Морське вовченя - Рид Томас Майн - Страница 32

• Предыдущая
• 32/47
• Следующая

Помічено, що де тільки з'являться норвезькі пацюки, там за кілька років зникають усі інші види цієї погані. Гадають, що вони знищують своїх родичів. Їм не страшні, ласиці. Хоч пацюки поступаються перед ними силою, зате переважають кількістю. В жарких країнах їх чисельність перевершує кількість їхніх ворогів у пропорцій сто до одного. Коти теж бояться їх. У деяких країнах вони уникають зустрічі з норвезьким пацюком, вибираючи для себе дрібнішу здобич. Навіть великі собаки, крім щуроловів, вважають за краще обминати їх.

У норвезьких пацюків є одна характерна особливість: вони наче знають, коли перевага на їхньому боці. Коли ж їх мало або коли вони передчувають загибель, тоді стають дуже покірними. Але в тих країнах, де їх занадто багато розплодилось, вони нахабніють і зовсім не бояться людини. В морських портах деяких тропічних країн пацюки навіть не ховаються, а в місячні ночі, виходячи зграями на полювання, навіть не дають дороги перехожим. Тільки звернуть трохи вбік, а потім шмигають біля самих ніг. Отакі норвезькі пацюки!

Звичайно, тоді на кораблі я всього цього не знав. Але й того, що я чув від моряків, було досить, щоб я не мав спокою від цих мерзенних тварюк. Прогнавши їх з своєї комірчини, я не заспокоївся, бо твердо знав, що вони повернуться і, можливо, ще в більшій кількості. Вони ще більш зголодніють за цей час й стануть такими настирливими й нахабними, що нападуть на мене. Як видно, вони не дуже злякались, бо хоч и й прогнав їх криками, були десь недалеко і весь час шкреблись і пищали. А що коли вони вже зголодніли і от-от почнуть наступати на мене?

Судячи з того, що я чув про них, це було цілком можливо, і не варто, мабуть, казати, що сама думка про це нагнала на мене невимовний жах. Припущення, що я буду розшматований цими огидними істотами, лякала мене ще більше, ніж небезпека загибелі у морі. Краще вже втонути, ніж вмерти отак. Коли я на мить уявив собі, що мене спіткає така доля, кров застигла в жилах і на голові заворушилось волосся.

Не знаючи, що робити, я кілька хвилин сидів, вірніше, стояв навколішках, бо не поворухнувся з того часу, як захищався від пацюків. Я все ще вірив, що вони не наважаться напасти на мене доти, поки я на ногах і можу захищатись. Але що буде, коли я засну? Тоді, безсумнівно, пацюки посмілішають і нападуть на мене. Вп'явшись зубами в моє тіло і покуштувавши крові, вони стануть тиграми і вже не випустять своєї жертви, поки не покінчать з нею. Ні, я не повинен спати!

Але ж і пильнувати весь час я не зможу. Рано чи пізно сон здолає мене. І чим довше я боротимуся з ним, тим міцніше спатиму потім, а може, навіть зовсім звалюся з ніг від утоми і ніколи не прокинусь, — кошмар позбавить мене здатності рухатись, і я стану легкою здобиччю для ненажерливих потвор, якими так і кишить навколо. Кілька хвилин я страждав від цих думок. Але незабаром у мене виникла блискуча ідея, і я полегшено зітхнув. Треба заткнути курткою отвір, через який пролазили пацюки, і позбавити їх можливості забратись сюди.

Це був дуже простий спосіб. Я, безсумнівно, додумався б до нього і раніше, та мені здалося, що пацюків усього два і я зможу справитися з ними. А зараз зовсім інше становище. Знищити всю зграю, що розплодилась у трюмі корабля, не так легко, навіть неможливо. Про це й думати не варто. Кращим був останній план: закрити отвори, крізь які може пролізти пацюк, і таким чином захистити себе від нападу.

Не зволікаючи, я заткнув щілину курткою і, дивуючись, як я не подумав про це раніше, ліг спати, певний, що можу тепер спати спокійно іі вдосталь.

Я так втомився від страху та безсоння, що не встиг навіть прихилити голови, як опинився в країні снів. Вірніше, не в країні, а в морі снів, бо мені знову приснилось море. Як раніше, я лежав на дні, оточений крабоподібними потворами, що загрожували мене проковтнути.

