Морське вовченя - Рид Томас Майн - Страница 41

• Предыдущая
• 41/47
• Следующая

Працюючи завзято і старанно, я спорожнив, нарешті, верхній ящик і поскладав усе позад себе. Наслідки тішили мене. Я бачив, що зумів поскладати сувої так, що втратив мінімум простору.

Це підбадьорило мене, і в мене з'явився чудовий настрій, якого давно вже не було.

Я досяг верхнього ящика — того, що тільки-но спорожнив, і, поклавши дошку поперек дірки у дні, сів на неї, звісивши ноги.

В такій позі я міг сидіти вільно, випроставшись, що було для мене великою насолодою. Ув'язнений у комірчині, не вищій трьох футів, тоді як зріст у мене чотири фути, я весь час змушений був стояти, зігнувшись, а, сидячи, підгинав ноги і втикався носом у коліна. Такі незручності, якщо їх зазнаєш протягом короткого часу, — не страшні, але коли вони постійні, то починаєш стомлюватись і все тіло болить. Тому це було для мене справжньою розкішшю. Більш того, я тепер навіть міг стати на весь зріст, бо проламані ящики з'єднувались між собою і з дна одного до кришки другого було не менш як шість футів. Місця не тільки вистачало для мене, але над головою ще й утворився простір у два фути!

Як тільки я це помітив, то поспішив стати на весь зріст. Для цього я, сидячи на дошці, з'їхав униз і вперся ногами у дно. Нарешті я стою! Нарешті, я відпочиваю!

Звичайно люди відпочивають сидячи, а я — навпаки. Але нічого дивного в цьому немає, якщо пригадати, скільки довгих днів і ночей я тільки лежав, сидів або стояв навколішках. Я так прагнув скоріше зайняти ту горду поставу, що відрізняє людину від інших створінь!

Я зрозумів, яка це втіха — можливість стати на весь зріст, — і довго стояв не ворушачись.

Однак часу я не марнував. Мій мозок, як завжди, працював. Я думав: «У якому напрямку прокладати свій хід?» Чи просто вгору крізь кришку тільки що випорожненого ящика, чи, може, краще вбік, до головного люка? Треба було вибрати якийсь напрямок. Обидва вони мали свої переваги — переваги, що суперечили одні одним. Зважити все це та остаточно вирішити, в якому напрямку Просуватись — мало величезне значення, і тому минуло багато часу, перш ніж я зробив висновок і прийняв відповідне рішення.

Була певна причина, що спонукала мене пробиватися вгору крізь кришку ящика. Цим шляхом я швидше пролізу крізь вантажі, аж до самого верху, і зможу розшукати вільний простір між ящиками та палубою, а потім без перешкод долізти до люка. Та й просуватися доведеться менше, оскільки лінія по вертикалі коротша за лінію по діагоналі, що веде до люка. Справді, кожен фут шляху, прокладеного горизонтально, вважався не-пройденим зовсім. Адже все одно після цього мені ще доведеться підніматися вгору.

Цілком імовірно, що між вантажем і палубою є вільний простір. Сподіваючись на це, я вирішив лізти в горизонтальному напрямку лише тоді, коли на шляху стане якась перешкода.

І все ж спочатку я вибрав горизонтальний напрямок, взявши до уваги аж три обставини. По-перше, дошки бічної стінки ящика тримались не так міцно, і їх легше було виламати. По-друге, просунувши лезо ножа крізь щілину в кришці, я наткнувся на гладенький, але цупкий матеріал, що за всіма ознаками був схожий на ті страхітливі тюки, які вже не раз заважали мені пробиратися вперед і які я так немилосердно кляв.

Я штрикав ножем уздовж щілини і щоразу натрапляв на щось подібне до сувоїв полотна. Дослідив я й кінець ящика — там ніж уперся в дошки, очевидно, ялинові, з яких були зроблені й інші ящики. Але навіть коли б це було дерево найтвердішої породи, з ним було б легше впоратись, аніж з полотном.

Цього вже вистачило, щоб обрати горизонтальний напрямок, та була ще й третя обставина. Її зрозуміє не кожний, бо для цього треба знати внутрішню будову трюму на тодішніх кораблях. Якби я плив на кораблі не такої форми, як «Інка», — їх ми навчились будувати у американців, — третьої обставини не було б зовсім.

