Кораловий острів - Белентайн Роберт - Страница 18

• Предыдущая
• 18/52
• Следующая

Ми подалися притьмом до нашого підводного саду, щоб скупатися й подивитись, як поживає риба, що я її напустив у саджавку. Вода в саду виявилася ще прозорішою й принаднішою, аніж завжди, тож ми з Джеком пірнули в глибінь і заходилися бавитись серед барвистих коралових чагарів, а Пітер борсався на поверхні й намагався хвисьнути нас ногою, коли ми попід ним пропливали. Вдягнувшися, я поспішив до саджавки, та, на превелике своє диво й горе, виявив, що майже всі тварини загинули і вода засмерділася! Я дуже засмутився й почав дошукуватися причини.

— Ех ти, недотепо, — мовив, підходячи, Пітер. — Як могло бути інакше! Риба звикла жити в Тихому океані, а ти сподівався, що вона гараздуватиме в цій ковбані.

— Ай справді, Пітере, — відмовив я. — Здається, ти маєш слушність. Проте, якщо поміркувати, ти трохи помиляєшся, бо я вкинув у саджавку лиш кілька невеличких рибинок і води їм припадало пропорційно стільки ж, скільки мільйонам рибин, що плавають в океані.

— Гей, Джеку! — крикнув Пітер, махаючи рукою. — Іди-но сюди, коли твоя ласка. Релф балакає, як справжній філософ. Поможи нам, бо він знявся так високо, що я його вже не бачу!

— Що там таке? — запитав Джек, витираючи свого довгого чуба рушником із кокосового волокна.

Я переповів Джекові свої міркування, і, на мою втіху, він цілком зі мною погодився.

— Найкраще було б, — сказав він, — спочатку вкинути до саджавки дві чи три рибини, а коли виявиться, що вони живі й здорові, пустити ще кілька. Поглянь-но сюди, Релфе, — додав він, показуючи на береги саджавки, що дюймів на два над водою вкрилися шаром солі, — і сягни своїм філософським розумом трохи глибше. Звідти випарувалося стільки води, що вона стала занадто солона для живої істоти. Тобі слід час од часу додавати прісної води, щоб вода в ставку була така сама засолона, як і в морі.

— Щира правда, Джеку. Мені таке не спадало на думку, — сказав я.

— А коли подумати краще, — провадив Джек, — то найпевніший спосіб упорядкувати твою саджавку, щоб вода в ній була чиста й свіжа, це відтворити в ній море: тобто зробити з неї малесенький Тихий океан. Навряд чи ти доможешся успіху, якщо так не зробиш.

— Воно правда, — сказав я замислено, — але ж це важка справа!

— Анітрохи! — вигукнув Джек, зробивши з свого рушника м'яч і кинувши його в обличчя Пітерові, що вже хвилин п'ять моргав йому і скалив зуби. — Анітрохи! Послухай-но. У морі вода солона до певної міри — ну, то налий у саджавку морської води й познач її рівень. Коли вона трохи випарується, підлий прісної води з струмка до того самого рівня, і все буде гаразд, бо сіль з водою не випаровується. У морі є багато водорослин; піди вирви дві стеблини й укинь у саджавку. Звичайно, рослини мають бути живі й прикріплені до камінців. А то відламай шматочок коралів з водорослинами. По тому вкинь у свою саджавку трохи піску й ріні та й уже.

— Ні, не вже, — озвався Пітер, який уважно дослухався до Джекових скороспілих порад. — Не вже, спочатку зроби трьох чоловічків, що пірнатимуть у саджавці, а тоді кажи, що вона досконала; та боюся, що то важка справа, бо двоє з них обов'язково мають бути філософи. Овва! Що це? Поглянь-но сюди, Релфе. З одним твоїм крабом щось незвичайне діється. Я ще зроду не бачив, щоб краби такі штуки витинали: він скидає свій одяг, певно, спати збирається!

Ми жваво схилилися над саджавкою і справді були потішені поведінкою одного з тих крабів, що пережили своїх товаришів. То був звичайний маленький краб, подібний до тих, які гасають в Англії скрізь на березі моря. Поки ми на нього дивилися, спинка його відломилась од нижньої частини тіла, і з щілини визирнула м'яка грудка, що безперестану напиналась і корчилася. Грудка та все більшала й більшала і зрештою почала нагадувати пучок крабових ніг; за мить виявилося, що то й справді ноги; їхні кінчики випручалися з щілини, й вони випросталися, за ними з'явилося тіло, і краб виліз зовсім увесь, навіть з клешнями, а панцир залишився лежати цілий-цілісінький, отож нам здалося, що з одного краба утворилося зразу два.