Часом ці страховища перетворювались на пацюків, і тоді сон мій скидався на дійсність. Я бачив себе оточеним цілою зграєю пацюків, і вони погрожують з усіх боків, а в мене нічим захищатися, крім куртки, якою я розмахую на всі боки. Побачивши, що такою зброєю я мало можу заподіяти їм шкоди, вони стають дедалі нахабнішими, а один, найбільший з усіх, веде їх в атаку. І це не справжній пацюк, а тільки привид того, що я вбив! Таке мені снилося.

Довгий час я не підпускаю до себе ворога, та сили мої слабшають і, якщо звідкись не з'явиться підмога, — порятунку не буде. Я оглядаюсь навкруги, голосно кличу на допомогу, але даремно — поблизу ні душі.

Вороги нарешті помітили, що сили мої вичерпуються і на знак свого вожака одночасно кинулись на мене. Вони напали спереду, ззаду, з боків, і хоч я відбивався в останньому відчайдушному пориві, — все це було безуспішно. Я відкидав їх десятками, шпурляв на підлогу, але їм на зміну приходили нові.

В мене більш не вистачало сил боротися. Опір даремний. Я чув, як вони лізуть по моїх ногах, по грудях, по спині. Вони обліпили моє тіло, як бджолині рої обліплюють дерево. І коли вони вже почали шматувати моє тіло, я, не витримавши їх ваги, заточився і важко упав.

Але це чомусь врятувало мене, бо тільки я доторкнувся до землі, пацюки відскочили і кинулись геть, ніби злякавшись того, що наробили.

Мене приємно вразив такий кінець, спершу я навіть не міг нічого зрозуміти, та скоро свідомість прояснилась, і я зрадів, переконавшись, що весь той жах — лише сон.

Однак за якусь мить мій настрій змінився, і радість згасла. Не все тут було сном. Пацюки лазили по мені, нишпорили в моїй комірчині!

Я чув, як вони гасають навколо. Я чув їх погрозливий виск. Не встиг я підвестись, як один із них пробіг у мене по обличчю!

І знову почались жахи. Як пацюки вдерлись сюди?

Лише цієї таємничості було досить для страху. Як вони пролізли сюди? Невже виштовхнули куртку? Машинально я простяг руку. Ні, вона на своєму місці, там, де й повинна бути. Я висмикнув її, щоб прогнати цю наволоч геть. Я бив нею на всі боки й кричав. Це, як і раніше, мало успіх — ворог відступив. Однак тепер я відчував ще більший страх, бо не міг збагнути, як пацюки забрались до мене, незважаючи на всі мої запобіжні заходи.

Якийсь час я сидів пригнічений, поки, нарешті, не зрозумів цього. Вони пролізли не крізь щілину, заткнуту курткою, а розшукали інші ходи, які я позатикав сукном. Клапті тканини виявились малими, і пацюки витягли їх зубами.

Так ось як вони пробрались до мене! Але моя тривога від цього не зменшилась. Навпаки, вона зросла. Чому ці тварюки так настирливо переслідують мене? Чого їм треба в моїй комірчині? Чи їм мало місця на кораблі? Може, вони хочуть загризти й з'їсти мене?

Чим же ще можна це пояснити?

Страх перед таким кінцем додав мені енергії. По годиннику я визначив, що спав не більше години, але не міг заснути знову, не забезпечивши себе від пацюків.

Тому я почав готувати свою фортецю для оборони. З усіх щілин я повитягав невеликі клапті сукна і замінив їх більшими. Я навіть пішов на те, що вийняв усі галети з ящика, щоб дістати кілька сувоїв сукна на «затички». Потім поклав галети на своє місце і позатикав усі отвори. Найбільше довелося мені попрацювати біля ящика, бо тут було чимало найрізноманітніших щілин. Але я знайшов вихід, поставивши великий сувій сукна і закривши ним отвір, крізь який пролазив сам, коли, собі на лихо, потрапив в трюм. З цього боку тепер усе було щільно закрито, жодна жива істота не змогла б його обминути.

Єдиною хибою цього укріплення було те, що сукно не давало мені доступу до галет, але я подумав про це раніше і заздалегідь заніс усередину комірчини запас на тиждень або й два. Коли я їх поїм, то зможу відсунути сувій і, перш ніж пацюки встигнуть добратись до щілини, зробити запас ще на тиждень.

Цілих дві години пішло на всі ці приготування. Я працював ретельно, намагаючись якнайкраще укріпити стіни своєї фортеці. І варто було. Адже від цього залежало моє життя.

• Предыдущая
• 32/47
• Следующая