Мене називають Червоний - Памук Орхан - Страница 10

• Предыдущая
• 10/115
• Следующая

Я сиджу на коні — вона стоїть біля вікна, а між нами — віття гранатового дерева — все було, як у сцені зустрічі Хо-срова й Ширін, котру художники зображували тисячі разів. Я зрозумів це, тільки-но глянув на малюнок, покладений в середину сторінки, і моє серце стало гарячим, мов жар, — я дихав коханням, змальованим в ілюстраціях улюблених книжок нашої з Шекюре юності.

Я знаю, як вам кортить довідатися, що написано в листі, якого я передала Карі. Але й мене цікавість доймала, тож я не забарилася вивідати всі таємниці. Якщо на те ваша згода, то я переверну сторінки нашої розповіді назад і ви побачите, що ж було до того, як я передала листа.

Вже вечоріє. Ми з чоловіком Несіном сидимо в своєму домі, що в єврейському кварталі на березі Халіч. Двоє старих, все зітхаємо та намагаємося зігрітися, підкидаючи дров у вогонь. Ви не зважайте, що я називаю себе старою; нехай-но я візьму в руки свій клунок із шовковими хустинами, рукавичками, чаршафами,[59] барвистими тканинами для сорочок, привезеними португальськими кораблями, та ще запхну туди персні, сережки, коралі, дешеве й дороге намисто з різнокольорових бусинок, від яких тьохкають жіночі серця! Вздовж і впоперек я обійду з тим клунком Стамбул, не залишиться жодної вулиці, де не побуває Естер. Немає таких листів або пліток, яких би я не винесла з одних дверей та не принесла до інших; якби не я, то половина стамбульських жінок сиділи б у дівках, і не думайте, ніби я вам зараз похваляюсь. Отож, як я говорила, сидимо ми ввечері зі старим, чую — хтось у двері: стук-стук. Я встала та відчинила, а на порозі — пришелепувата раба Хайріє; в руках лист. Я спершу й не второпала, що хоче Шекюре, коли та служниця розказувала, без упину цокаючи зубами, чи то від холоду, чи то від хвилювання.

Я подумала, що вона хоче передати листа Хасанові, й далася диву. Чоловік красуні Шекюре, як на мене, вимотав їй усю душу, наплював на все та й не повертається з війни. А отой Хасан — його навіжений братик.

Проте потім я зрозуміла, що лист Шекюре — не до Ха-сана, а до когось іншого. А Естер може збожеволіти від цікавості: що ж там написано. Зрештою я взялася читати листа.

Ми з вами добре не знайомі, й мені, щиро кажучи, якось ніяково й прикро. Тому я не розповідатиму, яким чином прочитала листа. Може, ви станете мене зневажати, осудите за те, що пхаю носа в чужі справи. Так, наче ви самі не цікаві щонайменше, як цирульники. Тож я просто перекажу вам, що почула, коли мені читали листа. Ось що написала серденько Шекюре:

«Кара-ефенді, завдяки близьким взаєминам з моїм батьком, ти відвідуєш мій дім. Але не розраховуй на будь-які вияви моєї уваги. Багато чого трапилося після твого від'їзду. Я вийшла заміж, маю двох хлопчиків, справжніх левів. Одного з них, Орхана, ти щойно бачив, коли він зайшов був до кімнати. Чотири роки я чекаю свого чоловіка й більше ні про що не думаю. Покинута, сама з двома дітьми та старим батьком, я можу почуватися самотньою, замученою, бачити себе в безвиході, можу потребувати чоловічої сили та захисту, проте не думай, що я дозволю комусь скористатися з мого становища. Тому, будь ласка, не стукай більше в наші двері. Одного разу ти вже мене осоромив. Чого я тільки тоді не натерпілася, щоб виправдати себе в батькових очах. З листом я повертаю тобі твій власний малюнок, подарований мені в юності, коли в тебе гуляв вітер у голові. Не плекай надаремно надій і не шукай тут якогось неіснуючого знаку. Сподіватися, що людина закохається, глянувши на якийсь малюнок, означає дурити самого себе. Буде найліпше, якщо твоя нога не переступатиме поріг нашого дому».

Бідненька моя Шекюре, вона не чоловік, не бей, не паша, щоб поставити внизу власну печатку! Вона всього лиш розписалася на папері першими літерами свого імені, котрі нагадують маленьку налякану пташечку.

