Выбери любимый жанр

Роксолана - Рощина Наталия - Страница 19


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта:

19

Сказати, що міфи – це погано, не можна. Адже кожен із них вказує на те, чого нам бракує, а значить, демонструє те, до чого слід прямувати. Багато міфів чи героїв мають певні цінності, те, чого людям бракує в той чи інший історичний період. Жанна д\'Арк – це самопожертва, Штірліц – вірність, Зоя Космодем\'янська – стійкість, Роксолана… Для когось це національна гордість, а комусь її методи здаються занадто жорстокими. У будь-якому разі, якщо й вимірювати роль особистості в історії, то це слід робити з урахуванням того часу, а не сучасності, й дивитися на вчинки слід очима XVI, а не XXI століття. Історія ніколи не ставить крапку. Фахівці та пересічні люди, залежно від свого світосприйняття, самі ставлять знак оклику чи знак питання. Кожен сам з\'ясовує для себе, хто гідний називатися гордістю країни і які мають бути для цього критерії. Тому ставимо трикрапку для роздумів… (9).

«Роксолана» Загребельного

Коли йдеться про Роксолану, не можна не згадати письменника, який підняв цей образ на недосяжні висоти. Тому саме його роман стоїть відокремлено від багатьох інших спроб донести світу правду й вигадки про відому галичанку. Саме до цього роману є бажання звертатися заради яскравого й неповторного опису подій того далекого часу.

Шлях селянської дівчини від рабині до могутньої султанші, описаний талановитим автором, захоплював думки й фантазії тих, хто опинявся у світі подій роману. Так сталося, що для багатьох українців образ Роксолани складався саме завдяки цьому відомому твору. «Про що цей роман? Про час, страх і смерть? Цілком можливо, але не так безпредметно, бо автор не філософ і навіть не історик, а тільки літератор». Загребельний відтворив цілісний образ жінки, повернув їй особистість, неповторність, гідність. Вона здобула все це через великі страждання.

Османські історики Алі-Челебі (XVI ст.), Печеві й Солак-заде (XVII ст.) надто вільно переповідають неперевірені чутки про підступність Роксолани. їм не потрібні обґрунтування. Навіщо було дошукуватися істини тоді, коли йшлося про жінку, та ще й чужинку? Звичайно, якщо традиція склалася, то ламати її вже ніхто не хоче. Не дивно, що вже в 1979 році в Стамбулі вийшла книжка Зейнепа Дурукана «Гарем палацу Топкапи». На сторінках твору автор знову змальовує Хуррем як жінку підступну, злочинну і жорстоку, хоча й намагається пояснити цю жорстокість прагненням порятувати себе і своїх дітей (7).

Європейські письменники не відійшли від цього задавненого погляду на Роксолану. Іще польський поет Самюель Твардовський (1595—1661) у своїй поемі «Велике посольство» повторив усі звинувачення проти Роксолани, хоч міг би спростувати бодай деякі з них, скориставшись своїм перебуванням у Стамбулі.

Автор цього роману вирішив піти шляхом якнайточнішого дотримання історичної істини, використовуючи для цього тільки вірогідні джерела і документи і жорстоко відкидаючи все непевне. Мимохіть виникала спокуса наповнити книжку якомога більшою кількістю документів. Але знаючи, якими обтяжливими стають документи в багатьох сучасних книжках, автор намагався утримуватися від цієї спокуси, включаючи до тексту роману автентичні листи Роксолани (до Сулеймана і до польського короля Зигмунта Августа), уривки з деяких її віршів, взірці тогочасної стилістики з султанських фірманів, османських і вірменських хроністів та ще, ясна річ, зразки східної поезії (7).

У XVI столітті на орбіту вийшла Московія як політична сила. «Изумленная Европа, в начале царствования Ивана едва замечавшая существование Московии, стиснутой между татарами й литовцами, была поражена внезапным появлением на ее восточных границах огромного государства». (Цитується за виданням: Средние века: Сборник /АН СССР. Ин-т всеобщей истории. – М.: Наука, 1971. – Вып. 34. – С. 206—207) (1).

