Щоденник Миколки Синицина - Носов Николай Николаевич - Страница 9

• Предыдущая
• 9/41
• Следующая

Сьогодні Ніна Сергіївна навчила нас зробити напувалку для бджіл.

Треба взяти барильце, палити в нього води і приладнати чіп так, щоб вода сльозилася по краплі. Знизу під барильцем треба поставити похило дощечку. Вода розтікатиметься по дощечці, і бджоли питимуть прямо з неї.

Ми стали думати, де взяти барильце. Гриць сказав, що у них на горищі є стара бочка. Ми пішли до нього. Він попросив у мами дозволу взяти бочку. Мама дозволила.

Бочка була важка. Ми насилу стягли її з горища і покотили вулицею. Раптом Федько назустріч:

— Ви куди бочку тягнете?

— На пасіку. Зробимо напувалку для бджіл.

— З глузду з'їхали! Куди їм стільки води?

— Нічого, — каже Юрко. — Вип'ють.

Ми притягли бочку на пасіку і стали носити в неї воду, а бочка розсохлась, і вся вода з неї виливалась, мов крізь решето. Ми вже думали, що доведеться її викинути, але Галя сказала:

— Треба гарненько вимочити бочку. Коли клепки набрякнуть, вона перестане текти.

Ми знову носили воду.

Скільки води ми в цю бочку влили! Відер сто чи, напевно, двісті. Спочатку вода виливалась крізь щілини, але поступово бочка набрякла і до вечора вже була наполовину з водою.

Завтра будемо знову носити воду.

За ніч бочка набрякла і зовсім перестала текти. Ми наносили в неї води по вінця, а тоді довелось усю цю воду вилити, тому що бочка стояла на землі, а її треба було поставити на підставку, трохи вище. Ми вилили воду, вбили в землю чотири стовпчики, поставили на них бочку і знову наносили води. Потім приладнали чіл так, щоб вода капала на дощечку. Незабаром на дощечку сіла бджола і стала тикати хоботком у воду, яка розтікалась по дошці. Через деякий час й інші бджоли дізналися, що для них тут напувалку влаштовано. Вони стали прилітати і пити воду. А ми дивились на них і раділи.

Потім у нас був збір загону. Галя розповіла про роботу нашої ланки. Весь загін зацікавився нашою роботою, а хлопці з другої ланки сказали, що кинуть працювати на городі і приєднаються до нас.

— А оце вже не годиться, — сказала Галя. — Хто ж на дослідному городі працюватиме?

— Ну, ми і на городі працюватимемо, і приходитимемо на пасіку бджіл вивчати, — сказали хлопці.

— Це інша річ! — сказала Галя. — Приходьте, будь ласка, тільки і своєї роботи не залишайте. Добивайтеся, щоб великий урожай був.

Сьогодні ми стежили, куди літають наші бджоли по мед. Виявляється, вони літають. на дослідний город. Там уже зацвіли огірки, кабачки та гарбузи. Всі грядки усіяні жовтенькими квітами. Бджоли весь час гудуть навколо. Вони літають низько над землею і залазять у чашечки квітів.

Одна бджола залізла в гарбузову квітку і так вивалялася в пилкові, що стала вся жовта. Інші бджоли літають кудись через вулицю, але за ними не можна простежити, бо вони літають високо над будинками. Напевне, вони літають до парку.

Юрко приніс у склянці трохи меду пригостити бджіл. Він налив меду на скельце й поклав його поблизу вулика. Бджоли літали мимо і не помічали, що на землі лежить для них частування. Тоді Євгенко зловив одну бджолу склянкою і обережно переніс її в склянці прямо на скельце з медом. Бджола побачила мед і почала його їсти. Ми стежили за нею. Бджола наїлась меду і полетіла назад у вулик. Через деякий час із вулика вилізла інша бджола, підлетіла до меду і стала їсти. Наївшись, вона полетіла, а хвилиночки за дві з вулика знову вилетіла бджола й полетіла прямо на скельце з медом, неначе вона заздалегідь знала, що там приготовано для неї мед. Ми здивувалися: звідки вона знає, що на скельці мед?

— Напевне, їй розповіла та бджола, яку Євгенко зловив склянкою, — кажу я.

Всі стали сміятися з мене.