Так-то — печатка. Ви, бачу, хочете дізнатися, як я закриваю назад розпечатані листи. Моя мила Шекюре гадає, що Естер — неграмотна єврейка, що вона не розбере написаного. Слушно тямить. Я не зможу прочитати, що ви там намазюкали, але ж заставлю когось іншого, хоча я сама легко зможу прочитати ваше послання. Що? Зовсім збилися з пантелику?

Зараз вам так поясню, що заплішений дурень — і той уторопає.

Лист — це не просто літери. Його, як і кожну книжку, можна понюхати, торкнутися до нього, обмацати руками. Ось чому розумні люди кажуть: «лист розповідає», а дурні — «в листі написано». Справжнє мистецтво — це прочитати лист повністю, а не тільки виведені на папері літери. Послухайте, що ще розповіла нам у своєму посланні Шекюре:

1. Я передаю листа таємно, але через звиклу до такої справи Естер. Значить, я не надто намагаюся його приховати.

2. Папір складений у кілька разів, наче закручений пиріжок, тобто, це свідчить про секретність. Але, з іншого боку — лист не запечатаний. До того ж у ньому — чималий малюнок. Отже, її задум — удавати прагнення зберегти все в таємниці. А таке більше нагадує любовне послання, аніж навпаки.

3. Це підтверджує й запах паперу. Аромат настільки тонкий, що той, хто візьме листа до рук, застигне в нерішучості (цікаво, чи свідомо вона напахалася?); але він настільки привабливий, що не помітити його неможливо (чи це есенція, чи запах її рук?). Людині, яка читала мені листа, аж у голові запаморочилося від приголомшливого аромату. Звичайно, таке ж трапиться й з Карою.

4. Я неписьменна Естер, проте багато чого мені стало ясно з почерку Шекюре. «Я пишу поспіхом і неуважно», — натякають літери. Однак їхнє делікатне тремтіння, неначе викликане легким вітерцем, засвідчує протилежне. Коли вона згадує про Орхана, то слово «щойно» видається написаним відразу, без коливань, проте швидше за все в неї перед тим була якась чернетка, бо в кожному рядку відчувається уважність.

5. Вкладений у лист малюнок відтворює історію, як казково-чарівна Ширін закохалася в красеня Хосрова. Історія відома навіть мені, єврейці Естер. Усі замріяні дівчата Стамбула обожнюють розповідь про Хосрова та Ширін, але я вперше бачу, щоб передавали малюнок.

Вам, грамотним щасливцям, часто випадає прочитати листа якійсь неосвіченій дівчині після її благань. Зміст послання настільки збуджує, так зачіпає найтонші душевні струни, що власниці листа стає кепсько від того, що ви — знавець її секретів. Вона засоромлено просить прочитати все ще раз. Ви читаєте. Зрештою, перечитавши листа безліч разів, обоє вивчаєте його напам'ять; потім вона бере листа до рук і розпитує вас: «Оце слово — тут? А оте сказано — отут?» І, нічого не розуміючи, розглядає літери, на котрі ви вказуєте пальцем. Неграмотні дівчата вдивляються в закручені букви слів, завчених напам'ять, і з їхніх повік на папір капають сльози. Іноді це так бере за серце, що я ладна їх розцілувати.

Однак буває, їм не пощастить: дівчинонька хоче знову доторкнутися до листа, подивитись на незрозумілі слова, а деякі тварюки, набундючившись, говорять їм: «Читати не вмієш, то що ти там видивишся?» — й забирають її скарб собі.

Тоді мій обов'язок — зчинити бучу й відібрати листа назад.

Такою я вже доброю вродилася — якщо когось полюблю, то неодмінно допоможу.

Чому я стояла тоді біля вікна, коли Кара появився на білому коні саме напроти мене? Чому ніби відчула його присутність і розчинила в ту мить віконниці? Чому, бачачи його крізь засніжене віття гранату, дивилася вдалеч? Я не можу до кінця відповісти вам на ці запитання. Звичайно, я наперед знала, що Кара проїжджатиме повз моє вікно, адже ж сповістила через Хайріє Естер, тільки-но він зібрався йти. Я зайшла в кімнату з видом на гранатове дерево й обладнану стінними шафами, щоб передивитися чаршафи в скринях. Тут я з запалом, з усього пориву розчинила віконниці — зробила так, як підказало серце. Кімнату враз залило сонячне сяйво; я стояла біля вікна і, немов засліплена сонцем, дивилася Карі в вічі; він був надзвичайно вродливий.

• Предыдущая
• 10/115
• Следующая