Папа Лев X намагався домовитися з російським урядом про церковну унію і спільну боротьбу з турками. Цього він зробити не зміг. Утім, папа Климент VII продовжує політику перетягування Москви на свій бік. Зберігся від тих часів великий лист астронома й теолога Альберта Піттіуса, що писав під псевдонімом Кампензе, – це фактично перша політична брошура про Московську державу. Цікавість до Московїї була такою, що на замовлення архієпископа Казанського італієць Паоло Джовіо робить опис Московської землі зі слів Дмитрія Герасимова, посла Василія III до папи Климента VII. Вся перша половина XVI століття – це наростання зацікавленості католицького світу у своєму ймовірному спільнику в боротьбі проти поганих, про що свідчать досить відомі посольства в Москву Сигізмунда Герберштейна, а також його славетні «Записки про Московські справи», так само як «Трактат про дві Сарматії» Матвія Міховського (Краків, 1517, 1521) (1).

Чи ж треба доводити, що у своїх пошуках сили проти султана Роксолана, яка добре знала політичну обстановку, теж могла б, зрештою, звернути свій погляд на далеку Московію, надто що там жили єдинокровні брати її нещасного народу? Саме таємний посол турецької султанші міг бути потрібним поштовхом для спорядження експедиції Ржевського, бо без цього поштовху ми не знайдемо для неї ніякого вірогідного пояснення. Історики й не намагалися знайти це пояснення, бо їм бракувало документів. Романіст має право піти шляхом припущення. Література тим і приваблива, що в ній все можна вигадати. Окрім психології (7).

В авторському післяслові Загребельний пише, що буває «життя таке жорстоке, що не лишається жодної хвилини для розмірковувань над абстрактними проблемами, воно ставить перед людиною тільки найконкретніші питання, тільки «так» чи «ні», тільки «бути» чи «не бути». Таким видалося все життя Роксолани». Автор доволі скептично ставиться до своїх писань, сумніви шарпали його серце… Він поставив за мету примусити здригнутися серця читачів.

Без перебільшення можна стверджувати, що мети він досягнув. Не можна прочитати роман й залишатися байдужим до подій на його сторінках. Сам Загребельний пише, що «література – не наука і автор – не дисертант. «Роксолана» – це тільки роман». Як багато в цьому короткому «тільки», бо, дослідник та фантазер в одній особі, Павло Загребельний відтворив закінчений психологічний портрет Роксолани й реалістично відобразив той складний час, у якому їй довелося виживати. Жінка, яка вийшла з-під його пера, не може не зацікавити як особистість своєю багатогранністю. Звичайно, в цьому персонажі багато домислів, але чимало й історичних фактів.

Сам автор пояснив міф створеної ним Роксолани через призму страждання: «Роксолана стала символом українки, яка ніде не пропаде, не загине ні при яких обставинах. Вона гідна поваги. Вона страждала все життя. Я написав в романі, що вона померла не від віку, а від страждань» (2).

Роман Павла Загребельного «Роксолана» – вдала, талановита спроба запалити в серцях українців віру у свої сили, гордість до свого минулого, до безмежних можливостей українського духу. Автор підносить Роксолану як фундаментальний приклад українського відродження. Не треба шукати в романі абсолютну історичну дійсність, але це аж ніяк не заперечує цінності цього художнього твору не тільки для самої України, а й для світової літератури – адже відомо, що вона не перевантажена історичними постатями – жінками.

Славетна галичанка в історії, літературі й мистецтві

До літературних спроб подарувати світові постать відомої на весь світ жінки ми вже зверталися. Кожен може зробити свій вибір, бо палітра опису надзвичайної особистості, якою, безумовно, є Роксолана, дуже колоритна й неоднозначна. Це легко пояснити, якщо пригадати, що п\'ятнадцятирічне дівча, яке стало полонянкою, рабинею, зуміло пройти тернистий шлях і стало володаркою наймогутнішої на ті часи імперії, залишивши свій неповторний слід в її історії. Нездоланна, сильна й непередбачувана Роксолана сходить до нас зі сторінок відомих літературних творів. Окрім того, відомо, що в бібліотеці одного з італійських університетів є написана латиною книжка про Роксолану під заголовком «Roksolana uxor Suleimani».

19

Вы читаете книгу


Рощина Наталия - Роксолана Роксолана
Мир литературы

Жанры

Фантастика и фэнтези

Детективы и триллеры

Проза

Любовные романы

Приключения

Детские

Поэзия и драматургия

Старинная литература

Научно-образовательная

Компьютеры и интернет

Справочная литература

Документальная литература

Религия и духовность

Юмор

Дом и семья

Деловая литература

Жанр не определен

Техника

Прочее

Драматургия

Фольклор

Военное дело