виблискували серед зелених полів.

— Наче хтось нарочито розкреслив землю циркулем і пофарбував, — сказала Кнопочка.

— Кому ж це заманулося розкреслювати землю циркулем? — відповів Незнайко. — Ось під'їдемо ближче — дізнаємось.

Що нижче спускався автомобіль згори, то гірше було видно круги, а потім вони й зовсім зникли. Дорога, по якій мчала машина, стала рівною, мов лісова просіка. Обабіч її тягнулися зарості маку. Це було схоже на те, як би ми з вами їхали лісом, тільки тут замість стовбурів дерев стояли довгі зелені стебла, а вгорі спалахували на сонечку червоні квіти маку.

Потім машина поїхала серед заростів моркви, полуниць, жовтої кульбаби. Потім знову почалися зарості маку.

— Тут, мабуть, якісь макоїди живуть, — сказав Пістрявенький.

— Це які ще макоїди? — запитав Незнайко..

— Ну, котрі мак люблять. Це вони, напевно, посіяли тут усе: — і мак, і моркву.

— Хто ж це стане так багатенно сіяти? Цього й за вік не з'їсти.

Скоро автомобіль виїхав із макових заростей, і наші мандрівники побачили недалеко від дороги якусь дивовижну машину, що скидалася чи то на механічну снігочистку, чи на трактор. Ця снігочистка повільно ходила по колу й косила траву. Незнайко навіть зупинив автомобіль, щоб подивитися, як вона працює.

Підійшовши ближче, наші подорожні побачили, що в передній частині був механізм, схожий на машинку, яка стриже волосся. Ця машина безперервно стригла траву, яка одразу потрапляла під ніж. Цей ніж безперервно сік траву на шматочки, після чого вона попадала на рухому стрічку, пливла вгору й опинялася між двома зубчастими барабанами, які швидко оберталися й ніби жували її зубами. Пережована трава зникала всередині механізму.

Земля позаду машини виявлялася зораною, тому можна було подумати, що всередині механізму є плуг, але зверху його не було видно. Ззаду були прироблені механічні граблі, які розпушували зорану землю, неначе борона. Збоку на машині був напис: «Циркулина».

Але найдивніше було те, що машиною ніхто не керував… Місце за кермом було порожнє. Незнайко і його товариші старанно оглянули машину з усіх боків, але не виявили ніяких ознак живої істоти.

— Оце так штука! — сказав Пістрявенький.

Він уже хотів був здивуватися, але вчасно схаменувся й замовк.

Кнопочка, яка не дуже цікавилась машинами, сказала, що вже пора їхати далі. Та Незнайко будь-що хотів таки дізнатись, у чому тут річ. Придивившись уважніше, він помітив, що серед поля стояв стовп, на який було намотано металевий трос. Кінець цього троса було прив'язано збоку до машини, яка ходила, таким чином, по колу, мов на прив'язі.

Трос поступово розмотувався і довшав, завдяки чому машина описувала дедалі більші кола.

— Ах, он в чому тут річ! — зрадів Незнайко. — Ану подивимося, що буде, коли весь трос розмотається.

Чекати довелось не дуже довго. Машина описала останнє, найбільше коло, сама зупинилась і загула: «Ту-у! Ту-у! Ту-у!»

Наче у відповідь на ці гудки, звідкись здалеку пролунав свист. Гудки припинилися. За хвилину почулося стрекотання, і наші мандрівники побачили коротульку, котрий їхав на якомусь кумедному мотоциклі на гусеничному ходу. Зіскочивши з мотоцикла, коротулька привітно поздоровкався з мандрівниками й запитав:

— Ви, мабуть, зацікавились роботою Циркулини?

— Це — сінокосилка, чи що? — спитав Незнайко.

— Ні, це так званий універсальний круговий самохідний посадочний комбайн, — сказав коротулька. — Цей комбайн скошує траву, потім зорює землю плугом, саджає зерна за допомогою механічної саджалки, що є всередині, і, нарешті, боронує. Але це ще не все. Ви вже, напевно, помітили, що скошена трава надходить усередину комбайна. Там вона подрібнюється, розтирається, змішується з хімічним добривом і зразу ж загортається в землю, завдяки чому створюється так зване комбіноване добриво, дуже корисне для рослин. Разом з добривом у землю при оранці вноситься активоване підживлення, яке сприяє швидшому проростанню посівів, завдяки чому нам вдається збирати два, три й навіть чотири врожаї за літо. Я забув сказати, що в передній частині машини, якраз за ріжучим пристроєм є ще пилосос. Його призначення — всмоктувати насіння бур'янів, яке може бути на землі разом з пилом. Насіння бур'янів розтирається жорнами й також іде на удобрення. В розтертому вигляді воно прорости не може й тому для посівів уже не страшне. Таким чином, комбайн не тільки оре, сіє і боронує — він ще удобрює землю, вносить підживлення і бореться з бур'янами. Тому він і називається універсальним.

— А для чого машина прив'язана до стовпа? — спитав Незнайко.

— Для того, щоб вона могла працювати без машиніста, — сказав коротулька. — Трос, яким її прив'язано до стовпа, приєднаний до кермового управління. Залежно від натягу троса кермо встановлюється таким чином, що машина робить більші й менші кола. Як тільки трос розмотається повністю, машина автоматично зупиняється і починає подавати гудки. Зачувши гудки, машиніст під'їжджає до комбайна й переводить його на іншу ділянку.

З цими словами машиніст-коротулька відчепив троса, сів за кермо ті під'їхав на комбайні до іншого стовпа. Тут він прив'язав комбайн до троса, зліз на землю і свиснув двічі в свисток. Комбайн загудів і закружляв навколо стовпа, розорюючи землю.

— От цікаво! — вигукнув Незнайко. — Невже машина може розуміти свистки? Звідкіля вона знає, що треба їхати, коли ви свиснете?

— Машина, звичайно, нічого розуміти не може, — сказав машиніст. — Але, якщо ви вивчали фізику, то повинні знати, що звук передається за допомогою коливання повітря. У механізмі комбайна є такий прилад, який перетворює повітряні звукові коливання в електричну енергію, а з допомогою електричної енергії уже можна вмикати той чи інший механізм комбайна. Так, наприклад, за допомогою одного свистка вмикається гальмо, за допомогою двох свистків заводиться мотор. Три свистки вмикають механізм лівого повороту, чотири — правого.

В цей час звідкись здалека долинули гудки: «Ту-у! Ту-у! Ту-у!»

— О, — сказав машиніст, — Планетарка закінчила роботу. Треба поспішати. Хочете побачити Планетарку? Це недалеко, за хвилину домчимо.

Усі погодились і вже хотіли сідати в машину, та коротулька сказав, що краще їхати всім на його мотоциклі. Здивовані мандрівники побачили, що в мотоциклі таке довге сидіння, на якому можуть уміститися всі четверо. Першим сів машиніст, за ним — Незнайко, потім Кнопочка, останнім — Пістрявенький.

Коротулька завів мотор, і мотоцикл заюзував по землі з такою швидкістю, що в усіх перехопило дихання. Справді, за хвилину чи півтори вони були біля другого комбайна, котрий зупинився, закінчивши обробіток круглого поля. Орудуючи свистком, машиніст перегнав машину до другого стовпа й пустив у хід. Збоку на машині було написано гарними літерами: «Планетарка».

— Ця машина іншої конструкції? — запитав Незнайко.

• Предыдущая
• 10/53
• Следующая