Однак я вдамся до подробиць, щоб ви зрозуміли. Ухиляючись від теми своєї основної розповіді, я, мої друзі, маю намір дати вам урок політичної мудрості, який може принести користь і вам, і вашій країні, коли ви станете дорослими й зможете скористатися з нього.

Я дотримуюсь теорії, або, краще сказати, давно вже усвідомив той факт (бо, власне, тут ніякої теорії немає), що вивчення так званих політичних наук є найголовнішим з усього, що будь-коли привертало увагу людства. Ця галузь охоплює всі сторони життя суспільства. Усі види мистецтва, науки, ремесла залежать від політики і зобов'язані їй своїми успіхами та невдачами. Навіть мораль є не що інше, як наслідок політичного ладу, а злочин — це продукт поганої організації суспільного життя. Політичний устрій в країні є головною причиною її добробуту або бідності. Ніколи ще уряд не робив чогось схожого на справедливість, а тому немає народу, який почував би себе щасливим. Злидні, нещастя, злочини, виродження — ось доля більшості людей в усіх країнах.

Отже, як я вже сказав, законодавство в країні — іншими словами, її політичний устрій — поширюється на все: на корабель, на якому ми плаваємо, на карету, в якій ми їздимо, на знаряддя нашої праці, на речі, якими користуємось у роботі, і навіть на вигоди в наших житлах. Але найбільше цей вплив позначається на самих нас, на нашому тілі та нахилах нашої душі. Розчерк пера деспота або безглузда постанова парламенту, які на перший погляд не мають безпосереднього відношення до окремої особи, насправді непомітно впливають на людей. На протязі життя одного покоління цей вплив може зробити народ розпусним і підлим.

Я зміг би довести те, що тверджу, з математичною точністю, але на це не маю часу. Досить навести один приклад. Ось послухайте.

Багато років тому британський парламент ухвалив закон про обкладання податками кораблів: адже ж і вони, щоб мати право на існування, повинні платити. Та при накладанні цього податку виникли труднощі, бо навряд чи справедливо було примушувати власника маленької шхуни платити таку ж велику суму, яку повинен був сплачувати хазяїн великого корабля в дві тисячі тонн. Це поглинуло б усі прибутки дрібного власника і остаточно знищило б дрібний флот. Як же вийти з такого складного становища? Нарешті розв'язали й це питання: вирішили накладати податок, виходячи з тоннажності корабля.

Проект затвердили, але постали нові ускладнення. Як саме вираховувати цю тоннажність? Адже податками обкладається об'єм корабля, а тоннаж — це вага, а не об'єм. Що ж робити? Брали просто одиницю об'єму, яка відповідала б тонні ваги, а потім вираховували, скільки таких одиниць вміщує корабель. Власне, усе звелося до вимірювання корабля, а не до його ваги.

Щоб вирахувати відносний розмір корабля, точно вимірювали довжину кіля, ширину судна і глибину трюму. Перемноживши ці три показники, визначали розміри кораблів, якщо вони були правильно збудовані.

Отак було вироблено закон, цілком придатний для обкладання судновласників податками. Ви, мабуть, гадаєте (якщо не вдумались у цей закон як слід), що він коли й мав поганий вплив, то хіба тільки на тих, хто змушений був платити податки.

На жаль, це не так. Простенький і на вигляд нешкідливий закон заподіяв людству лиха, забрав більше часу, приніс йому більше жертв і поглинув більше багатств, ніж знадобилось би, щоб викупити на волю рабів усього світу.

Як це сталося, спитаєте ви.

Дуже просто: цей закон не тільки загальмував прогрес в техніці суднобудування, одного з найважливіших мистецтв, яким володіє людство, але й відкинув його розвиток на сотні років назад. А сталось це лихо так: судновласник, тобто майбутній судновласник нового корабля, не маючи змоги уникнути тягаря податку, намагався будь-що зменшити його. Такі нечесні вчинки є постійним і природним наслідком переобтяжування податками. І ось купець іде до суднобудівника й наказує йому побудувати корабель з такою й такою довжиною кіля, шириною палуби та глибиною трюму — іншими словами з тоннажем, що відповідає розміру податку. Але на цьому він не зупиняється. Він вимагає від будівника спорудити йому, по можливості, корабель такого об'єму, що своєю тоннажністю на третину перевищував би той тоннаж, з якого судновласник сплачує податок. Це полегшить йому сплату та допоможе обдурити уряд.

• Предыдущая
• 41/47
• Следующая