Выбери любимый жанр

Роксолана - Рощина Наталия - Страница 14


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

14

Сестра падишаха, що була дружиною Ібрагіма, залишалася молодою вдовою ненадовго. Роксолана й тут доклала своїх рук. За її порадою Сулейман видав сестру за Люфті-пашу, який показав відвагу в завойовницьких походах турків. Місце Ібрагіма відразу посів Рустем-паша, якому, як кажуть, симпатизувала Роксолана. Довго значився в наближених.

Тепер усі свої думки Роксолана зосередила на дітях. Один із її синів мав стати намісником султана. Доки був живий син Махідевран Мустафа, сподіватися можна було лише на диво. «Перед очима стояв їй первородний синок її мужа від іншої жінки, що заступав її власному синові шлях до трону султанів» (10). Чомусь Роксолана покладала найбільше надій на рудоволосого Селіма. «П\'ятнадцять років оддала своїм дітям, а чого досягла, чого добилася для них? Страх і непевність супроводжували народження кожного з них, страх і непевність і далі нависали над ними. Поки над Роксоланиними синами вивищувався їхній старший брат від черкешенки Мустафа, Роксолана не могла мати спокою» (2). Тому почала здійснювати підступний план для знищення перешкоди. Своїм помічником вибрала Рустем-пашу.

Уже в тридцять років він одержав звання паші. Не за військові подвиги, не за мужність у боях. Ніхто краще за нього не розумівся на конях. Ніби сам дивувався, що його зробили пашою лише за те, що любив на конях їздити. Так воно, мабуть, і було. Суперечки недоцільні. Сулейман високо цінував свого вірного слугу за похмурий гумор, за твердість характеру й спочатку зробив Рустема начальником своїх стаєнь. Спритний боснієць завжди умів розважити свого господаря, ніколи ні про що не просив для себе, ні в що не втручався. Це потім улюбленець падишаха став зватися Рустем-паша. Саме йому господар довірив свого первістка Мустафу: юнак одержував знання з військової справи й був у захваті від наставника. Дуже часто вони розмовляли до пізньої ночі.

Цього гострого на язик чоловіка Роксолана вирішила зробити своєю правою рукою після того, як позбавилась Ібрагіма. Колись султанський імрахор учив її кататися на конях. Наука була недовгою, бо учениця була талановита. Це дратувало незграбного Рустема, але він навчився приховувати свої почуття. Ще більшу образу відчув, коли султанша звернулася до нього з проханням навчити їздити верхи дочку Махріму. Тоді Рустем вирішив, що не годиться паші займатися такою справою. «Тепер його названо візиром, а кім\'яхи землі з-під копит коня султанської доньки знов заліплюватимуть йому обличчя. Що ж змінилося? Як подумати, то мала втіха стати пашою або й візиром» (2). До того ж учениця була лінивою, не те що її мати. Рустем жінками взагалі не переймався. Та султанша не вписувалася в цей одноманітний ряд.

Бачила, що Рустем опинився під впливом, і раділа цьому. Він не здогадувався про підступний план султанші Хасекі. Щоб закріпити його авторитет, вона згодом видала за нього заміж свою доньку Махріму.

На той час дівчинці виповнилось 12 років, а візиру було за 50. На відміну від матері, донька не взяла ні розумом, ні вродою. Хіба що було в ній щось зворушливе, але Рустем-паша не міг відмовитися від такого «подарунка долі». Учорашній конюх тепер ставав зятем великого падишаха. Простий люд не вибачив йому такого стрімкого злету й зненавидів його так, як колись Роксолану. Вона була в їх очах відьмою, а він – злим чарівником. Знаючи про це, візир сміявся. Жорстокий, гострий на язик, він не зважав на чутки. Гордість застила йому очі, але він розумів, що насолода та обов\'язки йдуть поряд. Він опинився у пеклі: з трьох боків від нього чекали на інформацію. Султан та його дружина, Махріма й Мустафа. Звичайно вони не нападають одне на одного, але в їх стосунках йому не все зрозуміло. А від великої султанші Хасекі можна сподіватися на все – загадкова жінка, незрозуміла.