— Хіба бджоли можуть розмовляти між собою?

— Що ж, по-вашому, бджола сама догадалася, що тут мед лежить?. А може, вона й не догадалася, просто летіла мимо і побачила мед.

Коли бджола полетіла, Федько сказав:

— А що, коли сховати мед?

Ми мерщій узяли скельце з медом і сховали. Раптом із льотка вилізла бджола і полетіла прямо до того місця, де раніше лежав мед. Вона побачила, що мед кудись зник, стала дзижчати і кружляти над цим місцем. Тут уже всі переконалися, що бджола знала про мед. Отже, їй хтось сказав! Вона довго кружляла й не хотіла нікуди летіти. Тоді ми поклали скельце з медом на попереднє місце. Бджола швидко знайшла мед, наїлась і полетіла. Ми переклали скельце кроків на два вбік і знову стежили. Нова бджола вилізла з вулика і полетіла не туди, де лежало скельце, а на попереднє місце. Вона навіть ніби здивувалась, коли не знайшла меду, і довго кружляла в повітрі, поки знайшла скельце з медом на новому місці. Зате після неї інша бджола полетіла відразу на нове місце.

— Ага! — зрадів я. — Виходить, її вже повідомили, що мед лежить на новому місці.

Ми стежили за бджолами до кінця дня. Щоразу, коли ми перекладали мед на інше місце, бджоли не могли його відразу знайти; якщо ж мед залишався там, де був раніше, бджоли швидко знаходили його. Зрештою, всім стало ясно, що бджоли розмовляють між собою.

Увечері я пішов додому і став думати, як бджоли розмовляють. Коли вони розмовляють, як люди, то в них повинен бути в роті язик. Та хіба розгледиш у них у роті язик? Вони ж маленькі. А потім я подумав, що коли бджоли розмовляють, то у них повинні бути вуха, бо як же ти почуєш, про що кажуть, коли безвухий?

Завтра обов'язково подивлюся, чи є у бджіл вуха.

У бджіл вух нема. Я дуже уважно розглядав бджолу, але ніяких вух не помітив. По-моєму, бджоли зовсім нічого не чують. Я навмисне кричав на бджіл, але вони не звертали на мої крики ніякої уваги.

Сьогодні до нас на пасіку прийшла Ніна Сергіївна. Ми розповіли їй про наші досліди з бджолами. Ніна Сергіївна теж захотіла подивитися. Ми зловили бджолу й посадили на скельце з медом. Бджола поїла меду й полетіла у вулик, а за кілька хвилин із вулика знову вилетіла бджола й полетіла прямо до меду.

— От бачите! — зраділи ми. — Виходить, вона дізналась від першої бджоли, що тут лежить мед.

— Ану, позначмо цю бджолу, — сказала Ніна Сергіївна.

Ми не зрозуміли, як це позначити бджолу. Ніна Сергіївна пояснила, що треба взяти трішечки фарби і поставити на спині в бджоли цятку. Толя хутко збігав додому і приніс фарби та щіточку.

Тільки-но до меду прилетіла бджола, він швидко мазнув її по спині білою фарбою. Бджола так захопилась медом, що й не помітила, як її пофарбували. Вона тільки тоді полетіла, коли наїлась досхочу меду. Ми чекали, що буде далі. Раптом, дивимось, із вулика вилазить ця ж сама бджола з білою цяткою і летить прямо до меду. Ми подумали, що вона ще не наїлась, і стали дивитись, як вона їсть. Нарешті вона наїлась і знову полетіла у вулик. За кілька хвилин вона прилетіла знову і знову стала їсти мед.

— Куди вона стільки їсть? Та вона зрештою лусне від жадібності!

— Вона зовсім не їсть, — пояснила Ніна Сергіївна. — Вона набирає в хоботок меду, відносить його у вулик і складає в стільники. Бджоли завжди так роблять. Коли яка-небудь бджола знайде мед, вона відразу ж переносить його до свого вулика.

Ми стали стежити за нашою бджолою з білою цяткою і побачили, що вона тільки те й робить, що підлітає до скельця і, набравши меду, летить у вулик. Тут ми збагнули, що і вчора на наше скельце з медом літала лише одна бджола, а ми подумали, що це все різні.

• Предыдущая
• 9/41
• Следующая