— Оце то диво! — вигукнув Пітер, переводячи дух. — Мені доводилося чувати про чоловіка, котрий вискочив із власної шкури й сів голий, аби прохолодитися, але я не сподівався такого від краба!

Правду казати, ми були вельми зачудовані тим видовищем, особливо коли помітили, що новий краб виявився більший за того, з якого він вийшов. Він був зовсім м'який, але до наступного ранку його шкіра зашкарубла й перетвориася в добрий панцир. Отож ми довідалися, що кіраби ростуть у такий спосіб, а не розтягують свого панцира, як ми гадали раніше.

По тому я заходився обмірковувати Джекову пораду щодо саджавки, і що довше міркував, то більше переконувався: порада розумна, і її варто послухати. Отож я так і зробив, і наслідки перевершили всі мої сподівання. Після кількох спроб я визначив, скільки рослин і скільки тварин треба поселити на певну кількість води, і по тому саджавка вже не вимагала особливого догляду; більше того, мені не доводилося міняти морську воду або додавати нової, я тільки час од часу доливав трохи прісної води з струмка, як вона випаровувалася. Зрештою я дійшов висновку, що, аби попав із своєю саджавкою в таке місце, де зовсім не було солоної води, моє невеличке море і моя морська риба все одно пречудово б існувала. Отож я щиро бажав, щоб усі, хто мешкає далеко від морських берегів, дізналися про мою дивовижну саджавку і, маючи все потрібне, дістали змогу спостерігати життя загадкових тварин, що живуть у морі, й бачити на власні очі дива морських глибин.

І часто, поки Пітер з Джеком майстрували невеличкого човна з чудернацьких дощок каштанового дерева, я бавив час, спостерігаючи через збільшувальне скло всякі дива, що постійно творилися в моїй саджавці. Там я бачив актиній, що сиділи на камінні, наче жовті, червоні й зелені грудочки холодцю, випроставши, здавалося, силу-силенну рук і чекаючи, доки невелика рибинка або ще яка-небудь маленька тваринка необачно до них торкнеться, а тоді вони враз її хапали, оповивали руками й тягли собі в шлунок. Спостерігав я там також безнастанну працю коралових комашок, завдяки яким тихоокеанські острови поросли здоровенними скелями й оточилися довжелезними рядами рифів. І помітив, що багато тих комашок хоч були й дрібненькі, але дуже гарні; вони визирали з своїх нірок, облямовані кільцем тонесеньких ниточок, і нагадували волан. Бачив я й чудернацьких рачків, що відкривали в спині дірочку і раз по раз висували тонку пухнасту руку, якою, певне, хапали їжу й тягли до рота. І також крабів, що вбрані в панцир лише спереду, а хвости, надзвичайно тендітні, мають зовсім голі, отож, щоб захиститись, вони стромляють їх у порожню черепашку, а як виростають, то шукають більшу. Але найдужче мене вразила тварина, що мала дивовижну властивість: занедужавши, вона викидала свій шлунок та зуби і протягом кількох місяців вирощувала собі зовсім нові! Завдяки саджавці й збільшувальному склу я бачив багато ще всяких див; але не буду вдаватися у дальші подробиці, бо маю розповісти про інші пригоди, що спіткали нас на тому острові.

— Ну ж бо, Джеку! — вигукнув Пітер одного ранку, через три тижні по тому, як ми повернулися з нашого тривалого походу. — Давай сьогодні розважимося і втнемо яку-небудь штуку. Мені вже набридло стукати й цюкати, рубати й забивати, тарахкати і бахкати, майструючи нашого човника: спорудити-бо його аж ніяк не легше за Ноїв ковчег. Давай підемо в похід на вершину гори, або пополюємо на качок, або влаштуємо лови на свиней. Я зовсім видихався, наче старе пиво, і хочу трохи побавитися, набратися снаги. Що ти на це скажеш, га?

— Ну, якщо тобі цього хочеться, — відповів Джек, кидаючи сокиру, з якою він збирався до човна, — я б порадив сходити до водограїв. Той останній, з яким ми спізналися, підкинув тебе височенько. Хтозна, може, новий підніме ще вище, якщо ти не переступиш за межу обачності.

• Предыдущая
• 18/52
• Следующая