Тим часом Роксолана використовувала всі джерела інформації: доньку, візира, слуг. Вона знала про існуючі закони, але намагалася зробити так, щоб її сина вони не торкнулися. Уже кілька разів звертала чоловікову увагу на свої тривоги, але марно. Він уперто не хотів помічати її страхів. Серце казало йому одне, а розум інше. Серцем він був зі своєю Хасекі і чекав від свого старшого сина відчайдушного й благородного кроку: може, він сам відмовиться від влади на користь синів Роксолани. Але з іншого боку, Сулейман квапився з проголошенням спадкоємця трону – мав це зробити заради спокою в державі. Він не знав, що Роксолана вже мала остаточний вибір на користь Селіма. Рудоволосий, зеленоокий – копія матері, він викликав у неї шалену любов. Закони влади не передбачали варіантів: спадкоємець залишається жити, інші повинні вмерти.

«Не мала з ким порадитися, не знала, в кого просити помочі. Поки була маленькою рабинею в гаремі, їй могли й співчувати, тепер – хіба що ненавидіти. Досягнувши найвищої влади, побачила, що досягнула лише вершин безсилля. Призначення людини на землі – дати продовження своєму роду. Усе інше – суєта й вигадки» (2).

Султанша продовжувала прокладати кривавий шлях задля свого улюбленця. Для цього мала здолати найстрашніший закон, за яким владу успадкує найдостойніший. А для збереження миру й спокою в державі треба знищити всіх його братів з їхніми дітьми, онуками й правнуками чоловічої статі. Роксолана втрачала сенс життя, мала з цим щось вдіяти, бо найдостойнішим вважався первонароджений, найстарший. Мустафа. Усе чітко й зрозуміло: її ж сини мають бути вбиті. Як здолати ту страшну силу?

Роксолана чекала. Покладалася на свій гострий розум, кмітливість. Здогадувалася: все, що зробить, залишиться в спогадах народу як намагання відступити від законів праотців. Зробилось їй дуже жаль, що, маючи руки по лікті в крові, її чоловік залишиться чистим і мужнім героєм, а вона – хитрою змією, яка отруїла падишаха, затьмарила його розум. «Навчилася вже любити його народ. За його велику побожність, котру помалу сама втратила і без котрої було їй так тяжко, так щораз тяжче. За його спокій. А головно за його очі, котрими той народ так дивився все на її чоловіка, як вона дивилася на свою дитину, на свого сина Селіма» (10).

Вирішила діяти не напролом, а, як завжди, обережно, підступно. Роксолана поширювала плітки про те, що султанів спадкоємець має великий вплив на народ, подобається йому. Султан не міг реагувати на почуте спокійно, але мова йшла про сина, тому діяв нерішуче, скипав поступово, ховаючи свій гнів, розпач. Хасекі не зупинялася. Тепер вона запропонувала Рустему допомогти, обіцяючи йому всіляку підтримку. Той погодився. Чи був у нього вибір? Він збагнув, хто насправді керує імперією, і перейшов на бік султанші. А імперія розрослась як ніколи, вона була майже безмежною: Анатолія і Румелія, Сирія і Єгипет, Мекка з Мединою і Греція. Тепер Сулейман став володарем Угорщини і Паннонії, Чорного моря, Вірменії, Грузії, Іраку, Ємену, всієї Північної Африки аж до Марокко. Його володіння охоплювали майже все Середземне море, сягали Каспію, Перської затоки і Червоного моря.

Необмеженою була влада Сулеймана, але султанша Хасекі мала її ще більшу, бо була розумною жінкою, що вміла керувати чоловіком. Про неї давно гомоніла Європа, називаючи то підступною, то мудрою. Ніхто не заперечував її розуму, впливу на володаря великої імперії. Ніхто не звинувачував її у впертості, жадобі до життя, яке вона вибрала ще в перші дні полону. А в неї голова йшла круговерть «від тих справ, які викидала величезна машина столиці держави. Не знала досі, що чоловік її двигає на собі весь той безмірний тягар. Вже першого дня зрозуміла, чому її чоловік так часто приходив з почервонілими очима і так тихо сидів при ній, як хворе дитя при матері» (10).

Довіра Сулеймана до своєї дружини була безмежною. Вона стала негласною радницею чоловіка і керувала країною разом із ним, брала участь у державних справах, вирішувала внутрішньополітичні та зовнішньополітичні питання. її думку визнавали у владних колах авторитетною, вона протегувала мистецтвам, з\'являлася в суспільстві з відкритим обличчям – і при цьому її поважали діячі ісламу як зразкову правовірну мусульманку. У такий спосіб вона спромоглася не тільки свого визнання, як персони, що вимагає поваги до свого розуму, але й до жіночої статі взагалі, що для мусульманських країн – факт неймовірний.

14

Вы читаете книгу


Рощина Наталия - Роксолана Роксолана
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело